«…Душе моя, душе моя, востани»
Що спиш?…»
З покаянного канону
Андрія Крицького.
Раннього недільного ранку прокинулася від несміливого дзвінка у двері. Вирішую, що не вставатиму. Але знову дзвінок. Потім невпевнено постукали. Довелося йти відчиняти, дивуючись, хто це може бути так рано. На порозі стояла жінка — з тих, кого сита громадськість прибиває коротким слівцем — бомж…
Зізнаюся одразу — себе відношу до цієї самої ситої громадськості і, якщо дам якусь копійчину клошарам, що трапляються на очі, то хочу скоріше цю зустріч забути і свій хід прискорити… Єдине, чим можу виправдати себе, так це миттєвою думкою: «Я не засуджую, у всіх свій шлях…» — і подібною благочестивою мантрою для власної душевної затишності. Але погляд чомусь завжди відводжу…
Побратими цієї жінки по нещастю, які опинилися в силу різних життєвих ходів бездомними, і раніше прошмигували в наш під’їзд, незважаючи на коди — домофони. Деякі мешканці щось подавали. А хтось кидав незмінне: «Ідіть працювати!» або «Самим би хто подав!», — з обуренням зачиняючи дорогі, броньовані двері. Тепер ось зручно послатися на кризу …
Так от, цього ранку наші погляди зустрілися. Мої і недільної гості. «Дайте, будь ласка, щось поїсти і, якщо є, непотрібні речі» — пробурмотіла жінка. «Так, звичайно», — у свою чергу пробурмотіла я. На кухні щось наспех покидала в пакет, віддала його жінці і зачинила двері. Ну, начебто і все, можна йти досипати.
«Я її не вигнала, чимось навіть допомогла начебто…», — починаю чомусь подумки виправдовуватися.
Але ранкова візаві не відпускає, та й запах від неї, до речі, не характерний — «бомжівський», а навіть приємний — осіннього листя і диму багаття, затримався в коридорі.
«Ясно, що ніч на свіжому повітрі, з багаттям — романтика…», — подумалося з якоюсь уїдливістю. Згадалося, що минулого тижня мешканці нашого будинку обурювалися, як завжди, через невдалий старт опалювального сезону. Затопили начебто вчасно, але безглуздий ЖЕКівський теплотехнік ніяк не міг «розповітрити» систему. «У мене тільки у ванній, кухні та спальні теплі, а в вітальні зовсім крижані», — приблизно так віталися один з одним мешканці. Ні, я ні в якому разі не захищаю наше комунальне відомство, що постійно спотикається, але все ж, все ж…
Думки про бродяжку раптом змусили відчути якусь надуманість, перебільшеність багатьох своїх претензій до навколишньої дійсності. Не тільки в сенсі отримання належного комунального сервісу…
Адже і криза нинішня виявила те, що багато хто з нас вже з трудом обходяться без незліченних одягів, послуг, предметів побуту тощо, пристрасть до яких ненаситна, як виявилося. Як життєдайний, насправді, для нас цей самий криза. (Зараз мова не про тих, хто і до нього ледве зводив кінці з кінцями). Адже, живучи в постійній матеріальній надмірності — ступінь її кожен повинен відчути сам, — можна не помітити, як внутрішня ситість, а за нею — неминуче байдужість стають справжніми господарями людини. Комусь, раптом, та ж криза дозволить побачити, нарешті, не тільки зруйноване матеріальне благополуччя, але й руїни власної совісті та свою душевну товстошкірість. Допоможе напевно замислитися і перестати битися в приголомшливому споживацькому угарі. Зрозуміти, нарешті, що життя не вичерпується нескінченним заповненням холодильника, отриманням чуттєвих задоволень, влаштуванням побутового благоденства.
Видання рясніють заголовками про падіння всіх і вся в прірву, даючи експертні викладки економістів, фінансистів та інших ворожок від економіки. Може, де падаємо або вже гепнулися, — встати та озирнутися? О, тоді побачимо не тільки зміни валютних курсів, пропозиції про «небачені» знижки в бутиках, креативні слогани піарників, завивання про те, що потрібно терміново вкластися в паї, цінні папери, інакше не встигнути… І, можливо, сповільнимо ралі в гонитві за так званою успішністю?… Про цю хворобу нашого суспільства як завжди точно і щиро написав Костянтин Кінчев (рок-група «Аліса»):
«…Вважали еталоном чужу модель,
Успішність, перетворивши на самоціль…»…
…Як здорово, що хтось так несподівано постукав у мої двері. І ми зустрілися цього недільного ранку. На порозі…
Жанна ХРОМЕНКОВА.
