абитуриент-2007

У кого конкурс найбільший?

«Я перейшла в одинадцятий клас, час думати про вступ до вишу. Зараз дуже розвинене будівництво, спеціальність «архітектура» користується попитом. Я б хотіла вступити до архітектурного інституту будівельної академії, але там, кажуть, великий конкурс. Чи не могли б ви сказати, який саме? — Ілона НЕСТЕРЕНКО, учениця СШ № 79.»
Юлія Олегівна Журавльова, яка веде в обласному управлінні освіти вузівські питання (її телефон 722-52-04), сказала, що в Одеській академії будівництва та архітектури цього року конкурс досить високий — 5,9 людини на місце, а конкретно в архітектурному інституті — 4,3 людини на місце. Я здивувалася цій обставині: адже в «архітекторів» вже кілька років традиційно тримається найбільший конкурс у цій академії, як же він може бути меншим, ніж загалом по вишу? Виявляється, може: за рахунок «економістів», у яких лише десять бюджетних місць, а претендували на них 260 осіб, тобто утворився дикий конкурс у 26 осіб.
Взагалі ж найвища конкуренція цього року спостерігалася на економічних напрямках. В Одеському державному економічному університеті, де, зрозуміло, всі спеціальності економічні, середній конкурс цього року склав 6,5 людини на місце.
Популярністю у нинішніх абітурієнтів користується і спеціальність «менеджмент». Причому багато хлопців толком не можуть пояснити значення цього іноземного слова, з чого можна зробити висновок, що вони не розуміють, чим займатимуться після закінчення вишу. «Менеджмент» з англійської перекладається як «управління», «завідування», «організація». Поняття ж це означає сукупність сучасних принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом і збутом з метою підвищення їх ефективності та збільшення прибутковості. В Одеському державному аграрному університеті конкурс серед «менеджерів» був 9,4 людини на місце, в академії зв’язку — 5,4, в екологічному університеті — 5.
Міністр освіти
С. Н. Ніколаєнко говорив, що на перший курс за держзамовленням (бюджетники) будуть прийняті майже 60 відсотків нинішніх випускників, тобто кожен третій зможе зайняти бюджетне місце, оскільки кількість їх збільшено цього року. Однак при цьому міністр зазначив, що збільшився держзамовлення на інженерно-технічні, будівельні, комп’ютерні напрямки, а от у економістів і юристів держзамовлення знизилося в середньому на десять відсотків.
Зараз виші зі статусом національного (їх сім в Одеському регіоні) оголошують списки рекомендованих до зарахування. Протягом п’яти днів після оголошення рекомендовані повинні визначитися з місцем навчання (якщо вони вступали одразу до кількох вишів), подати до обраного остаточно вишу оригінал документа про освіту (атестат). Закінчилися іспити і в державних вишах (університетах та академіях). Цього тижня йдуть іспити в коледжах і технікумах. Демографічна ситуація початку дев’яностих років (низька народжуваність) позначається на теперішній вступній кампанії, однак місця держзамовлення, звичайно, будуть заповнені.
На закінчення Ю. О. Журавльова повідомила, що під час вступних іспитів до вишів в Одесі працювала комісія державної інспекції навчальних закладів Міністерства освіти і науки, яка перевірила дев’ять наших університетів та академій. Висновок перевіряючих: вступна кампанія пройшла організовано і «прозоро».
Тетяна НІКОЛАЄВА.

проба пера

Людина і Ріка

Ріка текла через усю країну, через великі-превеликі міста і маленькі-премаленькі села. Вона бачила крізь прозору гладь розкішні будинки «великих» людей, так само, як і бачила врослі в землю старенькі облізлі споруди «маленьких» бідних людей. Усі вони були їй цікаві — кожен по-своєму. Їй подобалося спостерігати за ними, приймати їх у свої обійми. Іноді їй було смішно дивитися, як вони входять у її холодну воду, завжди холодну для них.
Тільки для однієї з цих цікавих істот вона змінювалася — вода її тепліла. Ріці було приємно відчувати їхню єдність. Хвилі її стихали, але іноді все ж починали хвилюватися під дотиком його пальців, під його завжди замисленим поглядом (він часто лежав на березі, ловлячи руками воду, спостерігав, як вона просочується крізь пальці).
Дні його приходу стали найщасливішими в її житті і найсумнішими. Адже вона ніяк не могла показати йому свої почуття, тільки теплотою своїх вод. Певною мірою вона була йому потрібна. Ріка стала його другом. Дуже цінним, часом навіть незамінним, який не докорить і не заревнує, з яким приємно мовчати. А їй хотілося стати сонцем, щоб світити для нього. Їй хотілося стати зірками, щоб падати для нього. Їй хотілося стати часом, щоб зупинитися, коли захоче він. Їй хотілося стати людиною, щоб дарувати йому тепло і ласку, спокій і затишок… Людина померла.
Ріка спочатку не розуміла цього і неймовірно мучилася, коли він раптом перестав до неї приходити. Вона хотіла було образитися на нього, але не змогла — надто любила. Він заповів поховати себе на самому її березі, в хащі, подалі від цікавих очей.
Перший час ріка бушувала, потім самовіддано підставляла себе спекотному сонцю в надії висохнути. А потім вирішила, що буде вічно з ним, адже вона так цього хотіла. Буде охороняти його сон. Вона втішала себе лише тим, що він не міг не відчути її любов. Але все ж шкода, що вона йому нічого не сказала. Просто не могла.
Олександра МАТКОВСЬКА.
Десятикласниця гімназії № 5.

спостереження

Запах літа

Я поверталася з дачі. Був ранок. Шлях пролягав повз соснові гайки, праворуч від дороги, на пагорбах, розкинулися невеликі селища. У променях яскравого світло-малинового сонця будиночки здавалися казковими: рожеві, помаранчеві, блакитні…
На дорогу перед машиною раптово вибіг великий доглянутий гусак і голосно загоготів щось своєю, гусячою мовою. Ми зупинилися. Гусак переступив з ноги на ногу, вірніше, з лапи на лапу, і заплескав крилами. За ним, не поспішаючи, зрідка щось покрикуючи, пройшла зграя гусей. Гусак-вожак раптом щось прокричав ще, і процесія прискорила крок. Я озирнулася: птахи йшли на водопій, до маленького вигнутого озера.
Ми їхали далі. Селища залишилися позаду. Дорога звернула наліво, і по обидва боки від неї тепер дерева. Деякий час ми їхали спокійно, але раптом водій загальмував і вийшов з машини. Повернувся, акуратно тримаючи щось у долонях. Це був їжачок.
— Вибіг на дорогу, дурний, — розповів водій, — і стояв, чекав чогось. Ой, та ж у нього на лапці реп’ях!
І справді, до лапки їжачка пристав великий реп’ях. Ми обережно звільнили їжачка від нього. Весь цей час маленька тваринка не рухалася і мовчала, лише зрідка принюхуючись до наших рук.
Водій виніс їжачка до гаю і, нахилившись, опустив на землю. Їжачок вдячно ткнувся вологим носом у руку водія і втік.
— Розумні тварини — їжаки, — замислено промовив водій, — знадобилася допомога — прийшов до людини…
Так, тварини дуже розумні, і не тільки їжаки. Тільки мало їх людина розуміє.
Ми їхали довгою кам’янистою дорогою. І якось навіть не вірилося, що незабаром тиха дорога перетвориться на жваве шосе, і всі дива залишаться там, за містом, а на зміну рожевим хмарам прийде сіре, занесене хмарами небо.
…І все одно в повітрі пахло літом!
Марія ЗАЛЕВСЬКА.
Учениця СШ № 33.

з пошти «БП»

Знайти себе в собі

Живе в Одесі одна дівчина. З дитинства вона була зразковою дитиною, слухалася в усьому батьків, відмінно вчилася в школі, завжди допомагала друзям і взагалі думала, що світ навколо неї — це одна суцільна краса, радість і задоволення. Але з часом вона стала помічати, що обстановка навколо неї змінюється: друзів чомусь стає менше, і ставляться вони до неї якось дивно — поки їм потрібна її допомога, вона в центрі їхньої уваги, а якщо в них усе добре, на неї зайвий раз і не глянуть. Вона розуміла, що справжні друзі так не чинять, але нічого не могла з цим вдіяти.
У дворі, де вона жила, її раптом стала переслідувати компанія сусідських хлопчаків. Проходячи повз них, вона чула на свою адресу неприємні слова, в під’їзд не можна було зайти, не пробившись через «живу стінку». Одного разу їй услід навіть полетіла палиця, яка боляче вдарила її по ногах. Усе це дівчина терпіла мовчки, нікому не скаржачись…
Невдовзі її батьки купили квартиру в іншому районі міста. Дівчина спочатку зраділа, що нарешті позбудеться ненависних хлопчаків і заживе по-новому. Але вона зіткнулася з іншими проблемами. Їй нелегко було знайти нових друзів, а ті, з ким вона більш-менш зближувалася, досить швидко обманювали її довіру. Вона стала замкнутою, намагалася поменше виходити з дому, і хоч до шкідливих звичок не вдалася, зате перетворилася на справжню телеманку. Вона обожнювала сентиментальні фільми про справжню дружбу і любов, була щаслива від того, що хоч комусь добре, нехай навіть у кіно. І твердо вирішила, що всі ці сентиментальні штучки — боязкі погляди, випадкові дотики, ніжні слова, перший поцілунок і тому подібне — не для неї. Вона цього не гідна.
Минув деякий час, і справді щасливий випадок знайомить її з одним молодим чоловіком. Він старший за неї на три роки, високий, симпатичний, розумний, добрий, веселий…
А ще… він писав вірші. Один з віршів — ніжний і проникливий — він присвятив їй. Їй, звичайно, це сподобалося, але… Вона раптом розуміє, що не сьогодні-завтра почнуться ті самі «сентиментальні штучки». І згадавши про своє узагальнення, що все це не для неї, вона починає скептично ставитися до проявів його почуттів, стає шкідливою і примхливою, проводить ретельний аналіз усіх його вчинків, не знаходить у них нічого, що могло б бути зроблено в корисливих цілях, і, тим не менш, продовжує із завидною впертістю не вірити в те, що її, нарешті, полюбили. Її недовіра призвела одного разу до важкої розмови, в якій вона запропонувала йому для його ж блага розлучитися. Він порадив їй усе добре обміркувати, самій прийняти рішення і повідомити йому.
Вона довго думала. Зрештою, вирішила все ж залишитися з ним, але почати посилену роботу над собою, змінитися і стати кращою. Робота почалася. Він взяв у ній активну участь, зокрема, познайомив дівчину зі своїми друзями, які досить добре її прийняли. Спілкування з ними допомогло їй стати трохи вільнішою. Може, їй стало легше ще й тому, що вона, нарешті, повірила, що її люблять, а головне — полюбила сама. Стала поступово розуміти, що хрест на собі вона поставила зарано, все ще можна виправити, знайти себе в собі і стати щасливою.
Адже вона насправді була досить симпатичною і веселою, але в минулому настільки «задавила» себе, що стала собі й іншим здаватися букою і занудою.
Робота триває й донині. Досягла вона вже багато чого, але ще більше належить зробити в майбутньому. Головне, не зупинятися і наполегливо рухатися до своєї мети.
На закінчення хочу сказати, що вони разом вже майже півтора року, і вона вдячна йому за терпіння, віру в неї і, звичайно, за любов, яка перетворила їх обох.
Юлія ХАРИТОНОВА.

Посміхніться!

З ваших листів
Цап Борька тупоумністю пішов у свого господаря.
* * *
Я зробила бабусі подарунок: з’їла всі її оладки.
* * *
Літо ми провели в розплавленому асфальті.
* * *
Приємні морські прогулянки на яхті уздовж узбережжя.
* * *
Спекотне сонце поглинало тінь дерев.
* * *
Остерігайтеся теплового удару, який боляче б’є по голові.
* * *
У неділю ми завзято катались на каруселях на Куликовому полі.