Я чуткам безглуздим не вірю:
Чоловіки зараз, кажуть,
У присутності сильних — робіють,
У присутності жінок — сидять.
Микола ЗАБОЛОЦЬКИЙ.
Втім, неповага до представниць прекрасної статі — не слух, а лише одна з ганебних реальностей нашого світу. Наприклад, у статті «Типовий хлопець XXI століття», опублікованій на сторінці «НАВКОЛО» в одному з минулих номерів «Вечірки», яскраво описуються практично всі пороки та недоліки сучасних чоловіків. Ця стаття, як каже автор, «об’єктивності заради», була написана у відповідь на мальовничий портрет вразливих місць «Класної дівчини XXI століття» Юрія Весилика. Але в гарячій полеміці якось залишилося зам’ятим лише питання про причини появи цих недоліків. Погодьтеся, що кидатися загальними фразами типу «Ми всі — діти свого часу», «життя формує наше світогляд», принаймні, несерйозно.
По-перше, ні чоловік, якщо він, звичайно, справжній, ні жінка (за тієї ж умови) не стануть лаятися матом і колоти наркотики просто через те, що їх такими створило життя. Людина сама формує своє життя, культура — всередині нас. Інша річ, що, спрямувавши думковий погляд всередину себе коханого, ми часто не знаходимо там нічого путнього, ніж з’їдена вчора вермішель. А якщо це дійсно так, варто спробувати очистити те, на що перетворилися наші душі.
Необхідно зрозуміти, що ті претензії, які накопичилися за останній час в обох статей один до одного, є результатом їхньої нездатності знайти між собою спільну мову. Чому хлопці та дівчата не хочуть бути взаємно уважними?
Можна сказати, що ми зараз ставимося до інших так, як не хотіли б, щоб ставилися до нас.
Тільки згодом байдужість до життя оточуючих грає з людиною злий жарт: зрештою, вона перестає поважати себе і стає байдужою до власного майбутнього.
Культура наслідування — складова молодіжної свідомості. У житті все повторюється. Тому набагато легше в деяких ситуаціях не думати, а діяти так, як показують по телевізору або в Інтернеті. Саме звідти ми черпаємо інформацію для нашого світогляду, для нашого стилю, нашої моралі. Не дарма вислів «бути справжнім» сьогодні вживається в усному мовленні виключно зі сполучником «як», і обов’язково пов’язаний з навіяним модою образом зірки або «легенди» з блакитного екрану.
Наслідуючи кумирів, ми приховуємо своє справжнє «Я», оголюючи для оточуючих аж ніяк не найкращий бік своєї душі. Ми не знаємо себе, тому й не шануємо інших. Втім, повторюся, жити простіше, коли йдеш кимось протоптаною стежкою. Тільки чи буде цей шлях називатися життям, а не існуванням?
Так, сьогодні ми живемо в суспільстві, де більше потребують майстрів своєї справи, ніж повноцінних людей. Але мені здається, для нашого покоління ще не все втрачено. Ми можемо і зможемо навчитися бути справжніми людьми, бути собою. Ми, чоловіки, навчимося бути ввічливими з нашими дівчатами, дівчата навчаться посміхатися зустрічним, ми разом перестанемо закривати очі на чуже горе. Для початку слід забути кілька фраз-паразитів: «все одно» і «не важливо», а головне — навчитися розуміти високу значущість життя інших для себе. Це єдиний засіб, який здатний протистояти нашій байдужості. І ще одне: не звинувачуйте культуру або оточуючих у тому, що вони не такі, як хотілося б. Спочатку зверніться до себе.
Георгій РЯБОЙ.