Кулачок за Кирила Туриченка

Театральний клас у нашій школі був заснований у 1979 році. Його засновники: керівник Ольга Сергіївна Кашнєва та шкільний психолог Ніна Сергіївна Романенко (колишня на той час директором школи). За цей час було багато випускників, серед яких є вже відомі артисти — такі, як Ірина Апексимова, Нонна Гришаєва, Тетяна Лютаєва та інші.
Але й зараз є ким пишатися. Випускник, про якого говорить столиця, — це Кирило Туриченко. Він закінчив нашу школу у 2001 році. Вже тоді вчителі бачили в ньому здібного юнака. Його талант розкрився швидко. Кирило співав на концерті «Ранкова зірка», а у 2002 році грав у рок-опері «Ромео і Джульєтта» головну роль (Ромео), у виставі «Кентервільський привид» він виступив у головній ролі (Привид).
У 2004 році Кирило Туриченко брав участь у відбірковому турі на «Євробачення», але посів, на жаль, друге місце. Однак адже і це непогано!
На сьогоднішній день його пісню «Моя» транслюють на радіо, а нещодавно вийшов його кліп на пісню «Я буду довго…». Вся Одеса тримає за нього кулачки на майбутнє.
У даний момент ще одна наша випускниця — Елізабет — бере участь у шоу «Фабрика зірок». Одеса стежить за її успіхами і чекає перемоги!
У 2005 році відкрився ще один театральний клас під керівництвом Тетяни Володимирівни Кисіль. Так що будемо чекати нових талантів.
Бажаємо і вам успіху в житті!
Юлія ТРОЯН.
Одинадцятикласниця СШ № 37.
«Тобі, майбутнє Одеси!»
«Здоров’я — це не все, але все без здоров’я — ніщо!» — це істина, проголошена Сократом. Дуже важливо народитися здоровим, але ще важливіше зберегти цей дар. Про нас, дітей, турбуються наші батьки, вчителі, лікарі. На допомогу нам була створена програма «Тобі, майбутнє Одеси!».
З 5 по 12 листопада 2007 року в одеській гімназії
№ 8 почали роботу з дівчатками 3(7) — 7(11)-х класів лікарі, які прочитали нам лекції на теми здорового способу життя та провели медичний огляд. З нами працювали педіатр, невролог, хірург, офтальмолог, ендокринолог, ЛОР, дитячий гінеколог, підлітковий лікар. Дівчатка не відчували ні страху, ні ніяковості при огляді, тому що кожна розуміла, що це можливість дізнатися більше про стан свого здоров’я, запобігти тим захворюванням, які можуть дати про себе знати в майбутньому.
Ми побачили в особі лікарів друзів і порадили. Дівчатка могли отримати цінну пораду або відповідь на хвилююче питання. Лікарі поставилися з розумінням до наших проблем. Вони знаходили необхідні слова для того, щоб ми зрозуміли себе і свій організм.
Ми впевнені, що лікарі впоралися з поставленим завданням, тому що кожна з нас, виходячи з кабінету, розуміла: наше здоров’я — в наших руках!
Дякуємо за організацію програми «Тобі, майбутнє Одеси!» Одеське відділення Міжнародного Фонду охорони здоров’я матері та дитини, Фонд підтримки громадян Одеси.
Катерина МОЛОДЕЦЬ, Єлизавета ОГАРКОВА, Валерія КОВАЛЕВА.
Учениці 5(9)-А класу одеської гімназії № 8.
Як ми були клоунами
Не так давно ми готували концерт для батьків. Мені та подрузі Лізі дісталися ролі клоунів у невеликій сценці без слів. Спочатку синій клоун потрапляє в смішну ситуацію, а червоний над ним глузує, потім навпаки. Мами пошили нам однакові костюми, ми довго репетирували свій номер. Все повинно було пройти на «Ура!»
Нарешті довгоочікуваний день настав. Всі артисти хвилювалися, тому що народу прийшло багато: і мами, і тати, і бабусі, і дідусі, і навіть сусіди і знайомі. Класна керівниця, глянувши на наші з Лізкою перелякані фізіономії, засміялася: «Вам-то чого боятися? Слова не забудете, тому що їх немає, а дії я з-за лаштунків підкажу».
Бабуся каже, що ми відразу змусили зал посміхатися, тому що у нас самих був рот до вух. «Рот до вух» нам заздалегідь за лаштунками намалювали, але це неважливо, ми з Лізою через пару секунд дійсно розвеселилися — все йшло як по маслу.
