Світло «Різдвяної зірки»-2007
Дев’ята Міжнародна виставка дитячої творчості під такою назвою відкрилася 12 січня в Будинку милосердя Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, що став одним з її організаторів. Разом з обласною Радою миру, Одесським відділенням Національної спілки художників України було зроблено все, щоб подія стала урочистою, святковою.
У виставці, на яку з 200 робіт образотворчого та прикладного мистецтва відібрали 120, взяли участь хлопці від 4 до 16 років. Визначилися чотири вікові номінації. Юні художники попрацювали так здорово, що навіть дорослі відвідувачі не втрималися від вигуків: «Такої виставки ще не було!» Зростаючу з року в рік майстерність хлопців відзначили і самі організатори виставки. Заступник голови обласної Ради миру Т. А. Сазонова: «Роботи, представлені на першій і на нинішній виставці, — незрівнянні. Виставка стала традиційною — і всі дуже серйозно готуються до неї. Надихає юних авторів і те, що вона проходить у такому духовному місці».
Постійний голова журі, член Національної спілки художників України Г. В. Лекарева-Нікітіна: «Якщо спочатку хтось із дітей щось копіював, то сьогодні у них вже самостійні, цілком зрілі роботи. З кожним разом експозиція цікавіша. Вже є і постійні учасники виставки».
У нинішній виставці серед дипломантів (вручено 31 диплом!) і нагороджених грамотами є імена юних художників з Болгарії, Польщі (роботи передані через посольства). Не встигли, на жаль, прибути вчасно дитячі роботи з Російської Федерації. Але учасникам виставки надійшло багато привітань від Спілки художників Росії. Там наші юні таланти добре відомі: в нещодавній міжнародній (18 країн!) виставці було представлено 12 наших робіт, репродукції трьох з них увійшли до каталогу, виданого в Росії. Незабаром роботи наших хлопців будуть представлені на міжнародних виставках у Польщі, Болгарії. А попереду ще й виставка «Великоднє сяйво». Вона теж відбудеться у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі.
Чудово, що до таких показів готуються вихованці не тільки одеських дитячих художніх шкіл, в тому числі і приватних, але й інших міст, районів області — наприклад, Ізмаїла, Южного, с. Шабо Білгород-Дністровського району. В ізостудії при Шабській музичній школі працює Н. І. Чебаненко, вона і на виставку приїхала разом з хлопцями: з дев’яти робіт три удостоїлися дипломів.
Намічаються вже і «династії» юних художників. Наприклад, Бусарєви: 14-річна Аня, 10-річний Микита, 5-річна Соня. Вони активні учасники вернісажів, без нагород не йдуть. А їхній сестричці Лізі в березні виповниться тільки три роки, але вона вже малює. «На стінах», — з посмішкою уточнюють старші Бусарєви з мамою Альбіною Володимирівною, яка свого часу охоче займалася в дитячій художній школі.
Великий урожай нагород зібрали учні Г. А. Головатюка (дитяча школа мистецтв № 12), О. Є. Французової (ДШМ № 4), відзначилася Южненська дитяча школа мистецтв і багато інших. А робота 11-річної вихованки І. Г. Харитонової з ДШМ № 15 Олі Курдюкової «Ісус» (номінація — прикладне мистецтво, змішана техніка) завоювала Гран-прі. «Не на кожній виставці така нагорода присуджується», — зауважила Г. В. Лекарева-Нікітіна.
Високі нагороди отримали й інші хлопці.
Образотворче мистецтво. Номінація 6 — 9 років: Марія Лисюк, «Богородиця», І премія; Дар’я Коген, «Вифлеємська зірка», II премія; Святослав Посеницький, «Ангел» і Лідія Юдіна, «Святий Миколай», III премія; номінація 10 — 13 років: Настя Валюк, «Різдвяне свято», І премія; Наталія Сиволапенко, «Різдвяний вечір», II премія; Дар’я Марієн, «Різдво Христове», III премія; номінація 14 — 16 років: Анна Бусарєва, «Різдво», І премія; Христина Шелест, «Зимовий ранок», II премія; Наталія Копельська, «Богоматір», III премія; номінація «наймолодші»: Софія Бусарєва, «Агнець», І премія; Марія Мехова, «Дід Мороз», II премія; Іван Мазейн, «Богородиця», III премія (всі вони — п’ятирічні діти); Марія Мужук, «Сніговички», IV премія (Маші чотири роки).
Прикладне мистецтво: Ольга Абакуменко (12 років), «Архангел Михаїл» (спеціальна техніка) і колективна робота 2-б класу приватної школи «Гармонія» — «Снігурі» отримали перші премії; Олександр Косилов (16 років), «Іван Хреститель» (ікона) — другу премію.
Докладно про виставку не розповіла навмисно: її потрібно бачити, потрібно причаститися світла добра, щирості незамутненої дитячої душі, що виходить від неї. Ви ще встигнете — виставка працюватиме цілий місяць.
Марія СТЕРНЕНКО.

«Зимова казка»
Це й справді було схоже на казку: за результатами міжнародного дитячого фестивалю «Одеський трамвайчик» Одеську дитячу театральну школу, що на Сабанеєвому мосту (директор О. Б. Ткач), і театр «Балаганчик» з дитячої музичної школи № 13 (керівник Н. І. Хохлова) запросили на зимових канікулах виступити на міжнародному музичному фестивалі під такою назвою в Чехії. І ось у зимові канікули 49 осіб вирушили автобусом у гості. І привезли перше і друге місця!
Наша розмова — зі старшими дівчатами з театру «Балаганчик» Мариною Салтановською (їй 14 років) і Регіною Тодоренко (16 років). Їх у групі вважають розумними, красивими і дуже талановитими.
Готуватися до фестивалю почали задовго до нього. Сценарії підготували Елеонора Шапкіна та Надія Хохлова. Вирішили показати народний новорічний обряд «Водіння кози» і фольклорну композицію «Український ярмарок». Музичну обробку робив Віталій Мельниченко, вокальні партії готувала Марина Петрова, декорації виготовив Валентин Литовченко, розписала їх Жанна Баркар з учнями, костюми, в основному, лягли на Світлану Михайлюченко… Щоб діти змогли показати себе, попрацювали багато дорослих, дякуємо їм. У поїздку з хлопцями вирушила навіть директор ДМШ № 13 В. А. Галаган. У настільки серйозній подорожі не обійтися було без батьків юних артистів, які вирішували проблеми найрізноманітнішого плану: Олег і Наталія Череднюк, Наталія Кравчук, Таїсія Кеммер, Оксана Ковляшенко, Світлана Іванова, Тетяна Кушніренко. Тетяна і її однорічний син Іван на гала-концерті зображували Богоматір з Немовлям Христом…
Але все по порядку. Спочатку довго і весело їхали через усю Польщу і частину Чехії. Одного разу потрапили спочатку в літо (дощ і веселка), а буквально через дві години — в зиму (засніжений ліс). Приїхали в курортне місто Тепліце, де проходив відбірковий тур. Хвилювалися не тільки за себе, але й за земляків з театральної школи (вони поставили «Новорічну казку» Федора Ткача), з якими за поїздку міцно подружилися. Успішно пройшли випробування обидва колективи, чому всі були невимовно раді.
Крім відбіркового туру, пройшов у цьому містечку і концерт. А ще відбулася екскурсія по Тепліце, а пізніше по Карлових Варах і по Празі. Вразив середньовічний замок під Тепліце, який зустрічав гостей старовинною музикою. У Карлових Варах наші артисти взялися колядувати. А в Празі на Карловому мосту всі загадували бажання.
