Марафон довжиною в 555 запитань
Весь день 27-го і цілу ніч 28 травня в приміщенні ресторану «Гранд-Європа», що на морвокзалі, гуділи голоси і тікав секундомір, зачитувалися запитання і здавалися відповіді. Вшосте проходив у нашому місті марафон знавців, цього року присвячений пам’яті Юрія Хайчина.

За підсумками попереднього етапу, що проводився за допомогою Інтернету, до фінальної частини марафону отримали право взяти участь 40 команд. Правда, доїхала з них тільки 31, але на якість гри це не вплинуло: прибули кращі знавці з України, Росії, Білорусі та Молдови, так що одеський марафон вкотре отримав статус міжнародного. Чимало було іменитих гравців: Анатолій Вассерман (команда Каніщевої), Ілля Новіков та Олександр Лібер («Шредінбаг»). Серед команд-фаворитів числилися також багаторазовий переможець подібних турнірів «ОНУ ім. Мечникова», українсько-російська збірна «Maksa.ru», харків’яни з «ХІІТ-2000». Ну, а за підсумками попереднього етапу лідирувала молода амбітна команда «Від гвинта — ЕПТ», також з Харкова.
Отже, вранці 27-го знавці прибули до місця призначення, запаслися їжею на добу вперед, розташувалися за столами і почали вивчати регламент. Як і на минулому марафоні, правила змагань стали відомі учасникам тільки безпосередньо перед грою. У турнірі — 555 запитань, три переможці і жодних других-третіх місць. Для визначення цих трьох чемпіонів підрахунок результатів ведеться трьома способами, що існують у «Що? Де? Коли?»: звичний усім нам «гладкий» залік (проста сума правильних відповідей), а також заліки олімпійський і за системою мікроматчів (зважаючи на кількість запитань перейменованої в систему макроматчів). Існують і додаткові показники — для того, щоб визначити переможця в разі рівності ігрових очок. Правда, показники ці досить дивні: наприклад, кількість дівчат за ігровим столом — у кого більше, той і виграв. Таке ось у організаторів почуття гумору.
Небагато пізніше 11 години ранку задано перше запитання. Досить тривалий час у лідерах тримається команда «Від гвинта — ЕПТ», потім її обганяє «ХІІТ-2000». Знавці бадьорі і веселі, багато хто здає відповіді на перших секундах. Але поступово на ігрових столах з’являються бутерброди і зв’язки бананів, а до вечора дехто навіть розташовується в кріслах і засинає. «Ластівки» (дівчата, що збирають відповіді), які перші дві години повністю виправдовували швидкістю «порхання» свою назву, рухаються все повільніше і повільніше. Ігрове журі тре очі і довго вдивляється у картки відповідей, щоб відрізнити правильні відповіді від неправильних. Добре, хоч не доводиться вбивати результати в комп’ютер вручну: журі використовує спеціальну програму, що дозволяє зчитувати з карток відповідей спеціальні штрихкоди, як роблять це касири в супермаркетах. Хоча, звичайно, і ця система не виключає помилок: після кожної сотні запитань підбігають незадоволені, доводиться ритися в папірцях і розбиратися.
Перевалило за північ. У лідерах «гладкого» заліку — команда Каніщевої і, як не дивно, одесити з «Легіону». У цьому сезоні вони займають у чемпіонаті міста лише четверте місце, не дуже вдало виступають і у вищій лізі України, а от на марафоні зуміли зібратися і показати прекрасну гру. До речі, у фіналі олімпійського заліку (щось на кшталт заочної дуелі на виліт) теж опиниться «Легіон».
Деякі зміни в «розклад» вносить прибуття Олександра Лібера: команда «Шредінбаг» миттєво оживає і починає потихеньку наздоганяти лідерів. На останній сотні гості з Росії йдуть з «Легіоном» і командою Каніщевої фактично в ногу. Перед 555-м запитанням «Легіон» випереджає обох переслідувачів на одне очко, і багатьом вже здається, що диво станеться і марафон виграє команда-попелюшка. Але останнє запитання задано — і правильну відповідь «лімерик» здають «Шредінбаг» і команда Каніщевої, але не «Легіон». А це означає, що доля кубка вирішиться в перестрілці, в якій візьмуть участь усі три команди.
Перестрілку вирішено проводити до «першої крові»: хто відповів неправильно — вилітає. Організатори жартують: мовляв, 555 запитань — занадто мало, щоб визначити найсильнішого. І ось задається перше і, як виявилося, останнє запитання перестрілки.
Все відбувається дуже швидко. «Шредінбаг» кричить «Так, це воно!», за столом команди Каніщевої — нервове обговорення, один з гравців «Легіону» закриває обличчя руками.
Одесити відповіли «котяче око». Це — неправильна відповідь. Команда Каніщевої здала «дзеркало». І це — теж неправильна відповідь. Московсько-пітерська збірна відповіла «футбольний м’яч». І… виграла кубок «Марафону-2006»! До підрахунку кількості дівчат у командах справа не дійшла…
«Шредінбагівці» виявилися найсильнішими і за системою макроматчів: абсолютно не завадив той факт, що російська збірна не знає, що це таке. У фіналі «олімпійки» «Легіон» зустрівся зі збірною Тольятті — Дніпропетровськ — Донецьк — Київ — Харків під назвою «Maksa.ru» і поступився їй. Так що замість трьох переможців вийшло всього два.
Наостанок хочеться подякувати всім організаторам на чолі з Олександром Андросовим, а також спонсорам — рекламне агентство «Кристал-мікро», радіостанцію «Star FM», ТМ «Золота дев’ятка», туркомплекс «Ялинка». Саме їм призначалися довгі оплески учасників після закінчення турніру. Саме завдяки їм Одеса стала справжнім центром інтелектуального руху, де народжуються прекрасні ідеї і проводяться турніри дуже високого рівня.
Юлія РОМАНОВСЬКА.

новини
Радіо в… Інтернеті
1 червня в одеському Інтернет-сегменті почав свою роботу мережевий музичний радіосервіс radiola.od.ua. Тепер користувачі, чиї провайдери входять до об’єднання одеських провайдерів ODEX, можуть слухати найрізноманітнішу музику за допомогою мережі, причому без перерв на рекламу.
Мовлення Інтернет-радіостанції безперервне і цілодобове. Для прослуховування необхідний канал пропускною спроможністю не нижче 128 кілобіт на секунду, година радіоефіру «важить» приблизно 50-60 Мб. На жаль, сервіс недоступний для модемного з’єднання.
Зараз користувач може вибрати будь-який з шести музичних каналів: Original Hits (новинки популярної музики та композиції минулих років), Dance (сучасні танцювальні треки в стилі House, Trance, Electro і Tehno), Dj Mix (колекція з міксів кращих світових діджеїв, що грають Trance, Progressive і Euro-Dance), Classic Rock (класичні рок-хіти в стилістиці «Queen» і «Rolling Stones»), Rap, R&B, Soul, Hip-Hop («чорні» рими, гангста-реп і соул) або Jazz/Lounge (тут назва говорить сама за себе). Як стверджують творці проекту, якість звуку Інтернет-радіо значно вища, ніж у звичайного радіо, оскільки не має частотних перешкод. Крім того, користувач може в реальному часі отримати назву поточної пісні.
Юлія ГАУСОВА.

Кафедра Євгена Акимовича
Актуальним питанням сучасності — становленню громадянського суспільства, особистості, ролі демократичного патріотизму та соціальної справедливості в житті співвітчизників — присвячена чергова книга кандидата філософських наук, доцента Одеського державного економічного університету Євгена Акимовича «Нариси української культури».
Невипадково презентація цього видання, в якій взяли участь науковці, письменники, журналісти, студентська молодь, нагадувала науковий семінар. З усіма 59 статтями та нарисами, що увійшли до книги, виступаючі мали можливість познайомитися в газеті «Прес-кур’єр».
— Для нас Євген Акимович більше, ніж викладач, — зазначила студентка факультету міжнародної економіки Анна Старіш. — Він готує нас до самостійного життя на прикладах таких видатних особистостей української історії, як Ярослав Мудрий, Григорій Сковорода, Олександр Довженко, Михайло Грушевський. Бути людиною на землі завжди нелегко, і це повинні пам’ятати також наші політики, депутати, які, як бачимо сьогодні, розпалюють у суспільстві розбрат, переслідуючи лише свої особисті цілі. Думаю, ця книга буде корисною для можновладців, як і попередня — «Філософія тотальності», де йдеться про необхідність прозорості, публічності, моралі як норми політичного життя.
Високо оцінили нову книгу Євгена Акимовича доктор філософських наук академік Аркадій Місуно, поет Станіслав Стриженюк, редактор газети «Чорноморські новини» Іван Мельник.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

думки вголос
Переконання потрібні в тому, що жінки дружні?
Стоять посеред галявини дві маленькі дівчинки і тримаються своїми крихітними рученятами одна за одну. В однієї з них у вільній руці — повітряна кулька, яку малятко з усіх сил намагається надути. Пузата кулька вже повна повітря і готова піднятися в небо. Дівчинка з радістю передає її подружці і пропонує відпустити вгору. І кулька весело підскакує, керована поривом вітру, відлітає все вище і вище…
Дівоча дружба чимось нагадує мені цю кульку, таку ж легку і повітряну, і водночас таку ж безстрашно прагнучу до висоти. Але, як швидко її можуть надути, так само швидко і несподівано вона може лопнути. Що ж слугує каменем спотикання в жіночій дружбі? Ви, швидше за все, здогадалися, що це — несподівано з’явився хлопець. Але для подруг, про яких я розповім, хлопці не є такими вже важливими суб’єктами, щоб через них можна було сваритися. Та й ревнувати не доводиться, оскільки уявлення про те, яким має бути справжній чоловік, у них не збігаються. «Чи варто взагалі жертвувати найкращою подругою заради якогось кавалера, яких ще буде безліч?» — заявляє одна з дівчат. Нерозлучні Люба, Лена, Катя, Юля та Альбіна — як п’ять шматочків однієї картини з абсолютно різними відтінками, без яких не склалася б гармонійна мозаїка. Тобі боляче — я візьму твій біль, тобі весело — я радію разом з тобою.
Якось Лена і Люба вирішили прогулятися в парку і покататися на гойдалках. Люба відволіклася на хвилинку від розмови з подругою і про щось задумалася. Раптом її слух розрізали несамовиті крики. Це кричала Лена, через те, що забила руку. Люба стрімголов кинулася її заспокоювати і з трудом умовила поїхати в травмпункт, оскільки постраждала нічого не хотіла слухати і крізь ридання просила повернутися додому. Там переляканим старшокласницям заявили, що з рукою все гаразд. Але Люба ніяк не могла розстатися з тривожними сумнівами щодо самопочуття Лени. Рішення прийшло само собою: відвезти подругу до свого батька-травматолога в Єврейську лікарню, де за справу візьмуться рентгенівські промені. Старий друг-рентген не підвів: висвітлив і прояснив усі неточності. У дівчини виявили два переломи. Збитки відшкодували автографи, поставлені всім класом на забинтованій руці(c). Подібна історія з травмуванням трапилася і на уроці фізкультури, коли Катя намагалася зобразити Рембо. Дівчата знову прийшли на допомогу. І вдень, і вночі працює «служба допомоги»: телефонують одна одній, коли завгодно, питають поради або виливають душу в розмові. Ось це справжня дружба!
У житті, на жаль, трапляються і інші історії. Ось одна з них. Жили-були дві подружки, душі одна в одній не чули. І тут прийшла до них третя особа, назвемо її Женя. Розладила вона їхнє міцне приятельство, втерлася в довіру. Скориставшись відсутністю однієї з дівчат, Женя наклеветала на неї недолугі гидоти, тим самим відбивши кращу подругу.
Звичайно, думка у кожного своя. Деякі вважають, що між дівчатами дружби не буває. Наприклад, Тетяна Кошуляп:
— Жіноча дружба — як бокс: чим ближче підпустиш до себе людину, тим сильнішим буде удар. Справжня дружба можлива лише тоді, коли за плечима у жінки вже є усталене життя, стабільне становище, сім’я. Тоді ніхто не буде нічого вимагати натомість.
Люди, які стверджують, що між нами, дівчатами, дружби не буває, напевно, ще не до кінця розібралися в нашій психології. Це під силу зробити Світлані Іванівні Ясиновій, практичному психологу вищої категорії та керівнику методичного об’єднання психологів Приморського р-ну:
— Дружба — це вміння приймати іншу людину такою, якою вона є, і бажання, щоб тебе теж так само сприймали і розуміли. Якщо дівчата здатні не вплітати в міцне, зіткане з ниток дівочої дружби, полотно свої стосунки з хлопцями, то це свідчить про високий розум. Але, у п’ятьох подруг, тобто в колективі, хлопці ніколи не стануть яблуком розбрату. Таке виникає в основному у дівчат, що дружать по двоє. Якщо ж дівчина знайшла хлопця як нареченого, так і друга, то вона може поступово віддалитися від своїх приятельок.
Ревнощі однієї подруги до іншої виникають у замкнутих людей, звиклих спілкуватися лише з однією людиною. У старшому віці жінка в основному втрачає близьких друзів, бо її захоплює сімейне життя, клопоти-турботи. І вона обережніше підбирає собі товаришів, заздалегідь знаючи, який тип людей підходить під її оціночні критерії.
Але жіноча дружба не дуже міцна порівняно з чоловічою. Як карткова колода, змінюються колективи, а разом з ними — і друзі. Звання справжньої дружби може бути присвоєно лише тій, яка була пронесена крізь довгі-довгі роки.
Марія СОПКАЛОВА.

два погляди на одну книгу
Що «наалхімічив» Коельо?
Одні знаходять у цій книзі низку добрих настанов, інші використовують її як життєвий орієнтир, треті не бачать у ній нічого особливого і вартого уваги… Ви, напевно, здогадалися, що мова піде про «Алхіміка» Пауло Коельо, який вже встиг побувати в руках у більшості читачів і за короткий термін набув світової популярності.
Христина, учениця Приморського ліцею:
— «Алхімік» є своєрідною притчею, де Пауло Коельо роз’яснює своє уявлення про сенс життя. Ця книга припала мені до душі саме через те, що сюжет у неї, на вигляд простий, але насправді в невигадливих фразах криються глибокі філософські судження. Не завжди можливо їх повністю зрозуміти, але частиною з них я можу керуватися в житті. Коли на серці сумно, в душі панує сум’яття, і хочеться плакати від невдалої спроби досягти чогось, відразу згадується фраза з «Алхіміка»: «Якщо ти чогось хочеш досягти, то весь Всесвіт сприятиме тому, щоб бажання твоє збулося». Від цих слів піднімається настрій і виникає бажання продовжити боротьбу за свою мрію. Але, з іншого боку, не можна чекати, склавши руки, коли Всесвіт піднесе тобі подарунок, треба прагнути до мети самій. Цей роман допомагає визначитися людині в її житті.
Раїса Іванівна, завідувачка філією № 28 центральної бібліотечної системи:
— Прочитавши «Алхіміка», я не почерпнула для себе нічого нового. В основному, книга викликає інтерес у підлітків, які хочуть пізнати світ у всіх його аспектах, бажають ближче познайомитися з філософією і шукають у ній допомогу для реалізації себе в житті. Пауло Коельо розкрив вже відомі всім істини. Всі і так знають, що «коли любиш, все ще більше набуває сенсу», що «завжди треба точно знати, чого хочеш», що «кожна людина на землі, чим би вона не займалася, грає головну роль в історії світу». Але, з іншого боку, варто нагадати людям про те, що вже стало йти з їхньої пам’яті, змусити їх замислитися про сенс життя.
Зараз на вустах кожного п’ятого звучить «Алхімік». Вони захоплюються глибокодумністю, якою просякнутий роман. Насправді, не всі здатні зрозуміти ту саму глибокодумність. Всі просто прагнуть просвітитися знавцями літератури та філософії. Люди бояться здатися оточуючим сірими горобчиками, які багато чого не розуміють і не знають. Але ж ніхто не може бути всезнаючим. І не варто цього соромитися.
Тим, хто ще не прочитав «Алхіміка», я раджу книгу прочитати. Можливо, у вас складеться якесь своє особливе думка про цю книгу, що суперечить двом попереднім. Всім нам призначена своя доля, але наше призначення в житті ми визначаємо самі. І шлях, яким ми спрямуємо свої стопи в майбутнє, залежить тільки від нас. Так що вибір за вами, шановні читачі!
Сергій МАРИЇН.

Студенти (не) жартують
Вам напевно сподобалися викладацькі афоризми, надіслані до нас у редакцію студентом філологічного факультету ОНУ ім. Мечникова Остапом Кушніром. Як виявилося, в його колекції є і афоризми студентські, не менш вражаючі. З задоволенням їх публікуємо.
* * *
Інтелектуальна їжа завжди погано перетравлюється.
* * *
Хто вникає в маразм, той опускається до його рівня.
* * *
Стародавні єгиптяни курсові на папірусах писали!
* * *
Дайте студенту точку опори — і він засне.
* * *
Якщо вам сниться таблиця Менделєєва, не прокидайтеся відразу: може, вивчите?
* * *
Як сказав про Шевченка Сковорода…
* * *
Загребельного я читав ще в школі, вибірково і за хрестоматією.
* * *
Захворювання людини. Зараження виникає від птахів статевим шляхом.
* * *
А «серпень» це що? Це «вересень»?
* * *
Ти сьогодні елегантний, як рояль.
* * *
Йде засідання кафедри з нагоди дня народження завідувача кафедрою.
* * *
Якби Леві-Строс писав українською, це було б як Гаррі Поттер.
* * *
Ми стояли: семеро людей і Гриша.