ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Підсумки благодійної кампанії з такою назвою, яку протягом 2007-го проводив національний оператор мобільного зв’язку life, на минулому тижні підбили в Києві. На урочисту церемонію, яка пройшла в Київському театрі ляльок, запросили десятки журналістів зі столичних і регіональних мас-медіа, серед яких був і наш кореспондент.


Відкриваючи прес-конференцію, відомий телеведучий Анатолій Борсюк нагадав, що благодійна акція «Допомагати так легко» була спрямована на надання допомоги безпритульним дітям. За офіційною статистикою, в Україні налічується понад 200 тисяч безпритульних дітей. За неофіційними даними, їх набагато більше. Серед них кожен п’ятий став жертвою сексуального насильства, майже кожен третій ВІЛ-позитивний, 80% — наркомани та токсикомани. Щорічно в країні безпритульні діти скоюють понад 40 тисяч злочинів. Страшна статистика, яка не може не хвилювати небайдужих людей.
Кілька років тому у Верховній Раді пройшли громадські слухання щодо вирішення проблеми безпритульних дітей. Минуло три роки, але чи щось змінилося щодо нещасних дітей вулиці? Щоб хоч трохи покращити життя безпритульних, привернути увагу громадськості до цієї проблеми, достукатися не до гаманців, як це часто буває, а до серця кожної людини, один із великих національних операторів мобільного зв’язку України ось уже протягом трьох років проводить кампанію «Допомогти так легко». За цей час кошти, які вдалося зібрати, були передані 15 різним будинкам дитини, київському благодійному фонду «Батьківський дім» та хмельницькому фонду «Милосердя».
Минулого року компанія life залучила до своєї благодійної акції знаменитих українських акторів та зірок шоу-бізнесу. З театральною постановкою «Допомагати так легко, або Звідки беруться діти» протягом кількох місяців об’їздили 24 міста України. Відвідуючи виставу, глядачі не просто мали можливість отримати задоволення від віртуозної гри акторів, а й допомогти дітям. Адже всі гроші від продажу квитків оператор мобільного зв’язку перераховував у центри роботи з дітьми вулиці.
У прес-конференції, проведеній у формі ток-шоу, взяли участь Григорій Чапкіс, Володимир Горянський, Ірма Вітовська, Маша Єфросиніна, Сергій Притула, Даша Малахова, задіяні у виставі. За визнанням автора, українського драматурга Анатолія Крима, п’єса 25 років припадала пилом на полиці. За радянських часів у нашій країні «не було сексу», вагітні жінки не з’являлися на сцені, і не говорили про таке явище, як дитина, залишена матір’ю в пологовому будинку. Через чверть століття п’єса, як то кажуть, дозріла, і, напевно, сьогодні набула великої актуальності. Цей театральний проєкт втілив заслужений артист України, художній керівник і директор Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталій Малахов.
Відомі артисти не тільки взяли участь у благодійному турне, яке розпочалося 24 липня трьома виставами в Криму, а й побували в багатьох дитячих центрах, де виховуються бездомні діти.
— Коли я вперше відвідала такий центр, це було в Тернополі, — розповіла Маша Єфросиніна, — сльози не могла зупинити. Долі цих діток нікого не можуть залишити байдужими. Тільки після участі в цьому проєкті змогла усвідомити глибину всієї проблеми. І якщо ми хоч когось змусили про неї замислитися, вважаю, зробили велику справу.
— Я пишаюся тим, що причетний до цього проєкту, — зізнався Григорій Чапкіс. — У виставі «Допомагати так легко, або Звідки беруться діти» у мене маленька роль, для мене її спеціально написали. У цей проєкт я прийшов, щоб не стільки демонструвати мистецтво танцю, скільки для спілкування з маленькими вихованцями дитячих центрів. Я побував практично в усіх. У мене теж було важке дитинство. Виріс у сім’ї, де було семеро дітей. Дитя війни, мріяв у дитинстві про одне: вдосталь наїстися хліба та мамалиги. Перше взуття одягнув у вісім років. Коли з’явилася можливість допомагати знедоленим дітям, не вірив жодному благодійному фонду. Інша справа, коли з рук у руки можеш надати допомогу. Саме такий принцип продемонструвала мобільна компанія, яка стала ініціатором проєкту. Приєднався до нього, оскільки побачив, що там все робиться чесно і прозоро.
…Урочистий момент. Генеральний директор компанії life Тансу Еен оголошує про підсумки благодійної акції. Понад 600 тисяч гривень становили надходження від продажу квитків за виставу, 500 тисяч — внесок оператора мобільного зв’язку, 177 тисяч було зібрано під час благодійного аукціону в Києві, 22 тисячі перерахували співробітники компанії life. Загалом 1300 тисяч гривень отримають благодійні організації. Учасники проєкту, які побували в усіх дитячих центрах, де виховуються безпритульні діти, вирішили, що зібрані кошти необхідно розподілити наступним чином. 177 тисяч гривень отримає благодійний фонд «Батьківський дім», 130 тисяч — хмельницький фонд «Милосердя», 100 тисяч — благодійний фонд «Єдина». По 300 тисяч гривень вирішено перерахувати на рахунки Лубенського міського благодійного фонду соціальної опіки дитини «Відродження», вінницького центру соціальної допомоги та реабілітації дітей «Шанс» та одеського благодійного фонду «Мир вам».
На сцені лялькового театру відбулося урочисте вручення сертифікатів усім переможцям.
Олександр Вітюк, керівник одеського благодійного фонду «Мир вам» та його помічниця Любов Литвин безмірно щасливі величезною сумою коштів, яка піде на розвиток їхнього дитячого центру, де виховується 26 дітей. Сьогодні для них куплений старенький будинок у селі Сухий Лиман Овідіопольського району став другим рідним домом. На його облаштування, створення домашніх умов для бездомних дітлахів підуть усі кошти благодійників. Діти не повинні жити на вулиці, вважає Олександр Вітюк, у кожного має бути теплий і затишний дім, турботливі батьки. Тому крім виховання дітей вулиці, займаються і перевихованням батьків цих дітей, для сиріт підшукують нові сім’ї. Якщо переслідується благородна мета, допомагати так легко.
Тетяна ЖАКОВА.
На знімку: учасників благодійного спектаклю тепло приймали в усіх містах України.

«Нас тільки двоє на цій землі…»

З дев’ятикласницею Іриною Платоновою з четвертого інтернату, що знаходиться по сусідству з редакцією, ми спочатку просто розмовляли. Про те, наприклад, що люди різні бувають…
Ось у їхньому 9-Б класі є Маша Крутькова — розумниця. У юридичному ліцеї навчається — і не гірше, «домашніх», ще й «крутих» часто. У Маші хвилинки вільної немає. А є в тому ж 9-Б Вова — нічого йому не треба. Безцільне існування цілком влаштовує хлопця. Його інтернатське життя, коли і поїсти дадуть, і ліжко змінять, «напружує»: до школи ж змушують ходити, а він відвик трудитися. Перед Новим роком у «бігах» був, міліція його виловив. Ірина разом з вихователькою їздила до Суворовського райвідділу. Забрали Вовку в інтернат під розписку. «Вдома» відмили, переодягли в чистий одяг, нагодували. На другий день він знову пішов.
«Не знаю, як з такими людьми розмовляти, які погане від хорошого відрізнити не можуть», — зітхнула Ірина. На щастя, в інтернаті нерозумних дітей небагато (до речі, дітей тут взагалі небагато: на 250 місць 125 вихованців, а років 15 тому до 400 доходило). Тому в Іри — купа друзів. А найкраща подруга — Аліна Бахтєєва. Вони разом з п’ятого інтернату до четвертого перевелися два роки тому і дружбу зберегли.
Інтернат № 5 на Дачі Ковалевського вважається «напівсирітським» (там, як правило, навчаються хлопці з так званих «неповних» сімей), а в інтернат № 4 на вул. Профспілковій направляють круглих сиріт. Отже, Ірина — кругла сирота. Дівчинка розумна і розвинена, вчиться добре, красива, модно одягнена. Виглядає трохи старшою за свої 16 років (наприкінці липня день народження відзначить), але це характерно для багатьох вихованців інтернату.
«У мене є рідний брат Андрій, на 13 років старший, — раптом сумнішає Ірина. — Не знаю, де він зараз перебуває, але дуже хочу знайти його». «Навіщо? — прямо питаю я. — Це доросла людина, якби він був потрібен сестрі, знайшов би». «Напевно, він не може, — пояснює Ірина, старанно підбираючи необразливі слова, — він вів… неблагополучне життя». «Тим більше! — вигукую я. — Знайдеш алкоголіка, а може, наркомана. Хіба допоможе він тобі в житті?»
«Мені не треба допомагати, — стоїть на своєму дівчинка. — Я сама можу комусь допомогти. А брат — це рідне. Ми з ним удвох на цій землі залишилися…»
Були в Ірини з Андрієм і мати, і батько, і бабуся з дідусем. Напевно, сім’я трималася на бабусі. Померла вона в 1995 році — і пішли біди одна за одною. Жили спочатку в житловому масиві Котовського в будинку, який дід сам побудував, утворилися якісь борги, продали. Купили житло на вул. Марсельській. Тут у 2002 році з різницею в півроку померли батько і дід. Того ж року мати з Андрієм виписалися з квартири (знялися з реєстраційного обліку), оскільки вони її продали і купили житло в Красносілці Комінтернівського району. Як розповідає Ірина, сталося це з ініціативи Андрія, якому тоді було років 23-24.
Брат пив. І мати теж. Брат незабаром потрапив до в’язниці (він сидів і раніше, ще неповнолітнім, за співучасть у крадіжці), мати померла наприкінці 2002-го або на початку 2003 року.
Боляче розпитувати дівчинку про неблагополуччя сім’ї. Але пізніше соціальний педагог школи-інтернату Д. І. Фесай розповіла, що труп жінки похований як невпізнаний, місце поховання невідоме, а головне — немає запису про смерть у Суворовському РАГСі. Тобто немає офіційного підтвердження того, що Ірина Платонова є сиротою. Не визначено статус дитини. Отже, сирітських пільг дівчинка буде позбавлена. В тому числі і при вступі до вишу.
Діна Іванівна також повідомила, що більш ніж півтора року тому школа-інтернат № 5 подала позовну заяву до Комінтернівського районного суду, щоб визнати Валентину Петрівну Платонову, 1959 року народження, померлою. Справа затягнулася…
Але повернемося до брата, Андрія Платонова. Коли шляхом купівлі-продажу обміняли житло в Одесі на Красносілку, Іра туди не поїхала, стала жити у знайомих, навчалася в початкових класах у СШ № 12 («Там і мама моя раніше вчилася, і брат»), у п’ятому класі її оформили до п’ятого інтернату. Куди подівся брат, сестра не знає. Був одружений недовго, дружина його покинула. Як казали знайомі, знову вирушив «у місця не надто віддалені».
Цієї осені Ірина побувала в Красносілці, в трикімнатній квартирі на першому поверсі двоповерхівки на вул. Садовій, залишеній їй у «спадщину». Покинуте житло в такому стані, що навіть бомжі на нього не зазіхають. Ні вікон, ні дверей. Важко буде привести його до ладу.
Сусіди розповіли, що і цю, з дозволу сказати, квартиру брат хотів продати, та не встиг. Начебто житло було закріплене за Іриною, але документів ніхто не бачив. Люди порадили дівчинці пошукати брата — може, залишив комусь із надійних друзів документи на квартиру. Хоч і розвалюха, а все ж…
Невдовзі вирушила Ірина, прихопивши подругу для хоробрості, до одеської колонії на вул. Краснова. Не знайшли там у списках ув’язнених Андрія Платонова, відправили дівчат до слідчого ізолятора (буває, що в СІЗО справи затримуються), однак і там відповіли, що такий-то не значиться…
Іра після дев’ятого класу хоче вступати до технікуму. В який саме — поки не говорить. «Із задоволенням пожила б в інтернаті ще років п’ять, — каже, — але, думаю, в моєму становищі треба швидше ставати на ноги».
Є багато організацій, які за службовим обов’язком зобов’язані допомогти дівчинці в благих її намірах. Але ми з Д. І. Фесай згадали випадок, коли одного випускника їхнього інтернату після розповіді про нього в газеті всиновила пристойна подружня пара з м. Овідіополя. Їхній син трагічно загинув, знайшли собі прийомного. І щасливі…
Тетяна НЕПОМНЯЩА.
P.S. У понеділок до Красносілки з житлового питання Іри Платонової виїхала комісія служби у справах дітей Суворовського району.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса