Замісна терапія: порятунок потопаючих чи загроза суспільству?
Замісна терапія — вид медичної допомоги наркозалежним — регулярна видача медичного замінника наркотику. Дискусія про неї в Україні почалася в 2004-му: саме тоді питання про впровадження цього методу постало на державному рівні.
Досить переконливими здавалися аргументи обох сторін. З одного боку — так, наркоманія — це хвороба, яку потрібно лікувати всіма можливими способами, видача наркотику в медичних умовах допомагає вирішити багато проблем соціального та психологічного характеру, а в кінцевому підсумку може призвести до одужання. З іншого боку, впровадження замісної терапії — перший крок на шляху до легалізації наркотичних речовин і так далі.
Проте, ось уже дев’ять місяців у шести регіонах України працюють проєкти замісної терапії за допомогою бупренорфіну, і вже постає питання про впровадження метадонових програм. Детальніше про те, як працює програма замісної терапії в Одеській області, нам розповів завідувач диспансерним відділенням облнаркодиспансеру, лікар-нарколог вищої категорії Ілля Костянтинович ПОДОЛЯН.
— Замісна терапія зародилася в США, потім отримала поширення по всій Європі. У 2004—2005 роках був запущений пілотний український проєкт — у Херсоні. На базі цього проєкту минулого року в шести регіонах України впровадили метод замісної терапії. Взагалі подібні програми існують тільки в розвинених країнах. З колишніх радянських республік — тільки в Україні та Прибалтиці.
— Для кого призначений цей метод лікування?
— Замісна терапія, зокрема, в нашому проєкті передбачена для хворих, які мають дуже тривалий термін вживання наркотичних речовин і неодноразово намагалися лікуватися. У нас середня тривалість вживання наркотиків становить 21 рік. Це найбільший період серед усіх проєктів, які працюють в Україні. Взагалі за умовами проєкту в програму приймають людей, які мають стаж вживання понад три роки.
Другий момент — цей проєкт передбачений для ВІЛ-інфікованих. У нас з 25 осіб 24 — ВІЛ-позитивні, і 13 з них отримують антиретровірусну терапію для профілактики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу.
Мета нашої програми полягає в тому, щоб наш клієнт перестав вживати вуличні наркотики. Це дозволить зменшити криміналізацію. Наркомани — люди непрацюючі, які не мають професійних навичок, а наркотики вимагають великих грошей. Якщо вони отримують наркотики у нас, зникає необхідність красти або вимагати у батьків. Якщо немає необхідності вимагати і красти, в сім’ї стабілізується психологічна обстановка. Наші стосунки з родичами підтверджують це: дійсно, в усіх сім’ях нормалізувався психологічний клімат.
Стабілізується психічне здоров’я самого учасника програми, за рахунок цього стабілізується і фізичне здоров’я.
Наступним напрямком є вироблення прихильності до отримання антиретровірусної терапії.
— Крім власне видачі препаратів, як ви допомагаєте учасникам програми?
— У нас є психолог, є консультант з хімічної залежності. Працює фахівець з вироблення прихильності до антиретровірусної терапії. Звісно, нарколог. Є соціальний працівник, який може надати деякі послуги з соціальних питань. За узгодженням з громадською організацією «Дорога до дому» наші клієнти по суботах можуть звернутися до їхнього юриста для вирішення своїх проблем. У багатьох відсутні паспорти, у багатьох проблеми у взаєминах з сім’ями, поділ майна і так далі. Консультації та навіть певну допомогу з оформлення документів вони можуть отримати. У програмі є лікар-інфекціоніст, який займається всім, що стосується ВІЛ-інфекції. Крім того, у нас створені чудові умови: є телевізор, відеомагнітофон, комп’ютери, кондиціонер, барна стійка. Наркомани безкоштовно отримують чай, печиво. Ми дозволяємо відзначати у нас дні народження. Вони цілий день зайняті, вони тут спілкуються. У деяких є можливість кудись піти, а іншим іти нікуди. Наш кабінет працює з ранку до п’ятої години вечора.
— Багато хто працює?
— З 25 осіб, які прийшли до нас у програму, працювали тільки двоє. На сьогоднішній день працюють 8 осіб, і ще двоє проходять стажування. Будемо сподіватися, що найближчим часом вони теж почнуть працювати. Нам вдалося виробити в учасників програми зміни ставлення до себе, до соціуму, ставлення до праці. Ми виробили в них необхідність працювати.
— Розкажіть про препарат, який ви використовуєте.
— Це бупренорфін, фірмова назва «Еднок» — препарат виробництва Індії. Він діє як опіатний наркотик, але, крім того — блокує опіатні рецептори, і при збільшенні дози людина не отримує тих відчуттів, які отримувала від інших наркотиків. Вплив інших наркотиків знижується або взагалі не відчувається. Вважається, що «передозувань» від вживання бупренорфіну не буває. Його період напіврозпаду і виведення з організму триває понад 72 години: так би мовити, тривала дія.
— Як відбувається власне видача дози?
— Препарат приймається перорально. Медсестра сама насипає його клієнту під язик. У присутності медсестри він сидить до тих пір, поки препарат не перетвориться на кашку і не розсмокчеться. Тільки після цього він має право вийти з кабінету. Після отримання препарату учасники програми стають працездатними, діяльними. Він може працювати, він почувається, загалом, комфортно. Але оскільки при пероральному прийомі наркотик все ж таки не так швидко всмоктується, як при внутрішньовенній ін’єкції, тих відчуттів, які наркомани називають «прихід», немає. І перші два-три місяці всі наркомани пробують додатково колотися. Але з часом це проходить.
— Наскільки довго ця програма буде безкоштовною?
— Програма фінансується міжнародною організацією «Альянс», фінансує її Глобальний фонд. Планується розширення програми. Зокрема, і в рамках нашого проєкту. Не виключена можливість, що до осені кількість клієнтів збільшиться вдвічі. Охочих набагато більше. Загалом, у перспективі програма буде існувати. Але я думаю, що Глобальний фонд не буде утримувати наших пацієнтів нескінченно. Перед державою ставиться питання: чи може воно взяти на себе ті витрати, які зараз несе на собі Глобальний фонд. Програма, загалом, не дешева: в середньому, 250 доларів США на одного пацієнта на місяць.
— Ви знаєте, що замісна терапія, зокрема — метадонові програми, має багато противників. Деякі фахівці стверджують, що метадон — ще небезпечніший наркотик, ніж героїн, а замісна терапія — перший крок до легалізації наркотиків. Як ви можете це прокоментувати?
— Наша програма — лікувальна, це не перший крок до легалізації наркотиків. Вона проводиться в рамках навчального закладу, який має ліцензію на право роботи з наркотичними речовинами. Ми дотримуємося всіх норм закону, які існують в нашій країні щодо методів і форм роботи з наркотичними речовинами. Це раз. Друге: у нас на сьогоднішній день працює бупренорфінова програма. Чи буде запущена метадонова, я поки не можу сказати, але проводиться робота з її впровадження. Річ у тім, що, як і в будь-якій терапії, існує низка препаратів, які лікують одне й те саме захворювання. Для кожного пацієнта потрібно підбирати препарат, який буде діяти на цей організм. Метадон дійсно є сильним синтетичним наркотиком. Багато наркоманів чекають саме метадон: цілком імовірно, розраховують на те, що він матиме більший ефект на організм.
Я підкреслюю, що наш клієнт — це наркоман, який неодноразово лікувався в стаціонарах, державних, недержавних установах, неодноразово намагався лікуватися вдома. І коли протягом десяти або п’ятнадцяти років він вживає наркотики і припинити не може, і грабує, вбиває заради отримання наркотиків, поширює інфекцію, розкидає брудні шприци по місту… Ви мене вибачте, краще вже цю людину, у якої психіка настільки змінена, взяти тут під нагляд і дати наркотик, і привчити її працювати, ніж вона буде ходити-бродяжити і поширювати інфекції. Програма не має на меті просто дати наркотик.
Коли я вперше був присутній на семінарі з замісної терапії, який проводили американці, то посварився з ними так, що ми розійшлися на протилежні полюси. Я був затятим противником. Але в житті сталися такі метаморфози, які змусили замислитися: що краще. І якщо поставити все на ваги, то на сьогоднішній день ми переконуємося, що замісна терапія має право на життя.
ПІСЛЯ завершення нашої бесіди з Іллею Костянтиновичем до кабінету починають заходити учасники програми: хто за рецептом, хто просто поговорити з лікарем. Всі із задоволенням розповідають про себе і про програму.
— Я влаштувався на роботу. Не займаюся криміналом, і взагалі — у мене зовсім інші думки. Зовсім інші стосунки в сім’ї. Родичі поки ще з обережністю придивляються, ніяк не можуть повірити. Але вони задоволені. Основна маса приходить сюди лікуватися, отримувати допомогу. Дійсно, це дуже велика справа…
— Ми тепер зовсім іншими людьми стали, не те що наркомани. А от просто хвора людина. Як інсулінщики. Нормальні члени суспільства. Звісно, якщо людина взяла собі за мету прийти сюди лікуватися. А якщо вона взяла собі за мету прийти догнатися — це зовсім інше, звісно…
— Точно я не можу вам сказати, скільки я вживаю наркотики. В усякому разі, все своє свідоме життя я присвятив цьому. Завдяки чому жив — в’язниця рятувала. Двадцять з половиною років я відсидів. А в перервах вживав увесь час. Де тільки не пробував лікуватися: лежав у дурдомі в Києві, у Львові, у Житомирі, у Дніпрі, в Одесі — два рази, приватним порядком пробував раз десять. Все це — голяк. Максимум, що я протримався, коли приїхав зі Львова, — місяць і 26 днів. Тепер влаштувався на роботу. Дай, Боже, щоб воно йшло так, як воно йде. Щоб тільки не було гірше.
— Програма працює. Все добре, слава Богу. Дев’ять місяців ми вже приймаємо. Я — найперший пацієнт. Поки є цей препарат, на нелегальні наркотики не тягне. Навіть якщо є — я пробував: ніякого ефекту, нічого. Тільки перші 10-15 хвилин. Нелегальні наркотики навіть сенсу немає вживати. Єдиний такий нюанс присутній: для того, щоб стати на програму, потрібно бути ВІЛ-інфікованим. А скільки наркоманів ходять містом і мріють стати на цю програму! Але вони — здорові люди. Тобто для того, щоб знизити шкоду, треба заразитися спочатку?
— Спроб лікування було багато: і приватно, і примусово. Вже самі лікарі наші визнають, що це — невиліковна хвороба. Допомагає тільки ось замісна терапія, і ще я знаю шлях — це Бог. У мене є знайомі, які увірували — і дійсно кинули. Але таких дуже мало, одиниці. Інші — хто в могилі, хто у в’язниці.
— Коли наркотик перестає бути товаром — це зовсім вже інша річ. Вам цього не зрозуміти. Тут у нас стосунки зовсім інші. Ми цим дорожимо.
Юлія РОМАНОВСКА.

Олена НІКОЛАЄНКО: «Друзі називають мене генератором ідей»
Як повідомлялося, міське управління у справах молоді проводило конкурс «Молодий підприємець року», перше місце в якому зайняла Олена Ніколаєнко, але це виявилося зовсім не єдиним її досягненням.
Народилася переможниця в Одесі, школу закінчила зі медаллю. Вона стверджує, що вчитися їй подобалося завжди, тому, отримавши диплом за спеціальністю «фізик напівпровідників», Олена не зупинилася. Зараз вона отримує другу вищу освіту — з психології і паралельно закінчує аспірантуру на факультеті філософії.
Підприємництвом Олена почала займатися ще студенткою, торгувала на «7-му кілометрі», чого зовсім не соромиться і не приховує. Пізніше вирішила створити з чоловіком громадську організацію, задумка була в тому, щоб допомагати місту і молоді розвиватися в культурному, творчому та професійному плані. Ідей на той момент у Олени було багато: її організація проводила виставки, фестивалі, конкурси. До її ж підприємницьких досягнень належить торговий комплекс у підземному переході на Дерибасівській, але тут, звичайно, не обійшлося без інвесторів, які повірили в підприємницькі здібності Олени. Але на цьому вона не збирається зупинятися, вона хоче спорудити підземний торговий комплекс, який займатиме цілі квартали.
Зараз у Олени з’явилася ідея створити центр підтримки молодіжних ініціатив, до якого хоче залучити владу міста та області.
У Олени п’ятеро дітей, і вона — голова Одеської міської ради багатодітних сімей. Багатодітна мама стверджує, що такі сім’ї мають дуже мало пільг і підтримки від держави.
Минулого року було створено координаційно-консультативну раду громадських організацій при міському голові. Олену обрали її головою.
Олена дуже активна людина і віддає перевагу активному відпочинку. Вона вже не раз стрибала з парашутом і літала з парапланом. Одного разу під час польоту отримала травму хребта, але навіть це не змусило її відмовитися від спорту. Зараз Олена хоче зайнятися новим для себе видом спорту — дайвінгом.
Вона намагається більше уваги приділяти дітям, але вважає при цьому, що дітям корисно давати свободу і можливість самим приймати важливі для них рішення.
Планів на майбутнє у молодого підприємця багато. Хоче відновити конкурси «Улюблений вчитель», де самі учні обирають переможця, «Довга коса — дівоча краса», надавати підтримку іншим конкурсам і фестивалям. А ще кожного
1 червня її фонд проводить фестиваль «Сузір’я Одеси»: вшановують дітей, які принесли славу місту за його межами.
Олена — оптимістка: вона вірить, що все буде добре і всі плани здійсняться.
Юлія ХИЖНЯК.

новина
«Ми стали традицією!»
— повідомляє Ігор Мазурок, декан факультету прикладної математики та інформаційних технологій інституту математики економіки і механіки Одеського національного університету імені Мечникова. 21 — 25 серпня 2006 року в Одесі проходитиме четвертий студентський кубок України з програмування, присвячений Дню незалежності України
Одеська ініціатива, вперше втілена в життя чотири роки тому на знаменитому одеському «мехматі», випускники якого успішно працюють у всьому світі, перетворюється на традицію.
Четвертий студентський кубок України з програмування, присвячений Дню незалежності України, як і всі попередні, — подія, перш за все, національна. З кожним роком український Кубок стає все масштабнішим. У першому брало участь 10 команд з 7 вишів, у другому — 24 команди з 20 вишів, у третьому — 40 команд 34 вишів з 30 міст України. У 2006 році на Кубок претендують 45 команд — понад 200 студентів, а загальна кількість тих, хто працює в програмі, перевищує 230 осіб. В організації Кубка беруть участь найкращі представники комп’ютерного бізнесу Одеси, а також академія холоду, що надала свої комп’ютерні класи та персонал.
Урочисте відкриття Кубка відбулося 21 серпня в головному корпусі ОНУ, вул. Дворянська, 2, Велика хімічна аудиторія.
Урочисте вручення Кубка переможцям — у п’ятницю, 25 серпня, о 15.00, там само.

Телефон чи життя?
Водії, які розмовляють по мобільному телефону, — не рідкість. І водії не тільки легкових автомобілів, але й маршрутних таксі. Вся їхня увага спрямована на спілкування. Контроль дорожньої обстановки слабшає. Таким чином, відбувається багато ДТП. Як же боротися з таким «благом цивілізації»?
Вадим, 18 років, водійський стаж 2 місяці:
— За кермом я взагалі не розмовляю по телефону. Пробував, але зрозумів, що це небезпечно. Хоча такі екстремали на дорогах зустрічаються дуже часто. На моїх очах хлопець намагався поєднати спілкування та їзд, вчасно не дотягнувся до коробки передач і в’їхав у стовп. Добре, що оточуючі не постраждали. Звісно, з телефонами в автомобілях потрібно боротися. Але поки це не робиться.
Анна, 23 роки, стаж 8 місяців:
— Мобільного боюся страшно. Намагаюся за кермом або вимикати, або прибирати звук. Навіть якщо користуватися хендз-фрі, все одно спокійно їхати вже не можна. Ще під час водіння з інструктором я спробувала прийняти дзвінок, але потім близько години вислуховувала його думку про свою спробу. Зараз розумію, що викладач мав рацію. Було б непогано, якби збільшили кількість місць для зупинок під час руху, щоб спокійно стати і поговорити.
Євген, 27 років, стаж 1 рік:
— Намагаюся не відволікатися від водіння, але якщо необхідно — використовую гучний зв’язок. Штрафів за це ще не придумали. Негативно ставлюся до людей, які тримають однією рукою кермо, а другою — слухавку. І, що найцікавіше, ні від кого зі своїх знайомих не чув, щоб їх зупиняли співробітники ДАІ через телефон. Напевно, досі просто щастило. Добре придумали на Заході: поставили вздовж доріг фотоапарати. Відразу можна побачити, хто порушує правила, і здійснити негайне затримання. У нас до цього ще не дійшли, та й бюджету замало…
Олександр, 29 років, водійський стаж 10 років:
— Можу і за кермом поговорити, але за умови, що розмова буде короткою. Хоча через активний ритм життя не завжди можеш собі дозволити зупинитися біля узбіччя і поговорити. Ось у заторах — набагато легше. Думаю, ніщо не утримає наших водіїв від спілкування. Вже так ми звикли. І як би не підвищувалися штрафи… Ну що ж, будемо оплачувати.
На думку Володимира Павловича, викладача однієї з автошкіл, на курсах з правил дорожнього руху про телефони попереджають лише побіжно, час, відведений на вивчення теорії, не дозволяє зупинятися на кожному предметі, який може призвести до трагічних наслідків.
Начальник 1-го міжрайонного відділення ДАІ УМВС України в Одеській області А. В. СТАРИЧЕНО погодився прокоментувати ситуацію:
— Про небезпеку мобільних телефонів потрібно дуже серйозно розповідати в автошколах. Стаття 125 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає штраф за спілкування по телефону за кермом від 7,5 грн. до 17. Це не зупиняє водіїв. Можливо, уникнути цього вдасться введенням у закон більш суворого покарання, наприклад — підвищенням штрафу.
Існує версія, що завдяки хендз-фрі можна легко керувати автомобілем і вести бесіду по телефону. З одного боку, ця версія має право на існування, тому що обидві руки залишаються вільними. Але людина так влаштована, що сприйняття йде за пріоритетами, тобто те, що їй цікаво, сприймається сильніше, а все інше відходить на другий план. Згідно з дослідженнями американських вчених, реакція водія під час розмов прирівнюється до реакції сімдесятирічної людини.
У магазинах хендз-фрі коштує від 25 грн. А скільки ви оцінюєте своє життя?
Записала Вікторія КОРОБОВА.

дві думки про одну книгу
Романтика на грані фантастики
Теми безвідповідального або обопільного кохання вже не в моді. А ось історія про людей, які закохуються в душі коматозних хворих, що зависли між небом і землею, — це не в кожній книзі зустрінеш! Сьогодні під прицілом нашої рубрики — «МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ» Марка ЛЕВІ. Повірити в неможливе — можливо. Напевно, саме ця якість роману відвоювала собі читацькі симпатії.
Тетяна Саїтьєва, 16 років:
— «Між небом і землею» — добра казка про кохання. Хотілося б вірити в усі ці дива, хотілося б опинитися на місці Артура, з яким трапилася настільки незвичайна історія з хепі-ендом. Якби люди довіряли тільки своєму зору і слуху, то світ став би нудним. Сюжет книги досить простий і читається так само легко, якби ви накинули на себе невагому тонку шаль і не відчули її. Але, на відміну від шалі, книга не залишається непрочутою. Нереальний сюжет сповнений реальних ідей. Мені припали до душі філософські думки, якими не посоромився поділитися автор. Вони не вимагають аналізу, тому що і так зрозумілі.
Наприклад: «Поки ти підраховуєш усі «за» і «проти», життя проходить повз», або: «Якщо ти не можеш приготувати мені каву, значить, у нас немає ніякого майбутнього?».
Нині люди рідко роблять шалені вчинки (шалені з доброго боку), відступають від наміченого, якщо не впевнені в кінцевому результаті. Головний герой свої дії і шаленством-то не вважав. Врятувати Лоррен для Артура було справою честі. А полюбив він її, на мою думку, набагато пізніше.
Марія Сопкалова, 17 років:
— Люди XXI століття забули про перепочинок. Цей висновок сам затримується у свідомості. Вони стали вічними двигунами в боротьбі за прогрес. Вони працюють день за днем, а відпочивають механічно. Лоррен і Артур змогли зробити паузу і побачили небо і землю в іншому ракурсі. Артур навчився слухати тишу і цінувати природу від матері. Вона виростила його справжнім чоловіком, який «йде, не озираючись». Таке виховання не завадило б підростаючим хлопчакам, які не завжди переносять з мужністю всі покладені на них труднощі. Марк Леві відчуває людські душі. Письменник вміло розкрив психологію матері Лоррен, яка погодилася на евтаназію доньки. Що залишалося робити змученій жінці, щодня спостерігаючи за рівномірним диханням Лоррен і розуміючи, що вона не може вдихнути життя в її живе тіло. «Між небом і землею» — чудова книга, що спонукає людей з користю витратити ті 86400 секунд, які відведені нам на день.

Студенти (не) жартують
Продовжуємо публікувати студентські афоризми, надіслані до нас у редакцію тепер уже випускником філологічного факультету ОНУ ім. Мечникова Остапом КУШНІРОМ.
* * *
Німці як істоти соціальні…
* * *
Що повинен робити з жінкою чоловік, якщо він революціонер за природою?
* * *
Давайте скупчимося у величезних кількостях.
* * *
Любов — це вам не просто так, нею треба займатися…
* * *
Мені в дитинстві страшенно подобалися Філя і Степашка, а в результаті з мене вийшов Хрюша.
* * *
Колись у школі я сильно захопилася… математиком.
* * *
А ти вже Пархитько вчила? До речі, дуже цікавий предмет.
* * *
Дівчино, не перебивайте, краще підслуховуйте.
* * *
Згідно з внетермінологічним правилом, «вужчий» пишеться разом.
* * *
Там написано все настільки в цілому, що аж взагалі.
* * *
Іванов отримує перші у світі гібриди коней із зебрами, так звані зеброїди, а також зебробізоїди.
* * *
Не балакай своєю балаканиною!
* * *
Уфологія — наука про місто Уфу, столицю Башкортостану.