ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Прочитала книгу Ігоря Чоппа «Прощай, стара Отрада», і ностальгічна туга опанувала мною: на мою думку, час писати книгу «Прощай, стара Одеса».
Як не боляче, але це так: зникають старі райони міста; одеські олігархи кроять землю, як хочуть, насаджуючи «монстрів» — дикі висотки; знищуються дерева, руйнуються, з мовчазної згоди влади, пам’ятки архітектури. Головний «бог» — гроші. Що залишається? Пам’ять і тільки пам’ять. Книга Ігоря Чоппа складається з маленьких оповідань про людей, що оточували автора в дитинстві та юності, — в Одесі 1920-х — 1930-х років. Кожне оповідання, як намистинка намиста, нанизаного на нитку пам’яті.
Отрада — чудовий старовинний район Одеси. Я добре його знаю, бо в юні роки жила на вул. Осипова, це недалеко. Навіть назви вулиць говорять тут про спокій і щастя: Затишна, Отрадна, Ясна, Морська. Ми часто гуляли там з друзями, з моїм майбутнім чоловіком, пізніше — з нашими дітьми.
Оповідання І. Чоппа «Він не шукав пригод» — про родину Запорожченків. Це дуже відома в місті родина. Я була знайома з сестрою Євгена Єрмиловича — Наталею Єрмилівною Запорожченко, яка завідувала кафедрою іноземних мов у медінституті. Познайомилася я з нею, будучи аспіранткою, — мені потрібно було перекласти з англійської кілька текстів за темою моєї роботи. Їй же, Наталії Єрмилівні, здавала я іспит з англійської мови на кандидатський мінімум.
Мене вражав їхній будинок — родове гніздо, яке вся родина безмежно любила і плекала. Усі вони, Запорожченки, були дивовижно інтелігентні, знали по кілька іноземних мов, музикували. У будинку було багато картин і красивих речей. А господарі — мали чудові манери і добрі стосунки між членами родини, гостинність…
А які лікарі-фтизіатри працювали в обласному тубдиспансері на вул. Бєлінського, де я проходила практику як студентка медінституту! Лікарі від Бога, безкорисливо допомагали своїм тяжким хворим. Де вони тепер? Хто — за кордоном, а хто і в могилі. Куди поділося тепер це шляхетне ставлення до хворого? Молоді лікарі цураються «тубиків», як чорт ладану! У фтизіатрію взагалі майже не йдуть.
Я люблю Отраду, люблю Одесу і запитую: невже неможливо зберегти красу і старовину, зберегти дух старої Одеси? До труни кишень не пришиєш, навіть мільярдери смертні. Великі гроші не роблять людину щасливою. Щастя — це здоров’я, любов, свій красивий будинок із садом, квіти, мистецтво, спокій у душі. У наш час і в нашій країні все багатство з кримінальним душком, тому багаті ніколи не будуть здоровими, не матимуть душевного спокою. Ти багатий? Тоді не руйнуй пам’ятку архітектури заради висоток, а відреставруй будівлю! Не будуй казино, не наживайся на чужих вадах, бо твої діти потраплять у цю ж залежність. Облагородь пам’ятники великим одеситам на кладовищі…
У неділю 28 вересня побували ми на другому Християнському кладовищі — на могилах видатних художників Костанди, Дворникова, на меморіалі Віри Холодної. Ми, група з 11 осіб, ледве туди пробилися, прихопивши ножі та граблі, — так усе там заросло. Ми вже немолоді, особливо для такої роботи, але невже Одесі не потрібні її великі люди, немає у міста грошей, щоб підтримувати в порядку їхні могили?..
Ось такі думки викликала у мене книжка Ігоря Чоппа «Прощай, стара Отрада»…
Лілія РЕВУС.
Лікар, пенсіонерка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса