Останнім часом вибір кольорової гами одягу перестав бути справою особистого смаку та примхи кожного, перетворившись на акт політичного волевиявлення. Зі сторінок газет, вуст дикторів і простих людей не сходять питання, що зачіпають майбутнє нашої країни. Дебати переросли з розряду внутрішньосімейних і перенеслися на площі міст і селищ. Люди вийшли на мітинги. Безперечно, найголовніший із них — у столиці, Києві. Але не вщухають пристрасті з приводу справедливості та чесності виборів, що відбулися, якого кандидата слід підтримати, і в Одесі. А що ж стосується самих мітингів — чи варто на них ходити і чому? Ці питання поставили ми одеській молоді.
Валентина, 21 рік, студентка:
— Прийти чи не прийти на мітинг — особиста справа кожного. Але як інакше підтримати свій правильний вибір, довести вірність позицій і солідарність із тими, хто мітингує протягом стількох днів? Ми — молодь, за нами майбутнє. Ми повинні підтримати старше покоління і не дати йому відхилитися від правильного шляху. Адже жити в цій країні саме нам, нам і нашим дітям. Єдина ідея об’єднує тут, на площі, людей різного віку, соціальних і матеріальних статусів. Ми зараз запросто спілкуємося з відомими особистостями, обмінюємося інформацією, радіємо і сумуємо разом. Але радості більше. Люди приходять сюди, як на свято. Адже це щастя — підкріпити свої слова дією і, підтримуючи одного, бути підтриманими багатьма. До того ж стільки адреналіну і просто приємних емоцій від звичайного спілкування з людьми, які стали такими відкритими і товариськими!
Валерій, 22 роки, актор:
— Я вважаю, що люди повинні займатися своїми справами. Політикою нехай займаються політики. Студентам потрібно вчитися, а робітникам — працювати. Мені здається, людям просто не хочеться нічого робити, ось вони й ідуть на площі, тусуються там, вигукуючи прізвища кандидатів, замість того, щоб гарувати на своєму робочому місці. Я проти цього. Сам на мітингах не був і не збираюся. Я голосував за третій пункт бюлетеня: «не підтримую нікого».
Ірина, 21 рік, співробітниця ЗМІ:
— Протягом усього цього тижня на кожен мітинг ходила. Робота в мене така… А якщо серйозно, я вважаю, мітинги потрібні. Адже якщо є в людини власна позиція, вона хоче її висловити, нехай приходить. Правду кажучи, давно нічого подібного не було. Нація пробуджується. Добре, коли людина починає думати самостійно і намагається вирішити, переживаючи за власне майбутнє і майбутнє своїх близьких. Природно, вона кооперується з іншими людьми. Адже мітинги — це мирне волевиявлення громадян, вони неагресивні. Є, звичайно, і такі, хто не проти прикласти руку, але такі люди є всюди, і б’ються не з політичних міркувань, а тому, що агресивні за природою.
Андрій, 25 років, продавець:
— Кожен мітинг — це вільне висловлення власної волі. А оскільки держава в нас демократична, без цього не обійтися. Будь-якій людині прикро терпіти несправедливість. Тож я — за. Хоча жодного разу на мітинг не ходив. Напевно, у мене низький ступінь усвідомленості своєї громадянської позиції. Набагато простіше матюкатися перед телевізором, ніж мерзнути на площі, що продувається з усіх боків.
Наталія, 23 роки, співробітниця науково-дослідної лабораторії:
— З одного боку, добре, коли люди відстоюють свою точку зору, протидіючи якимось негативним сторонам політики. Адже всі визнали, що під час виборів і підрахунку голосів були порушення. З іншого боку, безліч людей цілими днями мерзне на вулиці, вони ризикують своїм здоров’ям, а студентки — ще й здоров’ям своїх майбутніх дітей. До того ж особисто я намагаюся уникати великих скупчень людей, адже натовп некерований. Я боюся цих людей, вони — проти мене. І не тому, що я підтримую певного кандидата в Президенти, а тому, що вони намагаються нав’язати мені свою точку зору. Усі ці мітинги, стрічки по місту… А як почуваються мешканці будинків навколо площ, на яких цілими днями тисячі голосів вигукують прізвище «свого» кандидата?
Микола, 20 років, студент:
— По-моєму, мітинг — це єдиний спосіб висловити масову точку зору. Адже проблема вибору — не приватна, а загальна для всієї багатомільйонної України. Об’єднавшись разом і знайшовши «братів по розуму», можна знайти найбільш оптимальне рішення. Недарма ж у народі кажуть: одна голова добре, а дві краще. Хоча на таких масових скупченнях ніхто не застрахований від зловмисників: тих же кишенькових злодіїв і підбурювачів…
Аліса, 19 років, студентка:
— Я зробила свій вибір 21 листопада. Тому й ходжу тепер на мітинги, щоб підтримати таких же, як і я. А що ще можна зробити, щоб тебе почули, твій голос взяли до уваги, а з побажаннями почали рахуватися? Я — проти несправедливості. Я — за своє майбутнє, я буду за нього боротися. Адже країна — це народ, а народ — це люди. Люди — це сусідка з сьомого поверху, прибиральниця в школі, Президент, кандидат, я, зрештою. Саме від нас залежить, якою стане Україна. Тому я прийшла сюди вчора і прийду завтра!
Ольга, 29 років, викладач:
— Кожен має право на власну думку, кожен громадянин, за законодавством, може її відстоювати, віддаючи свій голос певному кандидату або приходячи на мітинги на підтримку тієї чи іншої сторони. Я не проти, я тільки за. Однак залучати до цього школярів, мені здається, неправильно. Вони ж ще й голосувати не можуть за віком, а вже з’являються на мітингах. Як це вплине на незміцнілу психіку підлітків? Сама на мітинги не ходжу, занадто шумно, хоча багато моїх знайомих поїхали до Києва. Я вважаю, моє місце — за викладацьким столом, вчити підростаюче покоління.
Розпитувала Оксана ЄРЕМІЙ.











