Катакомби та міни. У чому їх відмінність?
У лексиці позаминулого століття стосовно підземних виробок зазвичай вживалося запозичене з французької мови слово «міни». Що до катакомб, то це було слово скоріше літературне, ніж звично використовуване в повсякденному побуті.
У СТАРІЙ одеської лексиці спочатку мінами називали штучні галереї в вапняку, прокладені в результаті видобутку будівельного матеріалу. Але досить скоро це слово закріпилося і за глибокими погребами господарського призначення. Тривалі та просторі штольні у вапняках, що залягали досить глибоко, небезпеку для будованих будівель і споруд становили досить рідко. А от вибрані в глинах і лесах, що знаходяться близько до поверхні, навіть відносно невеликі порожнини призводили до нескінченних обвалів тротуарів, бруківки, а то й стін будівель.
Видобуток каменю в перші десятиліття Одеси вівся абсолютно хаотично: у приморських обривах, зокрема в напрямку Малого та Середнього Фонтану, у Військовій, Карантинній, Водяній, Аркадійській, Великій Фонтанській балках, на Жевахій горі, відрогах Херсонського та Наришкінського спусків і взагалі під історичним центром. Питання врегулювання видобутку каменю дебатувалися десятиліттями, і лише в 1881 році видобуток під містом, включаючи Молдаванку та найближчі околиці, повністю припинився. Важко повірити, що ще в третій чверті XIX століття вапняк різали «в місцевості, розташованій між Преображенською, Успенською та Ямською вулицями». Згодом діючі каменоломні залишалися виключно по берегах лиманів, у селищах Нерубайське, Холодна Балка, Усатове хутори та ін.
Міни-підземелля в старій літературі іменуються ще «порожнинами другої категорії». У більшості випадків вони є продовженням традиційних погребів — несанкціоновані міською владою вибірки землі, що виходять за територію конкретного домоволодіння, — під вулиці, площі, під сусідні двори. При поєднанні певних стратиграфічних обставин міни-підвали могли з’єднуватися і з підземними виробками у вапняках, однак далеко не так часто, як про те пишуть у пригодницьких романах. Подібне можливо, наприклад, у бортах глибоких балок.
Фізико-механічні властивості лесів і підстилаючих їх червоно-бурих глин такі, що цілком дозволяють формувати в них вельми стійкі склепінчасті коридори, але лише за умови, що надалі вони не будуть замочуватися. Тому що, коли змінюється їх вологість, докорінно змінюються і властивості. У цьому, між іншим, причина багатьох одеських інженерно-геологічних неприємностей — зокрема, що призводять до нерівномірної просадки старих домобудівель. А в мемуаристиці, давній періодиці, архівних документах можна знайти чимало згадок про провали тротуарів, бруківки, обвалення стін та інших прикрих наслідків, до яких призводило безконтрольне риття домовласниками мін. Мало того, міни ці нескінченно розгалужувалися (при потребі в додаткових складських площах). Такі відгалуження навіть отримали власну назву — відмінки.
ПЕРША ЗГАДКА про «заборону тутешнім жителям без дозволу начальства копати під будинками і в погребах міни» я виявив в одній зі справ місцевого Будівельного комітету за 1826 рік, що зберігається в Державному архіві Одеської області. 29 березня датований рапорт міського поліцмейстера Василевського на ім’я виконуючого посаду градоначальника статського радника Могилевського. «Багато хто з тутешніх жителів, — доповідає страж порядку, — самі собою, без випрошування від кого слід дозволу, копають під будинками і в погребах міни вельми на великий простір через вулиці, не дотримуючись у тому правил і потрібної обережності». З цієї причини кілька вже разів траплялися провали мін на вулицях.
У день подання рапорту взагалі сталося НП: у центральній частині міста, «у будинку підполковника Буги під час викопування міни обвалилася у великій кількості земля, і засипано п’ятьох робітників». На щастя, місце, де знаходилися копачі, було викладене каменем, а тому вони дивом уціліли, проте з чималим ускладненням були відкопані. Поліцмейстер повідомляє, що «нині в усіх майже головних будинках проведені міни через вулиці», каменем вони не укріплені, «деякі, як помічено, дуже близькі до обвалення». А тому необхідно зобов’язати домовласників надалі не рити мін без дозволу Будівельного комітету, освідчення міського архітектора та подання до поліції. Крім того, всі влаштовані міни повинні бути викладені та укріплені каменем, а існуючі обстежені «особливими чиновниками» на предмет технічного стану.
Ґрунтуючись на доповіді Василевського, одеський градоначальник 1 квітня серйозно звелів Будівельному комітету розібратися в цьому питанні та вжити відповідних заходів. 14 квітня 1826 року комітет звелів міським архітекторам Францу Боффо та Джованні Фраполлі ревізувати міни підвідомчих їм кварталів, на підставі чого призначити заходи для запобігання небезпеці обвалення склепінь, поставивши про це до відома поліцію.
Олег ГУБАР.
(Закінчення слідує).

Нічийні реліквії
Суперечки навколо реконструкції кірхи, як і раніше, не вщухають. Робота, тим часом, йде вже повним ходом… Несподіваним чином рутинна робота з буріння свердловин обернулася сюжетом чи не детективним.
Як розповів начальник будівельного бюро НЕЛЦУ (Німецької євангельсько-лютеранської церкви України) Юрій Шеффер, зараз розпочато підготовчий етап реконструкції будівлі — розчищення аварійних елементів та зміцнення фундаменту. Колишній, змішаний стрічковий і монолітний фундамент кірхи має бути замінений на пальовий — приблизно за тією ж схемою, що і в оперному театрі. З обох боків кірхи буде пробурено понад сто свердловин, які згодом заповняться арматурою та бетоном.
Під час розкопок під кірхою стали виявлятися предмети, цінність яких незаперечна. Це — свідчення ранньої історії нашого міста: всі знахідки відносяться до часу існування першої будівлі кірхи, збудованої архітектором Потьомкінських сходів Францем Боффо.
Видимо, на початку будівництва нової, нинішньої кірхи, у 1894 році архітектор Герман Шеврембрандт не вважав за необхідне вивозити все будівельне сміття від попередньої будівлі. І це сміття обернулося тепер безцінним археологічним надбанням.
Ось коротка хроніка знахідок.
28 січня цього року виявлено старовинну ікону (13х18 см) з червоною плямою незрозумілої властивості. 28 серпня в купі землі випадково знайдено фігуру розп’яття з червоної міді висотою 18,2 см. Вражаюче вона нагадує ту, що висить зараз у молитовному залі у лютеран.
2 вересня (подарунок провидіння до Дня міста?) знайдено фрагмент дверей висотою в три сажні, з чотирма кованими петлями у вигляді арбалета. Чітко проглядаються літери L і М з пелюстками з боків, елементи знаменитої «троянди Лютера»…
15 вересня виявлено елементи декору — мідні пластини з круглим візерунком та окантовкою…
Усі ці безцінні знахідки на доручення єпископа НЕЛЦУ пана Георга Гюнча фотографував фотограф-ентузіаст, парафіянин лютеранської громади Олександр Андросов. Його зібрання фотографій є справді унікальним матеріалом для істориків та краєзнавців.
Але де ж вони — фахівці-археологи, історики міста, нарешті, особи, безпосередньо відповідальні за збереження культурної спадщини? На жаль!.. «Мовчання було їй відповіддю»…
Досі атрибуцією всіх знайдених реліквій займалися… то теслярі (вони визначили за тирсою, що двері попередньої кірхи зроблені з безцінної сибірської модрини), то працівники обласного бюро судово-медичної експертизи на чолі з професором Г. Ф. Кривдою (вони встановили вік знахідок), то самі будівельні робітники, які нещодавно знайшли, за їхніми словами, золотий портсигар (що це було насправді — Бог відає) і самовільно забрали його як пресловуті 25 відсотків, належні тому, хто знайде скарб. Тут, як то кажуть, перо випадає з рук…
У новій будівлі кірхи, яка буде освячена у 2010 році, передбачається спеціальний стенд з предметами, знайденими під час реконструкції. Тільки чи всі реліквії потраплять до цього дорогоцінного для міста зібрання?
Марина ГАЛУШКО.

Чи збережемо козацькі хрести?
На Одещині збереглися тисячі, якщо не десятки тисяч об’єктів культурної спадщини, що належать до українського козацтва. За радянських часів, на жаль, жоден з них не був узятий під охорону держави, повідомила під час прес-конференції начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації Наталія Штербуль. У 2001 році Указом Президента України була прийнята Національна програма відродження та розвитку українського козацтва, яка передбачала виявлення та взяття на облік пам’яток славної історії. В останні роки, за словами Наталії Штербуль, співробітники її управління розшукали чотири місця козацьких поховань — у смт Миколаївка, в селах Усатове Біляївського, Куяльник, Йосипівка Савранського районів. Зараз готується документація для їх занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
А нещодавно закінчилася місячна пошукова експедиція вчених відділу історії козацтва на півдні України Науково-дослідного інституту історії козацтва при Інституті історії України спільно з козаками «Чорноморського Гайдамацького з’єднання» українського козацтва, яку профінансувала будівельна компанія «Південьбуд». Мета її — виявити та описати пам’ятки українського козацтва. П’ять років виношувалася ідея проведення цієї експедиції, розповів крайовий отаман «Чорноморського Гайдамацького з’єднання» Сергій Гуцалюк. Члени експедиції пошукові роботи вели в дев’яти селах Комінтернівського району, розташованих уздовж Тилігульського лиману, — Петрівці, Каїрах, Калинівці, Широкому, Кордоні, Сичавці та ін. Вдалося виявити близько 350 хрестів та надгробків, найстаріші з яких датуються XVIII століттям. Усі вони перебувають у вкрай незадовільному стані. Руйнуються під впливом атмосферних факторів, але найбільше — через людський вандалізм. Старовинні кладовища в деяких селах використовуються як пасовища. Члени експедиції знаходили давні хрести, надгробні плити на подвір’ях, які використовувалися місцевими жителями під час будівництва.
Сьогодні вкрай важливо проаналізувати зібрані матеріали, вважає співробітник відділу історії козацтва на півдні України Володимир Полторак, з тим, щоб їх внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Крім того, необхідно звернутися до місцевих сільських рад, на території яких знайдені надгробні плити, щоб вони забезпечили їх збереження. Також слід передбачити в обласному бюджеті наступного року витрати на продовження дослідницьких робіт громадськими організаціями та науковими установами.
Тетяна ІЛЬЇНА.