Головний концерт відбувся в Празькому конгрес-центрі. Все було надзвичайно урочисто. Прийшли навіть представники українського консульства. Одесити пишалися, що не підвели країну. Як переможцям у театральному жанрі, їм вручили дипломи чеською мовою («театр» тут звучить «дівадло») вази-кубки та сувеніри. Тут же зустрілися з православним священиком і попросили благословення на далеку дорогу, він благословив молитвою.
Фестиваль, звичайно, свято, але втомилися всі смертельно. Однак ледь в’їхали в Україну, як у селі Львівської області зустріли «родичів»-колядників і від душі заспівали один одному, встигнувши при цьому перезнайомитися. А вдома їх зустрічали… Зараз ось хочуть влаштувати в ДМШ № 13 вшанування переможців.
Так тримати, одесити!
Записала
Олена МАКСИМОВА.

Цінуйте нашу Маріїнку!
Дорогий «Білий парус»!
Я звертаюся до тебе як давній твій юнкор і читач. Колись на твоїй сторінці було надруковано кілька моїх дитячих матеріалів — мені було тоді всього 11 років. Зараз я закінчую одинадцятий клас Маріїнської гімназії, є юнкором «Маріїнських відомостей» (нашої шкільної газети). Але я не могла не відгукнутися на звернення «Білого вітрила» і підготувала матеріал на одну із запропонованих рубрик «Розкажу про свою школу». Дуже сподіваюся, що мені, як «старому» твоєму юнкору, знайдеться місце на сторінці «БП».
У народі часто кажуть: «Малий золотник, та дорогий!» І ця прислів’я асоціюється в моїй уяві з нашою гімназією. Адже, незважаючи на свої невеликі розміри, тут викладає і навчається безліч талановитих людей. Досить подивитися на кількість перемог в олімпіадах, МАНах та інших видах конкурсів. Такої результативності може позаздрити будь-яка інша школа. І нам справді є чим похвалитися!
За всі роки існування Маріїнська зарекомендувала себе як елітна гімназія, стала членом асоціації шкіл ЮНЕСКО (причому увійшла до цієї асоціації однією з перших в Україні), досягла зв’язків з багатьма зарубіжними школами. Наприклад, Маріїнська співпрацює з Прінстонською школою вищої ступені (США), школою Гайбах (Німеччина), Апріловською гімназією (Болгарія), Технологічним коледжем м. Тулча (Румунія) та іншими.
Цього року нашій «старенькій»-гімназії виповнюється 138 років. «Ого-го!» — скажете ви. Але ж ми говоримо не про життя людини, а про життя школи. Змінюються покоління, а вона все стоїть, допомагаючи давати знання нам, своїм учням.
Проходячи іноді повз інші школи — в більшості своїй, величезні, сірі будівлі, — я розумію, наскільки моя гімназія затишніша. І хіба є ще десь наш улюблений Рожевий хол? І де б спілкувалися всі старшокласники, якби його не було?
Нерідко можна почути, особливо серед нас, старшокласників: «Як я втомився від школи! Кожен день одне й те саме: уроки, уроки, уроки…» Але, незважаючи на це, я точно знаю, що в глибині душі ми всі любимо і цінуємо нашу дорогу Маріїнку, і мені, як учениці одинадцятого класу, дуже не хочеться йти.
Нас відвідують багато випускників, які закінчили гімназію 2 — 3 роки тому, тепер уже студенти різних вишів, і всі вони кажуть: «Ми часто починаємо цінувати щось, тільки якщо воно йде з нашого життя. Тому цінуйте Маріїнку, поки вона у вас є».
Марія СЕБОВА.

ювілей
«Іване Филиповичу, з любов’ю завжди ми згадуємо вас…»
Ці слова попросили передати через газету вчителі СЗШ № 43 своєму колишньому директору, з яким багато хто пропрацював тут майже чверть століття. І. Ф. Тимошенку 20 січня виповнюється 85 років.
