Є в історії піанізму абсолютно особлива, ексклюзивна гілка. Це — жанр фортепіанного дуету. І серед усіх піаністичних професій (соліст, педагог, концертмейстер) професія піаніста-ансамбліста є чи не найрідкіснішою. Адже граючих на роялі — тьма-тьмуща, а помітних клавішних дуетів — раз-два та й годі.
У нашій недавній історії це були ленінградці Любов Брук і Марк Тайманов, москвичі Олена Сорокіна та Олександр Бахчієв (на жаль, нещодавно пішов із життя), Лара Новик і Раффі Хараджанян з Риги.
У цей високий ряд по праву можна поставити і чудовий одеський дует “OleJyria” заслужених діячів мистецв АР Крим Ольги та Юрія Щербакових.
Думаючи про їх виконавський стиль, я мимоволі згадую хрестоматійний рядок з гетівського “Західно-східного дивану”. У вірші “Гінго білоба”, оспівуючи листя тієї рослини, що нині стало модним зіллям, великий веймарець запитував: “Чи це істота жива, що на двоє розділена? Чи це справді двоє, де нам бачиться одне?”
Феномен “гінго білоба” і служить, як мені здається, фундаментом дуету “OleJyria”.
І Ольга, і Юрій — музиканти дуже яскравої індивідуальності, різні за складом артистичного темпераменту, навіть за зовнішньою манерою сценічної поведінки.
Однак у процесі інтерпретації вони магічним чином сплавляють свої “я” воєдино, підпорядковуючи все і вся художньо цілісній концепції: “Чи це справді двоє, де нам чується одне?”…
Мистецтво одеського дуету давно вже здобуло європейське визнання. А влітку цього року Щербакови вперше успішно виступили в Америці. Справжні “громадяни світу”, вони невтомно відкривають публіці все нові й нові географічні горизонти. Апофеозом цих пошуків став яскравий концертний цикл “Чотири століття в чотири руки”, прем’єра якого відбулася у філармонії сім років тому. А зовсім нещодавно, в середині листопада, дует “OleJyria” відкрив нам ще одну terra incognita.
Музика Скандинавії — не надто часта гостя в одеських концертних залах. А цього вечора перед нами постала ціла панорама норвезької музики — від маловідомих творів Едварда Гріга (“Сюїта з часів Гольберга”, “Романс”) до зовсім незнайомих “Норвезьких танців” Крістіана Сіндинга. Родзинкою програми стала всеукраїнська прем’єра “Сонати” сучасного майстра з країни фіордів — Мартіна Гедауга (молодий автор був присутній на концерті).
Вельми самобутньою виявилася у Щербакових трактування григівської музики. Це був не той мило-сиропний Гріг, який відомий нам за новелою Паустовського “Кошик з ялиновими шишками”. І не ті “світлі пісні” композитора, які носили у своїх рюкзаках барди-шістдесятники. Це був і не той задушевно-співочий образ григівської ліри, що створила одного разу Людмила Гінзбург — великий педагог Ольги та Юрія Щербакових — у своїй незрівнянній інтерпретації романсу “Люблю тебе”. У трактуванні дуету “OleJyria” Гріг постав “бурхливим генієм” (термін А. Н. Веселовського), свого роду норвезьким Шуманом у його флорестановській іпостасі.
Відлуння “Симфонічних етюдів” великого німецького романтика були виразно чутні в грандіозному за розмахом “Романсі”. А в “Рігодоні” з “Часів Гольберга” раптом виникла моторошна картинка — бездушні істоти-автомати, якими буде сповнена музика Онеггера, Шостаковича, Бартока… Це був Гріг, побачений крізь призму XX і XXI століть. І лише одного разу, в найпрекраснішій “Арії”, мрійливий образ європейського романтизму злетів над залом, як недосяжне, дивне видіння…
Будучи справжніми артистами, Ольга та Юрій Щербакови всі свої концертні програми вибудовують за законами художнього творіння. Як не згадати тут їхній поетичний вечір “Чи любите ви Брамса?” або прекрасно зрежисований Щербаковими міжнародний фестиваль фортепіанних дуетів “Одеські діалоги”!
Мистецтво дуету “OleJyria” завжди служить беззаперечним еталоном смаку та артистичної майстерності. І тому давно вже є камертоном нашого музичного життя.
Марина ГАЛУШКО.