І ось вже заключний уклін, ми повинні кланятися спочатку як би невпопад — то я, то Лізка, а потім разом. Коли ми дійшли до «разом», я раптом відчула, що резинка лопнула і широкі клоунські штани сповзли вниз. Затримати їх я не зуміла, тому що тримала в одній руці обруч, а в іншій м’яч. Неможливо було зі штанів і виплутатися — до них додавалися величезні черевики, вони б застрягли в штанинах…
Яка тут посмішка до вух — я ледь не плачу, не знаючи, як вийти з положення. Тут Ліза показує на мене пальцем і заливається сміхом. Сама ж у цей час з силою смикає ззаду резинку у своїх штанів — і виявляється в тому ж вигляді, що і я. Ліза шепоче: «Поскакали в різні сторони!» Я теж показую на неї пальцем, і ми «упригуємо» за лаштунки.
Наш номер мав успіх! Коли розбирали потім, як пройшов концерт, класна керівниця нас дуже хвалила — за те, що не розгубилися на сцені. Ліза сказала, що молила бога про одне: щоб резинка виявилася слабкою…
А багато однокласників так і не повірили, що смішна кінцівка клоунської сценки була випадковою.
Ксенія ЩЕРБАК.
Про батьківську любов
Іноді дітям здається, що батьки занадто вимогливі. Наприклад, навіщо мене змушують збирати портфель з вечора? Хіба не можна відкласти це на ранок? І чому потрібно робити уроки після обіду, а не перед сном? Адже жахливо важко, прийшовши зі школи додому, знову сідати за уроки, а ввечері, коли так хочеться спати, збирати портфель.
Або така добре знайома картина: половина сьомої ранку, поспати б ще хвилинку, але мама знову і знову підходить до ліжка і намагається тебе підняти: «Вставай, у школу запізнишся!».
Тепер уявіть, якби вона повелася як «хороша», «добра» мама — залишила б мене в спокої, дала б поспати, скільки душі завгодно. І що далі? Я без сніданку вискакую з дому, забувши в поспіху половину приладдя, лечу, як скажена, до школи і посеред уроку вриваюся в клас — невмита, розпатлана. Потім цілий день ходжу голодна.
Тепер я вже розумію, що мама так наполегливо будить мене вчасно тому, що хоче вберегти від зайвих проблем у школі.
На жаль, ми іноді занадто пізно усвідомлюємо, як праві бувають батьки.
Альона МИРОНОВА.
П’ятикласниця
школи-інтернату № 2.
«Уроки духовності — дітям»
Презентація книги з такою назвою відбулася 12 листопада у Палаці культури «Дружба» міста Южного.
На свято книги, яка побачила світ в одеському видавництві «Друк», її організатори — члени міського об’єднання «Просвіта» — запросили її авторів: завідуючу кафедрою теорії та методики дошкільної освіти Південноукраїнського педагогічного університету Аллу Богуш, завідуючу южненським дитсадком № 4 Віру Євгенівну Сучок, поетів Наталію Чамлай та Олександра Чайківського.
— Я з інтересом співпрацюю з молодими педагогами, які, виховуючи підростаюче покоління, спираються на народні традиції, вирішують найгостріші питання суспільства, — відзначила Алла Богуш. — Важливо пам’ятати, що у вихованні досягають успіху ті, хто слідує істині «Всі ми родом з дитинства»…
Учасники презентації книги «Уроки духовності — дітям» з вдячністю відзначили і її блискуче художнє оформлення, виконане Ларисою Дем’янишиною. Вона багато уваги приділяє духовному вихованню молоді, захисту природи рідного краю. Лариса Дем’янишина — автор ідеї та ескізного проекту пам’ятного знака жертвам Голодомору, урочисте відкриття якого відбудеться в Комінтернівському 21 листопада.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.
Про добру і погану їжу
Добре харчуватися — це означає не їсти тих продуктів, в яких багато шкідливих добавок.
Нещодавно я дивилася передачу, в якій говорилося, що не можна часто пити кока-колу, яку люблять багато дітей. Проводили такий експеримент: в кока-колу насипали цукерки, освіжаючі дихання — в них теж багато хімії. Спочатку все зашипіло, а потім пішла сильна реакція: майже вся кока-кола вилилася, в пляшці залишилася тільки чверть цієї хімічної води. Те саме відбувається в шлунку людини, яка п’є кока-колу і їсть освіжаючі цукерки.
Я дуже хочу, щоб діти скористалися моєю порадою і не труїли себе всякою хімією.
Анжеліка ТАХЕР.
Четверокласниця СШ № 25.
проба пера
Богородиця
Восени хмарами небо вкриється,
Стану в сльозах перед тобою, Богородиця,
Свічку коханому ставлю за здоров’я,
Свічку іншу — долі на прощання.
Все розповім, скорблячи несамовито:
Як відрікалася від неба променистого,
Як провалилася під землю, відчаюючись,
Грішною душею на півжиття постарішившись.
Хтось підштовхував, хтось утримував;
Розуму голос колов і розсерджував.
Душу втомилася в могилу закопувати,
Біль і печалі на серці накопичувати.
Там, де подих навік зупиниться,
Сльози мої собери, Богородиця,
Вихлюпни на землю дощами осінніми,
Занадто улюбленими, занадто останніми.
Слово за словом уламками сиплються,
Таємниці, розпливаючись, над куполом височіють.
Слухаєш, плачучи від вічної безсонниці,
Вірю в тебе і тобі, Богородиця,
Вірю мовчання, жадаю прощення,
Тихо, крадькома, молю про спасіння.
Повітря вдихаючи церковне намолене,
Стану боротися з долею знедоленою.
Ніч пролетить, на дворі розгодиниться…
Всі ми страждали, не плач, Богородиця.
Анна РЕБРОВА.
Посміхніться
З ваших листів
Погляд цього хлопця був схожий на погляд неба.
* * *
Канікули розмагнітили мій стан.
* * *
Почалася улюблена через свою короткість друга чверть.
* * *
Вчитель фізики веде уроки з учнями неконтактно.
* * *
Я завжди вгадую прихід Нового року по новорічних прикрасах у магазинах.
* * *
Класна керівниця веліла нам зібрати всі мізки в кулак.
* * *
Кожен день потрібно зустрічати як свято, незважаючи на те, що його псують будні.
Що таке футквест?
Гра існує вже більше двох років. З 2005 року школярі, студенти і навіть старші люди бігають вулицями в пошуках агентів, вирішують логічні завдання, влаштовують флеш-моби, часом розігруючи справжні, хоч і невеликі, вуличні вистави.
Футквест — чудовий спосіб розширити ваші знання про рідне місто, іншими очима подивитися на місця, повз які ви напевно проходили сотні разів, навіть не підозрюючи про таємниці, які вони приховують, згадати відомі з дитинства факти про Одесу і дізнатися багато-багато нового про неї. Це можливість простежити, як змінювався вигляд і статус Південної Пальміри — від невеликого турецького гарнізону до європейського міста (в Російській імперії він поступався лише Санкт-Петербургу і Москві) і до Одеси теперішньої — динамічно розвиваючогося туристичного центру.
Але це не найголовніше в грі. Набагато важливіше — це здібності та навички, які відкриваються в вас під час гри. Слабо вам підійти до перехожого і попросити його присісти або підстрибнути раз десять? А заспівати всією командою «В лісі народилася ялиночка», та так, щоб вся Дерибасівська почула? Повірте, збентеження зникне вже після виконання кількох подібних завдань! І вже, звичайно, по закінченні гри ви будете чудово орієнтуватися в центральній частині міста.
Але, насправді, навіть це не головне! Футквест — це, перш за все, КОМАНДА з двох-п’яти гравців. Немає строгих критеріїв, за якими об’єднуються гравці. Напевно, основне, щоб вам було цікаво грати разом і щоб ви доповнювали один одного.
Завдання у футквесті можна умовно розділити на кілька категорій — пошукові, флеш-моб і логічні. Одне ігрове завдання, як правило, містить кілька завдань різних видів. Наприклад, вам необхідно спочатку вирішити логічне завдання і зрозуміти, куди ж спрямувати свої стопи. Потрапивши в потрібне місце, ви повинні будете або знайти агента і виконати флеш-моб (наприклад, станцювати з випадковим перехожим вальс), або знайти код (літери і цифри, нанесені організаторами на об’єкті). Ігрове завдання виконується для отримання наступного, і так далі до повного проходження маршруту гри, тобто до фінішу.
Набагато більше про футквест і про тих, хто в нього грає, можна дізнатися на сайті гри — www.footquest.od.ua. Об’єднуйтесь!
Дмитро ІВЛЕВ.
Десятикласник Рішельєвського ліцею.











