Шекспірівська трагедія в ключі поп-арту, у стилі «реп» — кого це в наші дні шокує? Навпаки, цікаво. Ось таку «тему з варіаціями» по «Гамлету», своєрідний «театр-концерт», представив нам 19 квітня французький режисер Давид ГОШАР під електронну музику Робера Ле Маніфіка, Арма та Abstract Keal Agram.
Жанр постановки заявлений коректно: це й справді літературний монтаж, досить довільно нарізана локшина літературного тексту у супроводі коментаря ведучого, з використанням широкого арсеналу засобів молодіжної субкультури: синтезатора, монітора, лазерних графіті, роликових ковзанів, на яких роз’їжджає Офелія, — а також із прийомами вертепу, з рукавичними ляльками та тіньовим театром.
Свої монологи персонажі вистави промовляють реперським речитативом під відповідну музику. Таким чином, заграна трагедія освіжається в очах молоді, якою був у цей вечір переповнений зал Російського театру, де грали французи. Молодь сприймає вічно актуальну історію зради й вірності, підступів і відплати, вибору та сумнівів — сприймає в притаманних їй органічних ритмах. Правда, дорослим залишається тихо пожалкувати, що гарячковий повсякденний реп не дає молодим зосередитися в роздумах, а миготливі кліпові картинки впроваджуються в підкірку, не залишаючи місця роботі уяви. Маючи на увазі, що сюжет шекспірівського «Гамлета» відомий кожному, постановник вистави оперує шекспірівськими образами з швидкістю плакатиста.
Дійсно, шекспірівські драми — ну, найпопулярніші з них театрально, — вже осіли в масовій свідомості нарівні з міфологічними сюжетами, шекспірівські персонажі набули стійкості архетипу. Тому драмою Шекспіра сьогодні можна маніпулювати так, ніби це не літературний вимисел, а реально колись були люди та події. Можна видавати «варіації теми». Як це, наприклад, робив у нас А. Жолдак. І що? На мене, будь-який автор мріяв би про таку справді народну популярність! Отже, твої твори так поширилися і закріпилися в масах, що автора вже й не згадають — твори його стали фольклором.
Це кажу для ортодоксальних театралів. Ну, а якщо судити Давида Гошара за законами, ним самим над собою покликаними, то… По-перше, те, що він робить, старе, як Шекспір! За часів Білла, який класиком ще не був, його п’єси, думається, розходилися по акторських спільнотах, які були мандрівними і не дуже грамотними. І, швидше за все, грали ці п’єси зі значними спотвореннями, грали довільно і, тим не менш, старанно, з вірою: «Найповажніша публіко, ми представимо вам зворушливу і жахливу історію принца Данського!..» — далі йшли «варіації». Давид Гошар навмисно воскрешає традицію народного вертепу, вуличного «мораліте».
По-друге… Поставивши перед собою таке завдання, режисер подекуди до нього не дотягує: не завжди йому вистачає винахідливості на ту чи іншу ключову сцену. Не дуже цікава, скажімо, божевільна Офелія з жерстяним відром. Взагалі не поставлено дуель Гамлета з Лаертом — обійшлися кліповим зображенням на моніторі. Зате цікавий ексцентричний танець могильника — ось тут справжній вертеп.
Щодо тлумачення образів трагедії, то у випадку «теми з варіаціями» про них не посперечаєшся. Вуличне «мораліте» не претендує на глибини філософських осягнень. Гамлет у виконанні Миколи Петісофа вийшов не рефлексуючим інтелектуалом-гуманістом, а сучасним бунтівним молодим чоловіком, майже підлітком, ображеним несправедливістю дорослого світу. Експресивний актор Жан-Франсуа Сірерол, який грає Полонія, Лаерта, могильника: це театр вистави, площадний комік. Над образом Офелії (Марія Блондел) слід було глибше попрацювати режисеру.
Ну, і по-третє: оскільки немаловажний персонаж дійства — електронна музика, то весь час дуже хотілося, щоб герої не говорили, а… співали. Ось була б це рок-опера — і вистава була б цілісним, завершеним дійством, і «надерганість» тексту та епізодів не досаждала б. Лише одного разу мої очікування були винагороджені: раптом заспівав, а-капела, Клавдій (Аріс Ресік) — і це був справжній шедевр! Він виконав якесь співо спів, за духом абсолютно народне і середньовічне. Такою давністю повіяло, таке глибоке почуття виявилося, що мороз по шкірі пройшов.
Загалом, протягом вистави подекуди можна було подрімати, подекуди цікаво оживитися, подекуди щось естетично посмакувати. Задуматися — це не довелося. Час репу — думати ніколи.
Тіна АРСЕНЬЄВА.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











