гість Одеси
“Великі плани” без синти-попу
У грудні 2005 року вийшов у світ четвертий альбом гурту “СМИСЛОВІ ГАЛЮЦИНАЦІЇ” під багатообіцяючою назвою “Великі плани”. Важко повірити, що з моменту виходу “Зворотного боку Землі” минуло майже три роки, а самому гурту — вже 16,5 років.
11 лютого “Глюки” представили на суд одеситів своє нове творіння. На запитання журналістів відповідав Сергій Бобунець:

— У Білорусі ви знімали новий кліп — на пісню “Квітень”. Розкажіть про зйомки.
— Сюжет такий: звичайна дівчина прокидається в чорно-білому світі. Поступово вона починає гримуватися, ховає все яскраве, що є в неї. І в результаті стає такою ж чорно-білою. Дуже гарний кліп. Люди, які його робили, до цього знімали рекламу. Це — їхній кліпмейкерський дебют.
Природно, нам було вигідно знімати в Білорусі: у Москві це коштувало б утричі-вчетверо дорожче. Та й атмосфера на знімальному майданчику там зовсім інша. Білоруси — люди спокійніші, м’якші.
— Працювати з початківцями-кліпмейкерами — це ж ризик?
— Ми бачили їхні роботи. І найголовніше: нам надіслали десяток сценаріїв на цю пісню, і знову, в основному, “жахливі”. Тобто, якщо це гурт “Смислові галюцинації”, значить, мають бути чорні ангели, ворони, якісь кладовища. А нам хотілося якогось дива, чогось красивого. Коли побачили картинку, коли все поєдналося — стало зрозуміло, що вийшло чудово.
А з кліпом на пісню “Полюси” — інша історія: було всього три дублі, але тому, що більше ми реально не могли. Там стояв вітродуй, кидали сніг, який летів нам в обличчя. А сніг був збитий, тобто — практично лід. Мікрофон, який стояв переді мною, був весь подряпаний цим льодом. Уявляєте, що було з обличчям? Є кадри, де видно, що я закриваюся, наприкінці не дограю пісню.
— Розкажіть про ваш останній альбом. Інтервал був дуже великий, це, можна сказати, недозволена розкіш для музикантів…
— Інтервал справді був великий, але за цей час ми записали фактично два альбоми. Зробили акустичну програму, почали (і цього року продовжили) щорічну акцію “Перший день осені”, яка проходить в Єкатеринбурзі. Акустична програма забрала у нас пів року життя. Тим більше, що для нас це була абсолютно нова справа. Випущено DVD “Перший день осені”, там багато роботи з оркестром…
Багато часу пішло і на роботу над самим альбомом. З того моменту, як ми почали записувати, до самого релізу минув рік.
Звісно, зараз, коли тримаєш у руках цю коробочку, розумієш: “Ага, ось тут я б так у жодному разі не робив”. Як тільки ми почали готувати пісні з нового альбому для концертів — одразу ж їх переробили.
Перше, що кидається в очі, тобто, у вуха нашим шанувальникам, — змінилося звучання. На сайті одразу почали писати: “Де синти-поп? Що це за гітари? Що це таке? Зраджені всі ідеали!”. Насправді, після того, як ми почали грати на акустичних гітарах, нам сподобалося гітарне звучання, з’явилося дуже багато гітари.
Те, що ще ставлять нам у провину, — альбом занадто рівний. А чому таке відчуття складається, я скажу. У мене самого було таке, коли я слухав альбом “Wish” гурту “The Cure”. Потім, згодом, цей альбом став моїм найулюбленішим. Хоча спочатку я його зовсім не зрозумів, він мені здався якимось надто рівненьким, спокійним. А ось у цьому — глибина. Одна емоція. Тільки потім, коли ти з ним поживеш, ти розумієш, скільки там усього. Тому треба слухати альбом голосно, по-перше, і, по-друге, кілька разів. І кожен знайде собі ту пісню, яка йому потрібна.
— Що найчастіше слугує поштовхом, стимулом до написання пісні?
— Якась життєва ситуація. Або, може, просто яскрава фраза, що звучить у даному контексті якось дивно. Або ти дивишся якийсь фільм, і тут — опа! Наприклад, я пам’ятаю, що пісня “Чорна” народилася, коли я побачив у фільмі (не пам’ятаю назви) чоловіка і жінку, що сидять на пляжі в чорному одязі під чорною парасолькою. А люди всі купаються, засмагають. Чоловік умовляв дівчину піти скупатися, на що вона просто встала і зайшла в море в одязі…
— А справжні хіти — це осяяння?
— Ніколи не знаєш, яка з пісень буде хітом. Насправді до кожної пісні треба підходити як до найяскравішої. Що ми, в принципі, і робимо. Можу розповісти, як вийшла пісня “Розум колись переможе”. У мене був куплет і приспів, другого куплету не було дуже довго. І раптом у поїзді о шостій ранку я прокинувся. Всі сплять, а я розумію, що в мене є другий куплет. Просто одразу записав.
— Ви не думаєте продовжити досвід написання музики до фільмів?
— Думали і будемо думати. В принципі, хотіли б цим займатися, тому що зараз у нас є під рукою оркестр, з яким ми вже багато працювали. Ми розуміємо, як його записувати, з ким працювати щодо партитур. Просто для кожної ідеї потрібен час.
Вела інтерв’ю Юлія РОМАНОВСЬКА.
Фото Миколи ВДОВЕНКА.

Весни прекрасні миті
За традицією весну в механіко-технологічному технікумі Одеської національної академії харчових технологій зустрічають конкурсом “Міс технікум”, в якому беруть участь студентки I-III курсів. З року в рік конкурси проходять все цікавіше, загострюється боротьба, а дівчата докладають максимум зусиль, уміння та фантазії для перемоги.
З п’яти учасниць, що вийшли у фінал, найбільш оригінально представила себе в конкурсі “Візитка” Настя Шаталова. Вона коротко виклала свій життєвий шлях у лірично-гумористичному вірші власного авторства.
У конкурсі “Зроби сам” дівчата довели, що вони не тільки красуні, але й умілі рукодільниці. Дуже сподобалися вишита хрестиком картина Насті Шаталової, зв’язані Альоною Кабанюк шкарпетки та шарфи, а Катя Наконечна “підсолодила” роботу журі спеченим нею тортом. Але найоригінальнішим виявився костюм, виготовлений Леною Фастаковською: сукня та капелюшок з гральних карт (на це пішло багато часу та 284 карти).
Конкурс “Пародія” заслужено викликає інтерес глядачів. Яким кумедним був Арлекін у виконанні Лени Фастаковської, чарівні Альона Кабанюк та її помічники Діма Білий (у ролі тата) та Аня Птицина (у ролі мами), що розіграли маленький спектакль за піснею Христини Орбакайте “Губки бантиком”. Яскраво і темпераментно виступала Яна Кравцова з піснею “Біологія” гурту “ВІА “Гра”. Як завжди, елегантною була “Лайма Вайкуле” у виконанні Каті Наконечної.
Прекрасні вокальні дані продемонстрували учасниці в конкурсі “Мої таланти”. Особливо запам’яталася пісня-інсценізація “Неформал”, яку артистично виконали Лена Фастаковська та рок-гурт “Апогея”.
Завершальний конкурс “Дефіле” відповідав найрізноманітнішим смакам публіки. Дівчата продемонстрували як вишукані вечірні сукні, так і одяг молодіжного стилю.
До складу журі увійшли викладачі та студенти технікуму: Т. Ю. Кирилова, Н. О. Навотна, Н. А. Ящук, О. А. Клюшкіна, Н. В. Нікітіна, В. М. Косташ, А. Л. Попичко.
Журі одноголосно вирішило, що титулу “Міс технікум-2006” заслуговує Олена Фастаковська. Ведучі Оля Черевань та Вітя Щербач оголосили результати.
Представники студентів Олександр Попичко та Віталій Косташ вручили переможницям призи, надані ТМ “Ювента” (фірма-виробник безалкогольних напоїв надає велику спонсорську допомогу технікуму в організації студентського дозвілля) та стрічки “Віце-міс технікум” Насті Шаталовій, “Міс Глядацьких симпатій” Яні Кравцовій, “Міс Чарівність” Альоні Кабанюк та “Міс Обаяння” Каті Наконечній.
Свято закінчилося виступом рок-гурту “Апогея” та веселою дискотекою.
Людмила ЧЕЛОВА.

питання дня
Справжній друг — це…
За словами Джона Аулера, друг — це людина, яка знає про вас усе і, тим не менш, любить вас. Згідно з енциклопедією, “дружба — близькі стосунки між людьми, засновані на взаєморозумінні, довірі, прихильності, спільності інтересів і мають добровільний, індивідуально вибірковий характер”. Але це — наукове визначення. А що таке справжня дружба для нинішньої молоді?

Максим, 21 рік, студент-медик:
— Друг — це людина, не рідна по крові, але рідна по душі. Та, яка думає спочатку про друга, а потім про себе. Дуже добре розуміюча і знаюча тебе людина може бути справжнім другом. Вона готова проводити з тобою цілу добу. Також другом може бути сестра чи брат. Хоча це — рідкість.

Катерина, 22 роки, перекладачка:
— Друг — людина з широкою душею, яка завжди розуміє тебе, підтримує, допомагає слушною порадою, завжди на твоїй стороні, незалежно від того, правий ти чи ні. Вона коректно промовчить, а через час висловить свою думку, не нав’язуючи її. Це людина, в якій ти впевнений на сто відсотків, що вона ніколи тебе не зрадить. Найкращі друзі — чоловіки, жіночої дружби немає. Жіноча дружба — це лише тимчасове затишшя перед нападом.

Ігор, 19 років, студент юридичної академії:
— Друг — це людина, яка завжди рада тебе бачити. Це людина з величезним чуйним серцем, якій можна вірити завжди, яка підтримує тебе в радості та біді. До неї можна заскочити на хвилинку в гості і залишитися на кілька днів.

Антоніна, 18 років, студентка педагогічного університету:
— Для мене справжній друг — перш за все чоловік, наперекір загальноприйнятій думці про те, що дружби між чоловіком і жінкою бути не може. Я вважаю, що тільки чоловік і може бути справжнім другом. Жінка жінці — ворог, навіть (тим більше!) якщо вони знайомі дуже давно. При вигідній для себе нагоді вони готові “встромити ніж у спину”. Чоловіки, навпаки, дбайливо ставляться до таких стосунків.

Оксана, 23 роки, журналістка:
— Справжня дружба — це коли можна зателефонувати людині в будь-який час дня і ночі, вона тебе вислухає, підтримає у важкий момент, дасть слушну пораду. І навіть якщо ви не бачилися довгий час, вона не ображається, бо розуміє, що у кожного є свої справи. З нею ніколи не буває нудно, і завжди є про що поговорити.

Віталік, 28 років, адміністратор:
— Дружба — це міцне і постійне почуття, його можна зберегти на все життя, якщо тільки не намагатися просити грошей у борг. Друг — людина, яка може прийти в будь-яку хвилину, розділить з тобою радість і печаль, буде завжди вірною, і ти завжди можеш на неї покластися.

Дефік, 20 років, студент ОНУ ім. І.І. Мечникова:
— Друг — це коли розмовляти з людиною і не потрібно: достатньо подивитися в очі — і все зрозумієш. А при розмові, нехай навіть оточуючим вона здається дивною, слова значать набагато більше, ніж просто слова, за кожним словом прихований відомий тільки вам зміст. Справжній друг — той, хто може розповісти про всі свої проблеми, але не робить цього. Це та людина, яка може несподівано прийти і витягнути тебе з буднів, влаштувавши свято. Між друзями не може бути сварок і образ, а якщо й бувають, то миттєві і незначні. Справжня дружба — коли у ваших стосунках все — люкс!
Записала Ксенія АЛЕКС.

у гостях у “Вечірньої Одеси”
“Караван сонячних бардів”
Напередодні свята 8 Березня в нашій редакції з невеликим концертом побував колектив поетів, музикантів, співаків, що назвали себе “Сонячними бардами” і поставили своєю творчою метою — нести світом життєствердження, любов і радість.

