Життя музикантів — на лезі
Можливо, деякі читачі пам’ятають цей колектив за виступом на фестивалі «Фортеця». Хтось міг чути хлопців 15 вересня на Грецькій площі — у концерті на честь дня народження «Теленеделі». «Blade» — гурт, можна сказати, унікальний: грає і поп, і r&b, і хіп-хоп, і клубну музику, випускає альбом у Німеччині, має пропозиції з Росії і при цьому працювати віддає перевагу виключно в Одесі.
З музикантами наша розмова в кафе йшла під акомпанемент сучасних хітів і з перервами на рекламу — дуже органічно та жваво. Розповідав, в основному, Герман Левченко — автор композицій «Blade». Допомагали вокалістка Олена Воропаєва та менеджер Олена Мелехіна.

— Як усе починалося?
— Спочатку кожен займався своєю справою. Було два склади, в одному — хлопець, який читав реп (Максим Саледінов), в іншому — дівчина, що співала (Олена Воропаєва). Вийшло так, що, кожен своїм шляхом, кожен зі своїм матеріалом, вони обидва потрапили до мене на студію. Я все це послухав — і вирішив з репера зробити хіп-хопера (облагородити тексти, прибрати мат, додати щось позитивне). Вийшло дуже непогано, але коли послухали — зрозуміли, що одного репу замало. І вирішили додати голос: забрали до себе Ліну. Вийшла команда, яку потім назвали «Blade».
— Чому саме так?
— У перекладі з англійської це означає «лезо». Але російською звучить якось не так, тим більше — українською: гурт «Лезо». Ми весь час ніби на лезі, у нас немає певної стилістики: не працюємо поп, не працюємо рок, не працюємо хіп-хоп. Ми працюємо все, повністю: для різношерстої публіки — від молоді 14-16 років і до стелі. У нас є інструментальний матеріал, сольний матеріал у кожного окремо, крім цього, клубний матеріал (а це — взагалі інша стежка). Але проєкт виділяється тим, що при всьому цьому у нас є певна кількість класичних музичних інструментів: рояль, гобой, флейта, фагот, скрипкова група. Вони присутні практично у всіх піснях, навіть в електронних варіантах.
— Чи можна сказати, що гурт «Blade» грає модну музику, орієнтуючись на смаки публіки?
— Ні. Ми орієнтуємося на особистості, а не на масовість. Смаки публіки мінливі. З’явився r&b — всі кинулися в r&b. Ще щось з’явилося — вони вже туди біжать. Ні, ми торкаємося всього, але не течемо за течією. З одного боку, це добре, оскільки підкреслює індивідуальність проєкту. А з іншого боку — погано: рекорд-компанії цього не розуміють. Зараз ми ведемо переговори, і я думаю, що все-таки випустимося: принаймні, в Німеччині — точно. А Україна поки що кульгає…
— Чому «кульгає»?
— Нашим рекординговим компаніям треба, щоб альбом був поп — і все. Або хіп-хоп — і все. Крім того, вони налаштовані тільки на українську мову.
А Німеччина славиться тим, що там процвітає російськомовне населення, дуже багато проходить російськомовних дискотек і концертів. Багато наших співвітчизників, і музикантів у тому числі, виїхали туди. Один з них, Юрій Гуртовий (тепер його звуть Георгій Волев) — учень Падуки, мій давній товариш і друг — виїхав до Німеччини багато років тому і працював там на студії. Тепер у нього своя рекорд-компанія, ми дружимо, співпрацюємо і дуже багато пісень пишемо разом.
— Наскільки я знаю, у вас вже є демо-альбом. Розкажіть про нього.
— Називається він «The best». Спочатку це був інструментал. Потім, років у 1997-му, я вперше спробував зробити пісню, написати вірші. Лягло нормально: правда, трошки змінили мелодію. У підсумку в альбом увійшло 14 пісень, і в цих піснях є все, починаючи з 90-х років і по сьогоднішній день. В ньому розказане все моє життя.
— А ваш новий альбом одесити зможуть отримати?
