Спогади, роздуми та порівняння. З продовженням…
Низка подій останніх років викликає загострену увагу до пам’ятників історії та культури Одеси. Втім, не тільки Одеси, але разом з тим змушує уважно вдивитися в «бронзове намисто» рідного міста. Дуже хотілося б, щоб «помилки минулого» не повторювалися, щоб виникла воля виправити те, що ще можливо виправити. В тому числі, і в першу чергу, — в нашій свідомості. Починаючи цю серію заміток, автор сподівається на заочну бесіду з вдумливим читачем.
З ТРЕПЕТОМ ЗГАДУЮ небагато зустрічей з мудрою людиною і художником, що ввібрав досвід довгого життя свого і культури поколінь попередніх, — Діною Михайлівною Фруміною. На жаль, її немає вже з нами. Розповідаючи про те, як розумно і дбайливо ставляться до пам’ятників в інших містах, вона раптом з викликом промовила: «Як можна було поставити такий пам’ятник Пушкіну в Одесі?» «Який?» — дещо розгубившись і з подивом промовив я. «Біля будинку-музею», — була відповідь.
Зізнаюся, не одразу зрозумівши її обурення, обережно промовив: «Але ж портрет гарний». «Що портрет! Адже він зображений у циліндрі та фраку, — продовжувала вона, — фрак носили тільки в приміщенні, а циліндр і тростина — тільки для вулиці. Якщо у фраку потрібно було кудись піти, то понад нього надягали хоча б тонкий плащ».
Мені стало відверто соромно за свою необізнаність. Адже як можна було не збагнути, що на вулиці Пушкін не може стояти у фраку — напіводягненим, але з тростиною і в циліндрі? Спробувавши пожартувати, я сказав щось про те, що Пушкін дозволяв, здається, собі прогулюватися Літнім садом у халаті (при тому, очевидно, не в циліндрі), але увічнити такі манери в пам’ятнику, очевидно ж, абсурдно. Пам’ятник має бути підтвердженням нашої найвищої оцінки поезії Пушкіна, любові до самого поета та його творчості. І пам’ятник, відповідно, має бути бездоганним. Адже пам’ятник — це відображення «в бронзі та камені» ідеалів громадян, міста та держави.
Але, наприклад, чомусь стало модним встановлювати пам’ятники… практично без постаменту. Навіщо? Щоб себе показати, ну, дуже «сучасним» автором? Але завжди буде сучасним лише досконалість, як завжди сучасна творчість Пушкіна. Щоб наблизити себе та оточуючих до Пушкіна? Але для цього треба читати його твори. Фамільярність тут недоречна, а порожні вигадки лише ганьблять самих «вигадників» і дискредитують ідею, справжні прагнення городян та авторів. Хіба приємно спостерігати розгнузданий натовп, який фотографується в обнімку з Поетом, або котячо-собачі «сліди» на бронзі ніг його? Це вже не пам’ятник, а лише найгірший з атракціонів.
Дещо схожа, за розташуванням, ситуація в меморіальному будинку-музеї А. С. Пушкіна на Мойці, де минули останні дні та хвилини земного життя поета. Там відвідувачі виходять з музею також у двір будинку. У дворі — на високому п’єдесталі в повний зріст — скульптура поета. Пушкін стоїть там вище всіх оточуючих його людей, і це гідно відображає ставлення до нього його шанувальників, які приїжджають сюди з усього світу.
ЛИШ БРОНЗОВИМИ АТРАКЦІОНАМИ, що називаються через непорозуміння «пам’ятниками», є споруди ще одного типу. Вони являють собою лаву з фігурою когось із видатних героїв нашого часу, що сидить на ній. Поруч з ним люб’язно надано місце для будь-кого, хто бажає зрівнятися, обійнятися з великим. Розпорошені по різних містах такі «пам’ятники» вже навіть не оригінальні, а скоріше нагадують широко розтиражованих свого часу «дівчат з веслом» або «спортсменів з м’ячем».
«Ретельніше, хлопці!» — хочеться повторити, що став популярним, заклик знаменитого нашого земляка і сучасника, який вже удостоївся бути зображеним у бронзовій мініатюрі «Саду скульптур». Добре, що хоча б цю споруду ще не встигли назвати пам’ятником. Втім, кілька вже місяців на місці цієї скульптури лише голий п’єдестал (якщо до моменту публікації її не повернули на місце), якого дивним чином «не заслужив»… Пушкін.
Геннадій КАЛУГІН.
Член правління Одеської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