У гурті сьогодні представники України, Росії та Білорусі. Об’їхали вони багато міст своїх країн, побували в Прибалтиці, їхні виступи проходять і у великих концертних залах, і в школах, лікарнях, а ще вони люблять співати в електричках, у них навіть є спеціально для цього написані “дорожні” пісні. В Одесі вони побували вдруге, але їхній перший великий концерт у нашому місті відбувся 5 березня у Палаці студентів. Вхід на всі їхні концерти безкоштовний, а гроші на подальшу подорож збирають для них добровольці “в коробку”, а також від продажу своїх дисків.
А ще “Сонячні барди” — учасники проєкту “Родове помістя”, прихильників якого, як вони розповіли, вже чимало на просторах Росії, в Україні та Білорусі.
Задоволення від годинного спілкування з цими відкритими світу, що несуть позитивну енергію молодими людьми ми отримали справді святкове.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

працевлаштування
Є бажання? Є робота!
“Чотири-два по Біну продовжуємо, і дві булочки в стімер, будь ласка!” Здавалося б, фраза безглузда. Ан ні! Вона наповнена таким величезним змістом, що, почувши її, людина робить, як мінімум, п’ятнадцять дій менш ніж за 1 хвилину. І все це вона робить осмислено і рішуче. А все чому? Тому, що людина працює за високими стандартами якості, яких дотримуються всі ресторани (закусочні) “МакДональдс”.
Досить довго я не міг вивчити принципи роботи цих закусочних. Все виходило банально, скільки я не носив резюме — мене не брали працювати! “Що, — думаю, — за напасть? Хочу працювати!” І ось, нарешті, я став одним з тих, кого називають словосполученням “Вільна каса”, але кому, в глибині душі, тихо заздрять. Звісно, я підписував договір про “нерозголошення”, але я не можу мовчати — висловлюся. Розкажу по правді, що і як.
Безсумнівно, “МакДональдс” — це команда. Команда активних молодих людей. Як правило, до 30 років. Що приваблює їх усіх до роботи в цій мережі ресторанів? Напевно, кожного щось своє. Когось — можливість купувати під час робочих змін продукти з 50-відсотковою знижкою, когось — можливість працювати за сумісництвом, комусь ця робота допомагає самовдосконалюватися.
Для найбільш ефективної праці працівнику мережі ресторанів “МакДональдс” потрібно володіти низкою якостей, серед яких — працьовитість і життєрадісність. Потрібно до дрібниць знати, що робиш, і робити це якомога швидше і з посмішкою. Працівник повинен намагатися розуміти своїх колег, оскільки в “Макі” далеко не остання роль відводиться злагодженій роботі команди. Часом працювати в колективі буває дуже складно, але тим важливіший результат, коли ти навчився розуміти свого товариша, і робота починає споритися ще швидше.
Основні плюси роботи в “МакДональдсі” — це реальна трудова діяльність, тренування витривалості, уваги, координації рухів і думок; відкриття трудової книжки, можливість навчатися паралельно з роботою; реально відчутний кар’єрний ріст (і відповідне зростання заробітної плати).
Мені можуть заперечити (і заперечують часом): “Та хто там працює? Взагалі, не пойми хто…”. Що я можу відповісти? Лише навзаєм поставленим питанням. А в нашому місті вулицями ходять тільки порядні та інтелігентні люди? Як і в суспільстві, в мережі ресторанів буває всяке. Однак у компанії “МакДональдс” існує жорстка політика стандартів. Вона єдина для працівників усіх рівнів. Стандарти щодо гостинності, якості та культури обслуговування. Ну, наприклад: “найважливіша людина в ресторані — це відвідувач”; “готова картопля після п’яти хвилин списується, і в жодному разі не може бути продана”; “працівники миють руки та обробляють їх дезінфікуючим розчином щогодини”… Стандартів багато. І якщо помічено, що працівник їм не відповідає, з ним змушені розпрощатися.
Що дає ця робота мені? Допомагає стати акуратним, пунктуальним, зібраним, уважним. І ще допомагає, нарешті, відчути себе дорослим!
Валентин СОЛНИШКІН.

ВІД РЕДАКЦІЇ: Ось таку думку з перших вуст ми отримали електронною поштою від нашого позаштатного кореспондента. Якщо вам є що сказати з цього приводу і взагалі є що розповісти про свою першу роботу, пишіть нам.