Іван Тимошенко народився на Черкащині. Життя змалку випало нелегке. Ледь після закінчення педагогічного училища почав працювати вчителем у селі, як почалася війна. 1 вересня 1941 року, коли йому не було й 20 років, прийняв військову присягу. Бойовий шлях — від Сталінграда до Будапешта. За бойові дії нагороджений багатьма орденами і медалями. Потім почалося мирне життя в Одесі. Спочатку був інструктором обкому комсомолу, трохи пізніше обрали його першим секретарем Сталінського райкому, а з того часу, як отримав вищу освіту (закінчив педагогічний інститут), став працювати в школі — вчителем, директором. Коли я попросила доньку Івана Филиповича охарактеризувати батька того часу одним словом, Людмила Іванівна посміхнулася: «Всюдисущий. У Жовтневому районі його знало так багато людей, що вітався, напевно, кожна друга людина. Маленька, я дуже цим пишалася…»
І. Ф. Тимошенко був першим начальником табору «Молода гвардія» — українського «Артека», йому довелося і будувати його. А як привів до ладу, «кинули» на будівництво 43-ї школи. Це було на початку 70-х. Школа тулилася тоді у флігелі, учні займалися в три зміни. Вчителі мріяли якнайшвидше здати школу, доводилося і цеглу носити, і бетон місити. Директор разом з ними не цуралися найважчої роботи.
Коли відкрилася нова школа (а відразу понад тисячу учнів увійшли до неї, в класах було по 35-40 чоловік), директор І. Ф. Тимошенко так зумів налаштувати колектив, що працювали всі натхненно. «Це мудрий керівник і світла людина», — відгукується про нього Т. І. Коваль (вона і зараз викладає в СЗШ № 43). «Звичайно, вчителем вчителів Івана Филиповича всі визнавали, — згадує Н. Т. Русецька (зараз вона викладає в початковій школі № 64), — але які в нього були завучі — Світлана Іларіонівна Фролова, Тамара Йосипівна Коваль, Віолетта Костянтинівна Марушевська… Команда! А її треба підбирати вміючи». Ніна Тимофіївна згадує, що років через п’ять 43-я вже вважалася однією з кращих шкіл у місті. В якийсь рік у політехнічному інституті (тепер університеті) підрахували: з одинадцяти випускників Жовтневого району, які вступили до цього вишу, дев’ять були вихованцями 43-ї. Іван Филипович і як викладач (читав історію) був на висоті. Нинішній директор гімназії № 2 С. М. Вегерчук у студентські роки проходив у нього практику. Про цей час згадує як про пору свого становлення. «Але в чому секрет його директорського і вчительського таланту?» — запитую Є. І. Смик (вчителька, як і раніше, працює в СЗШ № 43).
«Суворо питав із себе, — відповіла Євгенія Іванівна. — І іншим, у разі невдач на педагогічній ниві, радив: «Шукайте причину в собі!»
Т. І. Стефановська — давня наша читачка, телефонує до редакції регулярно. Вона давно вже на відпочинку, йшла на пенсію з 43-ї школи. І в телефонних розмовах задовго до ювілею Івана Филиповича часто розповідала, з яким чудовим директором працювала (а була при ньому завучем): «Це найдобріша людина, — згадує Тамара Іванівна, — особливо уважно він ставився до тих, хто трудився під його початком. Здається, він все міг прочитати по твоєму обличчю. Бувало, прийдеш з якоюсь бідою на роботу, тільки гляне — «Ану, зайди!». Розпитає, поспівчуває, підніме на ноги всіх знайомих, щоб тобі допомогти…»
Нині І. Ф. Тимошенко перебуває на заслуженому відпочинку. «Але й донині він є членом нашого колективу, — сказали мені в 43-й школі, — і Іван Филипович нас не забуває». Всі від душі бажають світлій людині здоров’я і сподіваються відзначити наступний ювілей.
Тетяна НІКОЛАЄВА.