— Найімовірніше він буде поширюватися в Німеччині, хоча, можливо, і нам щось перепаде. Взагалі-то поки рано про це говорити: якщо ми захочемо, то одесити все почують. У нас є тут своя аудиторія, вже сформована. Вони чекають цього альбому, і обдурити очікування ми не маємо права.
— Розкажіть про свою концертну діяльність. Може, якийсь виступ особливо запам’ятався?
— 27 червня ми виступали на фестивалі «Фортеця». Фестивалю три роки, і за рівнем він не поступається «Таврійським іграм». Зірок дуже багато, хедлайнерами цього року були «Брати Карамазови», «Ляпіс Трубецькой», «Здоб ши Здуб». Ді-джейський склад теж був «золотий». Місткість — 15-17 тисяч чоловік. Звук — один з найкращих в Україні. Світло, ведучий (Алік Вєтров) — все здорово.
Ми виступали в день відкриття: це завжди дуже важко, тому що люди ще повинні розгойдатися, розігрітися. Крім того, через два номери після нас повинні були вийти «Здоб ши Здуб». Але на третій або на четвертій нашій пісні люди почали співати і танцювати. І, судячи з відгуків в Інтернеті, після проєкту «Blade» «Здобів» практично не слухали. Народ просто розходився. Бігли за нами і просили автограф.
Зараз ми збираємося поїхати дуже далеко: Чуваська Республіка, місто Новочебоксарськ. Там буде реп-вечірка, хедлайнери — московські. Організатори знайшли нас через Інтернет. Звичайно, з задоволенням поїдемо.
— Ви віддаєте перевагу виступати на відкритих майданчиках чи в клубах?
— Однозначно — на відкритих майданчиках. Зовсім інші люди збираються. У клуби все-таки приїжджають потусити, випити горілки або чого ще. Їм якось абсолютно все одно, що відбувається на сцені. У «Палладіумі» минулого року ми виступали разів сім, кожні два тижні. Здорово, але все-таки трохи не те. Мені було б приємніше, якби, слухаючи нас, народ плакав, а не танцював. Ми орієнтуємося трохи на інше. Я завжди хочу, щоб на сцені відбувалося якесь театральне дійство.
— Скільки часу у вас займає робота в проєкті?
— Весь час, повністю. Може, не сто, але дев’яносто відсотків точно: десять залишається, щоб поспати.
— Чи можете при цьому сказати, що в Україні і в Одесі, зокрема, можна заробляти на життя музикою?
— Тільки за участю в шоу-бізнесі. Якщо увійти в цю течію правильно і вчасно — то, напевно, можна. А якщо просто служити музиці осторонь якихось тенденцій, нічого не вийде.
Ми співпрацюємо з Німеччиною, з Росією. Найбільші російські бренди хочуть отримати нас. Але це чревато контрактом на дуже тривалий термін. Ми не хочемо «лягати» під якийсь бренд. Краще нехай нас спонсорують, а не продюсують. Хочемо спробувати зробити все власними силами. Для цього у нас все є. Є матеріал, якого немає ні в кого. Але в Україні прорватися неможливо: у нас без пари мільйонів нічого не вийде.
— «Blade» хоче залишитися в Одесі чи переїде в ту ж Росію, якщо з’явиться можливість?
— Віддали б перевагу їздити на концерти, бути впізнаваними, затребуваними, але при цьому залишатися тут. Відпрацювали концерт, заробили грошей — і повернулися додому.
— Як «останнє слово» побажайте чого-небудь нашим читачам.
— Читачам треба бажати завжди одного: щоб вони читали. Тому що у зв’язку з інформаційним потопом — телевізори, комп’ютери — у нас останнім часом взагалі перестають читати. Тому беріть книги, беріть журнали, газети — і читайте. Розвивайтеся.
Бесідувала Юлія РОМАНОВСЬКА.

КЕФ — 75!
16 вересня в стінах Українського академічного театру ім. Василька відбулося урочисте святкування 75-річчя кредитно-економічного факультету ОДЕУ.
Всеукраїнський кредитно-економічний інститут — прародитель КЕФ — був створений у далекому 1931 році. Саме тоді і почалася історія факультету. За час свого існування кредитно-економічний факультет підготував безліч кваліфікованих кадрів банківської системи. Випускники КЕФ — це не тільки відомі вчені, керівники банківських установ, викладачі, але й просто талановиті особистості.
Святкування ювілею стало своєрідним підбиттям підсумків за всю 75-річну історію існування факультету. Привітанням випускника КЕФ 1975 року — доктора економічних наук, професора, ректора ОДЕУ Михайла Івановича Зверякова і почалася урочиста частина свята. Його, як голову університету, привітав від імені Національного банку України випускник 1976 року Віктор Михайлович Кравець — виконавчий директор з питань платіжних систем та розрахунків НБУ.
До святкування ювілею була заснована премія «Золотий КЕФівець», яку вручали переможцям різних номінацій. Так, номінація «З КЕФом назавжди» була присуджена Михайлу Івановичу Зверякову. Переможцем номінації «За безперервний випуск висококваліфікованих банкірів» стала завідувачка кафедри банківської справи, доцент Людмила Вікторівна Кузнєцова. Призер у номінації «За громадянську позицію» — професор, проректор з науково-педагогічної роботи Віктор Дмитрович Граждан. У номінації «За внесок у розвиток КЕФівської науки» — доцент Лідія Іллівна Соломатіна. «За поширення слави КЕФа у світі» — проректор, доцент Олександр Васильович Проценко. «За батьківське ставлення до студентів» — заступник декана КЕФ Володимир Миколайович Красовський. «За найміцніший фундамент в економічній теорії» — викладач політекономії Віра Вікторівна Мащевська. «За точність та абсолютну правильність»— доцент Олександр Леонардович Суворовський. «За виховання у студентів бойового духу» — доцент кафедри банківської справи Людмила Миколаївна Рябініна. «За честь і гідність» — доцент кафедри банківської справи Ірина Іванівна Столярова. Ну, а призером останньої, але не менш важливої номінації «Серце КЕФа» стала декан КЕФ, доцент Олена Петрівна Русева.
Але не подумайте, свято зовсім не було вичерпане офіційною частиною. Між врученнями номінацій зал радували таланти кредитного факультету. Це і колишні випускники, володарі золотого голосу Олена Школяренко, Дмитро Громадський, Олена Шабанова, і команда КВН. Приємною несподіванкою став виступ декана кредитно-економічного факультету: вона виконала пісню «Погода КЕФа». Як зауважили ведучі вечора Дмитро Толстік та Павло Столяров, наша співоча декан співає набагато краще за співочого ректора.
Завдяки святкуванню ювілею кредитно-економічний факультет отримав свій девіз: «Крізь кредитно-економічні терни до банківських зірок», автором якого стала випускниця КЕФ Ольга Добровольська.
Світлана СПЕКТОР.

Фестиваль для поетів
У липні цього року газета «Порто-Франко» оголосила про старт фестивалю «Час — наш!» пам’яті Семена Кірсанова — одесита, який став класиком російської та радянської поезії. Протягом трьох місяців твори сьогоднішніх талантів, в основному — молодих, публікувалися на сторінках газети. 18 вересня, в день століття Семена Ісааковича, в бібліотеці для юнацтва ім. Маяковського фестиваль підсумував поетичний марафон.
Неперевершений майстер форми, здатний жонглювати словом, як фокусник у цирку, Семен Кірсанов — друг і послідовник Володимира Маяковського — в наш час виявився незаслужено забутим, хоча часи повальної критики формалізму давно минули. Втім, багато його віршів живуть у піснях: «Жил-был Я» і «Танцевальный час на солнце» на музику Д. Тухманова, «У тебя пальтецо…» і «Карусель» Е. Ханока, «Эти летние дожди» М. Мінкова… І, звичайно ж, «У Черного моря» М. Табачникова, чудово виконана Утьосовим і що стала гімном Одеси. Семен Ісаакович пішов з життя в грудні 1972 року.
Фестиваль пам’яті Кірсанова був покликаний познайомити з новими поетичними талантами. Не було призових місць, конкуренції, нагороджень: адже поезія — не спорт, виставляти бали за виливання талановитої душі важко. У читальному залі бібліотеки Маяковського просто читали вірші: хто — впевнено і голосно, хто — соромлячись і червоніючи.
Особливо глибоке враження справили двоє молодих поетів: студентка філософського факультету ОНУ ім. Мечникова Анастасія Яковлева та аспірантка музичної академії ім. Нежданової Георгій Кожухар. Настя вразила несподіваністю рими, нестандартністю образів — ніби ця дівчина чарівним чином телепортувалася зі срібного віку російської поезії. Георгій, навпаки, щодо форми особливо не витребенькував, але зате за змістом бив по найболючіших місцях: студентське життя, проблеми побуту, доля талановитої людини, все це — з одеським гумором.
Читали свої вірші школярі, хоча багато хто з них і соромився: Тетяна Ватанська (СШ № 83), Дарина Дарієнко (СШ № 78), Марія Жданова (СШ № 25). Звичайно ж, більша частина рядків, що вийшли з-під пера дівчат, — про любов. Але не оминули вони увагою і громадянські теми.
Вчителька 25-ї школи Ольга Олексіївна Криворучко прочитала кілька власних віршів. А потім увагою учасників марафону повністю заволоділа Ірина Денисова — авторка збірки «Ставки зроблені». Її поетичні одкровення молода зміна слухала з широко відкритими очима. А наостанок Георгій Кожухар виступив перед глядачами вже не як поет, а як піаніст: виконав варіації «Політ джмеля».
Юлія ГАУСОВА.

Поліна Зінов’єва: «Я ніколи не втомлюся працювати!»
Якщо ви, перебуваючи в центрі Одеси, захочете втекти від метушні, повсякденних турбот і зануритися у світ благодатної гармонії, дзвінкої тиші, пронизливої чистоти простору, зверніть у провулок Адмірала Жукова, 9. Там, у Центрі болгарської культури, відкрита виставка молодої, але не за роками мудрої, вправної, неймовірно працьовитої художниці Поліни Зінов’євої.
Зворушливою ніжністю, творчою вишуканістю закарбувала вона будинки і дерева, берег і степ, вулиці і будівлі рідного Білгорода-Дністровського та Одеси, де вона опановувала майстерність художника. Це її шоста виставка.
«Світ, створений на полотнах Поліни Зінов’євої, загалом реалістичний, дуже гармонійний і світлоносний. Але чи траплялося вам бачити знайомі місця у сні? Там вони зазвичай бувають одночасно схожими і несхожими на реальність. Такі пейзажі Поліни «Воронцовський палац», «Музей на Пушкінській», — зазначає мистецтвознавець Людмила Сауленко. — Тяга до ліричного узагальнення форми ніби супроводжується поетичним рядком «День промитий, як скло…». Художниці близьке мистецтво рубежу XIX-XX століть: символізм, група «набі», модерн. Багатошаровість мазків створює їх взаємопроникнення, перлове мерехтіння, як у картині «Море. Ранок». Але головне — все ж та своя інтонація, яку вона знайшла за роки невтомної роботи в мистецтві».
— Я ніколи не втомлюся працювати, — каже Поліна. — Хіба можна втомитися, зображуючи на полотні улюблену бабусю в національному болгарському костюмі або таку чарівну дівчину, як моя подруга Ленушка? Часто, дивлячись на мої полотна, люди кажуть, що герої на них такі врівноважені, емоційно співмірні зі світом, природою. Це тому, що у мене самої все в житті добре і світло. Напевно, так. З задоволенням виїжджаю на пленери, рада, коли поруч майстри, у яких є чому повчитися. Які плани на майбутнє? Буду будувати в рідному Білгороді-Дністровському свій будинок, щоб мати майстерню, яку поки уявляю в мріях. Буду готувати наступну, сьому виставку.
Поліна Зінов’єва дійсно така ж щира, чарівна, як і її творчість. Побажаємо ж їй подальших успіхів, щастя в особистому житті і скоріше справити новосілля у своєму власному будинку!
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.