Двоє моїх племінників — Кирило та Костя — навчаються в гімназії № 8, що в Малиновському районі. Кірюша нині закінчує одинадцятий клас. Цікаво проходять у цьому навчальному закладі всі свята. Але день останнього дзвоника 31 травня зворушив мене до сліз.
Вела лінійку директор Л. Н. Паюл, вона зуміла знайти проникливі слова для своїх учнів, особливо випускних класів (їх чотири цього року, майже 90 чоловік).
Шестикласниця Настя Аскольська та десятикласниця Катя Нетрусова (кажуть, у місті відомі ці юні співачки — вони часто виступають і на великих святах) спеціально для випускників підібрали пісні. Під Катюшину «Школа, я сумую за тобою» в небо повільно, ніби з сумом, піднялося ведмежа, зроблене з повітряних кульок. Як символ дитинства, що минає.
Морячки-п’ятикласники вручили старшим друзям паперові кораблики з напуттям: ви виходите в бурхливе життєве море, сім футів вам під кілем!
Потім випускників підвели до червоної межі на шкільному майданчику, як до порогу самостійного життя, а їх місце зайняли десятикласники — їм передали символічний ключ знань.
І ще, за традицією, був останній шкільний вальс — подорослішалі юнаки (може, тільки зараз і відчули це) запросили на танець своїх наставниць…
На лінійці найкращим учням гімназії дали доручення (це традиція) покласти квіти до пам’ятника Невідомому матросу та до меморіального знаку на місці вбивства першого Редактора газети «Вечірній Одес» Б. Ф. Дерев’янка. І цей виховний момент викликає повагу: без минулого немає майбутнього.
Дякую всьому колективу гімназії № 8 за те, що вивчили та допомогли виховати таких гарних дітей. А дітям — побажання: не загубитися у складному дорослому житті, виправдати найсвітліші надії їхніх рідних і близьких людей, в тому числі й учителів.
Людмила Анатоліївна.