діти — про звірят
Фомка
Це хом’як, як ви, напевно, здогадалися. Я дуже хотіла завести вдома якусь тварину, але мама довго не дозволяла. Від кішки шерсть по всій квартирі, собаку вигулювати треба… Але з хом’ячком я маму «дістала». Я пообіцяла їй, що при перших же складнощах з Фомою поверну його господареві. І на цих умовах (переговори з продавцем вела бабуся) мені купили хом’ячка. Відразу ж придбали і клітку просторішу (взагалі-то радять дотримуватися розмірів 30х30х30), і будиночок, і колесо.
Я стала вивчати Фомині звички. Він прямо весь у мене: ні спеки не любить, ні холоду, а так — щоб було тепленько. Любить поїсти. А ще більше — поспати. Коли я приходжу зі школи, бабуся годує мене і відправляє гуляти. А потім я сідаю за уроки. І ось тільки коли зроблено домашнє завдання, я можу зайнятися своїми справами. Найбільше часу я віддаю іграм з Фомою. І він, коли виспиться (а спить майже цілий день), готовий годинами спілкуватися зі мною. Хом’ячка можна спокійно випускати з клітки. Коли він втомлюється біситися зі мною на дивані, сам утікає до себе в будиночок. Правда, якщо будиночок чистий. Фома вимагає, щоб не рідше ніж раз на тиждень його клітку приводили до порядку — міняли підстилку, чистили годівницю. Все це я роблю без нагадування, тому мама задоволена. У нас удома всі задоволені, що з’явився новий член сім’ї.
Єлизавета ЯЦЕНЮК.
12 років.

тусовка
Мій тато — капітан
Капітан далекого плавання. Він плаває (зараз «під прапором») майже 30 років. З моєю мамою у нього другий шлюб. Мама в молодості була дуже красива, ось батько і «захопився», як каже бабуся. Він пішов від першої дружини, там залишився син. Потім народилася я — трохи хвора. Але лікувати мене треба було багато. Напевно, татові це не подобалося. Може, не подобалося те, що мама стала сумною. А кому буде весело, якщо весь час болить душа за дитину? Батько повернувся до першої сім’ї. Офіційно. З розлученням тут і повторною реєстрацією шлюбу там.
Спочатку батько давав нам гроші, але з кожним разом все менше. Йому здавалося, мама витрачає їх на себе. Він став вимагати письмового звіту, куди пішли його «надходження», тобто прикладати касові чеки з магазинів — як на продукти, так і на одяг і взуття.
Мамі все це набридло, і вона звернулася до суду, щоб батько офіційно платив аліменти. Батько всіляко затягував справу (не з’являвся на засідання з різних причин), говорив, що добровільно дає нам набагато більше, ніж нарахують примусово. Але, врешті-решт, все ж нарахували 340 гривень на місяць.
Загалом, нам грошей на життя вистачає, але зайвого собі не дозволиш. Я хотіла піти на комп’ютерні курси, батько відповів, що на «задоволення» у нього грошей немає. Потім мама купила мені путівку в санаторій, мені обов’язково треба пройти курс лікування, але тато сказав, що витрачену суму потрібно поділити між батьками навпіл. А хіба може зрівнятися зарплата бібліотекаря з доходами капітана далекого плавання?
Такий у мене батько. До речі, колись його фотографія була надрукована у «Вечірній Одесі»: відповідальна, сумлінна, порядна в усіх відносинах людина.
ІЛОНА.

Посміхніться!
З ваших листів
Цього року стоїть безсніжна зима.
* * *
Літнє тепло на вулиці розхолоджує наш зимовий настрій на уроки.
* * *
З учителями краще не зв’язуватися, тому що вони всі стоять проти учнів на смерть.
* * *
Фізик зробив нам дотепний залік — «уморив» усіх численними запитаннями.
* * *
Домашні завдання є покаранням для дітей, тому що з цих уроків дзвоника не буває.
* * *
Мама сприймає мої погані оцінки в щоденнику як свою особисту образу.
* * *
Наш любовний трикутник незабаром розширився до квадрата.
* * *
Собака виявила дружелюбність у вигляді махання хвостом.