пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Одеса — пекучий вогник
У Всеукраїнському центрі болгарської культури (пров. Віце-адм. Жукова, 9) працює експозиція Феліси КОВАЛЬЧИК.
Феліса Бернардівна Ковальчик — кандидат математичних наук, викладає в університеті імені Мечникова, не член фотоклубу і не перебуває в Спілці фотохудожників — «професіоналом себе не вважає». Однак це — сформований фотохудожник з своєрідним почерком, зі своїми технічними секретами і з… дешевою фотокамерою, при якій не сховаєшся за комп’ютерні ефекти. А при всіх хімічних ефектах, до яких вдається Ковальчик, обробляючи свої фотознімки, вона ніколи не зраджує головному — природній, споконвічній суті фотографії, що знаходиться на межі між мистецтвом і документом, яка передбачає раптовість «неінсценованої дійсності».
Такої барвистої, зухвалої, пекуче яскравої фотопалітри ще не доводилося бачити на виставках! З порога вас захоплює карнавальний вир. «Перцю наївся — весело!» — характерний запис у книзі відгуків. І справді, Ковальчик — художниця ще з тією перчинкою. Вона обожнює червоний колір, вишукує його в природі та людському середовищі, відтворює і посилює — і світ спалахує. Це веселий карнавальний ад, палаюча пекло: все з вогню народилося, все вогонь поглине. І це дзвінке обіцянку розписного, веселого раю.
Нетрі в зображенні Феліси Ковальчик не просто веселі — вони тріумфують. Художниця вихоплює з оточення все, що робить сірі будні ошатними. Шедевром образотворчого мистецтва виглядають репродуковані нею графіті на бетонних парканах. Самі паркани, лускаті від шарів фарби, виглядають як обіцяючі диво ярмаркові балагани далекого дитинства. Чарівним ліхтарем спалахує в глибині занедбаного двору але рушник, одягом феї виглядає червона футболка. Пекучий червоний перець — частий мотив постановочних натюрмортів. Як і червоні яблука. І осіннє листя. Ефектний колірний акцент, вражаючий колірний удар, дивовижно цілісно організована колірна гама — тільки фотохудожник, собаку з’ївши на «хімічній» фотографії часів СРСР, коли звичайні «Нікон» і «Поляроїд» були недосяжними міражами фотографічного Едему, знає, який скрупульозний труд стоїть за колірними феєріями Феліси Ковальчик, як легко тут помилитися, недотримати-перетримати. І як самозабутньо треба любити це шкідливе виробництво…
Фактури даються Ковальчик чудово: всі ці халупи і дерев’яні бараки, дошки і бетон, цегла і павутинка зотлілого деревного листа. І іржа на палях розвалених пірсів. Паспарту але або пурпурового кольору, в які оправлені знімки, посилюють вогняний ефект. Герої цих знімків — безхатьки і циганки, пляжниці і вуличні музиканти, старі і старенькі, «тітки» з Молдаванки, вуличні підлітки. Перед нами — містерія маргіналій. Перед нами — по суті, вмираюча цивілізація: залишки — або останки? — класичної Одеси чийогось, ще пам’ятного, дитинства. Цю агонію Феліса Ковальчик робить полум’яно-урочистою — чисто тобі язичницький обряд спалення покійника і наступної тризни з танцями. А знамено Феліси Ковальчик над цією катастрофою — любов.

«Одиниця зберігання»…
«Одиниця зберігання» — назва фотовиставки, що працює в залі «Уніон» (вул. Троїцька, 43) під егідою управління охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації та Південноукраїнського відділення Національного комітету Міжнародної ради з питань пам’ятників і визначних місць (ICOMOS). Експозиція, присвячена історичній забудові Одеси, приурочена до Дня охорони пам’ятників історії та культури (18 квітня) і пропрацює місяць. Автори — Сергій ГЕВЕЛЮК, Ігор ПОЛЯКОВ; засновник проекту — Наталія ШТЕРБУЛЬ.
Ця виставка — повторення, з варіаціями, зібрання фотознімків С. Гевелюка та І. Полякова, експонованого взимку в Художньому музеї (див. «ХЛАМ» від 22.02.2007 р.); ностальгічні мотиви неповторних архітектурних деталей старих, руйнуючих одеських будівель перебиті фотографічними зображеннями нахабних «новобудов», як, наприклад, центр «Європа» (фото С. Гевелюка «Перлини» Дерибасівської»), будівель-«матриць» (відтворений Спасо-Преображенський собор), архітектурних «креативів» (Грецька площа)…
Про художній почерк Сергія Гевелюка можна сказати так: майстер світлопису. Зображення на його знімках схожі на картини «малих голландців» і леонардівське «сфумато» — тільки іноді вони чорно-білі, «гризайль». Предмети на фотознімках Гевелюка ніби оповиті «валерами» — найтоншими кольоротональними шарами, що відтворюють світлоповітряне середовище при мерехтінні свічок. Гевелюк — майстер «відводити» об’єми в таємничий напівтемряву, — пробачте мені велику кількість лапок, просто застосовую до фотографії терміни з області живопису. Живописна фактура не означає для Сергія Гевелюка свавілля над запечатленим об’єктом — фотографії зберігають свою документальну суть.
Фотографічні цикли цього майстра — а він показував мені свої альбоми «Сходи», «Узбережжя», «Одеський Стоунхендж», присвячений… дворовим водопровідним кранам, — є не тільки артефактом, але і — на жаль! — потужним викривальним документом. Бо, дивлячись на ці знімки, лише варвар не заплаче. Той варвар-нувориш, який, отримавши у власність старий одеський будинок під зобов’язання його реставрації, терпляче чекає, коли будівля розвалиться до бісової матері, щоб на її місці поставити бетонну «свічку» і «рубати бабки» з продажу квартир. І що можна зробити з цим варваром, згідно з вітчизняним законодавством? Оштрафувати на суму, кратну неоподатковуваним 17 гривням?.. А законодавці теж не поспішають: ще не все роздерибанено.
Які дива вміє вишукувати в Одесі Гевелюк!
І, як будь-яке справжнє диво, вони інтимні, вони скромно ховаються в кам’яних закутках, всі ці грифони і дракони, гноми і сатири, німфи і амури. Але від розрухи, від головотяпства і жадібності сильних світу цього не сховатися і чарівним істотам: відбиті носи і руки, обламані крила… Які ж дивовижні куточки Одеси занепадають — і невже їм судилося зникнути тихо і безславно, під заклинання одеських можновладців про «туристичну Мекку»?..
Валентина ЛЕВЧУК.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса