люди справи

Аристотель Агафангелович Папуніді метушиться, викладаючи на стіл фотографії, документи, журнали. Безліч сімейних реліквій — і про кожну незвичайна розповідь. Можна тільки дивуватися: в 90 років зберегти таку пам’ять і ясність розуму!
— Мій дід Костянтин Папуніді втік до Грузії разом із групою друзів, рятуючись від турецького ярма, ще в 1850 році, — розповідає Аристотель Агафангелович. — Через 35 років у селі Фтелен, заснованому понтійськими греками, що в Тифліській губернії, з’явився на світ мій батько. А я вже в Тбілісі ріс. У 1924-му пішов навчатися до 106-ї трудової грецької школи. У місті були дві єврейські, осетинська, німецька, сирійська школи. Вдома розмовляли тільки грецькою мовою. А на вулиці з хлопцями легко спілкувався грузинською, вірменською мовами.
А. А. Папуніді дбайливо знімає з комода металеве дерево — родовід роду:
— На верхній гілці — портрети моїх батьків. Мама, Катерина Спиридонівна, була лікарем-хірургом, батько, Агафангел Костянтинович, — рахунківником. На гілці нижче — мій портрет і дружини — Олександри Федорівни. 63 роки разом прожили. Старша дочка Галина в 1946 році в Тбілісі народилася, молодша Світлана — в Мічуринську Тамбовської області, звідки родом дружина. А це портрети наших онуків — Андрія, Олександра, Аристотеля, Світлани, чотирьох правнуків. Думаю, і праправнуків дочекаємося. Розростається родинне дерево Папуніді. Між іншим, обидва зяті взяли моє прізвище.
Велика дружна родина — особлива гордість Аристотеля Агафангеловича. Шкода, рідко всі разом збираються. Старша дочка Галина живе в Одесі, працює економістом на Іллічівському рибному заводі. А молодша Світлана десять років тому виїхала на постійне місце проживання до Греції. У Салоніках разом із чоловіком проживає. Тут же їхній син і онук — обидва, до речі, Аристотелі. А дочка молодшої дочки, теж, між іншим, Світлана — в Лондоні, працює у великій англійській фірмі. У Галини один із синів адвокат, інший — шеф-кухар.
Про долю А. А. Папуніді можна романи писати. У 14 років пішов працювати електрозварником на машинобудівний завод ім. Орджонікідзе, хоча дуже хотів навчатися далі. Тому, працюючи на заводі, закінчив технікум. А в 1937 році призвали на службу до Червоної Армії. І так вийшло, що прослужив він 30 років. Учасник Великої Вітчизняної війни з першого дня і до її закінчення. Воював у складі Південно-Західного, Воронезького, Степового та 
3-го Українського фронтів. Війну закінчив в Австрії. Але й після її закінчення служив у Румунії, в Бухаресті. Саме в цьому місті в Посольстві СРСР оформили свої стосунки Аристотель Агафангелович та Олександра Федорівна.
А познайомилися вони на фронті. У 43-му їхні частини стояли в Куп’янську Харківської області. На статного красеня-грека поглядали багато дівчат, але йому в серце запала лише одна — весела енергійна Шурочка. Через півроку зізнався їй у любові і зробив пропозицію.
— 63 роки разом — це навіть не життя, а ціла епоха, — розмірковує Олександра Федорівна. — Все в ній було: і радості, і горя; все ділили навпіл. Сімейне щастя ґрунтується на вірності, відданості, взаєморозумінні, підтримці одне одного і, звичайно ж, любові. Ми по праву пишаємося дітьми, виховали їх чесними, працьовитими, відповідальними… На жаль, роки беруть своє, старість не додає оптимізму, псується характер. Буває, посваримося через дрібниці, але через кілька хвилин забуваємо про образи. Вміти прощати — це ж теж мистецтво, що приходить з роками.
Півстоліття проживає в Одесі Аристотель Агафангелович, у місті, в якому так сильний дух еллінізму. Про своє грецьке коріння ніколи не забував. У 1988 році в нашому місті був створений грецький клуб «Еллада» — перший в Україні. Аристотель Агафангелович стояв біля його витоків. Наступного року «Еллада» відзначить своє 20-річчя, а А. А. Папуніді всі ці роки є незмінним президентом клубу. Кілька місяців тому, в День соборності України губернатор Іван Плачков вручив А. А. Папуніді почесний знак голови облдержадміністрації за значний особистий внесок у відродження та розвиток культури, збереження етнічної самосвідомості грецької громади та багаторічну плідну громадську діяльність. А восени минулого року, коли відзначалося 185-річчя від дня народження Г. Г. Маразлі, директор Одеського філіалу Грецького фонду культури С. Парадісопулос вручив йому пам’ятний знак.
Вечори відпочинку, «Вогники» в Будинку моряків, лекції про відомих греків, організація курсів з вивчення грецької мови, шефство над 25-ю одеською школою, де учні вивчають грецьку мову, суботники з відновлення будівлі, де зараз знаходиться Грецький фонд культури, — важко перерахувати все, чим займається клуб «Еллада». Для сотень етнічних греків він став другим рідним домом.
З ініціативи А. А. Папуніді щорічно в серпні вже багато років відзначається в Одесі православне свято понтійських греків — ікони «Панагія Сумела». Ця ікона була написана апостолом Лукою в першому столітті нашої ери і, за переданням, поміщена в побудованому в 386 році монастирі на горі Мела під Трапезундом. Зараз вона знаходиться в монастирі на схилі гори Верміо поблизу міста Костаньї. Цей монастир став місцем паломництва понтійських греків з усього світу. До речі, А. А. Папуніді був делегатом усіх трьох всесвітніх з’їздів понтійських греків, які проходили в Греції.
А скільки сил знадобилося Аристотелю Агафангеловичу, щоб відновити колишню назву грецької церкви Святої Трійці. З таблички з назвою цього храму, побудованого греками ще в ХVIII столітті, минулого літа таємничим чином зникло слово «грецька». Кожен рік тут проходять богослужіння з нагоди Дня незалежності Греції, Дня «Охі», Дня геноциду понтійських греків, свята Панагії Сумели. Тільки завдяки наполегливості А. А. Папуніді, справедливість була відновлена. І сьогодні знову Свято-Троїцький собор називається грецьким.
Мріє Аристотель Агафангелович і про те, щоб міська влада передала грецькій громаді гімназію, побудовану на кошти його співвітчизників, яку закрили в 1935 році.
Незважаючи на поважний вік, планів у старійшини одеських греків багато. Живе він за правилом свого тезки, давньогрецького філософа, яке говорить, що життя вимагає постійного руху. «Так що поки рухаюся, займаюся чимось корисним — значить, живу», — каже Аристотель Агафангелович.
Тетяна ЖАКОВА.