Найбільш уживане слово, яке використовували одесити 14 листопада, зателефонувавши на «гарячу лінію» «Вечірки», — ЗНУЩАННЯ. Зверталися люди з різних кінців міста… Про що вели мову?
Марія Іванівна Жученко живе на вулиці Затишній (будинок № 6). У понеділок пішла, як вона висловилася, «поміняти газову книжку» до спеціального пункту на вул. Пироговській, 3.
— Боже, — плаче в слухавку, — що там твориться?! Переді мною опинилося чоловік 40-50. Приміщення тісне, дихати нічим, сидіти ні на чому. Правда, є дві жалюгідні лавочки, але їх, звичайно ж, не вистачає. Черги чомусь дві: одна для тих, хто має лічильники, інша для тих, хто їх не має. Але ясності немає, люди стають одразу в обидві черги, потім починається плутанина. Працюють всього два вікна. І як працюють! То в них технічна перерва на 20 хвилин, то перерва на обід — на цілу годину. Вони там чаї розпивають, а ви задихаєтеся в тісноті. Прямо тобі «газова камера» або душегубка… Мені 82 роки, у мене — діабет і купа супутніх болячок. А там для відвідувачів навіть туалету немає. За що ж нас так?
Віталій Петрович Онько живе на проспекті Маршала Жукова. «Газову» книжку міняти він поїхав на Південно-Західний масив. Побачив, яка купа там вирує, жахнувся, але чергу все ж зайняв. Виявився 280-м. Проте, достояв «до упору» і з’ясував, що за робочий день прийняли лише 63 людини. Двісті з гаком книжкозамінників опинилися «за бортом». Повернувся Віталій Петрович додому, а наступного дня встали вони з дружиною о 5 ранку і першим трамваєм поїхали займати чергу. Сподівалися потрапити до першої десятки, але опинилися 63-ми. Пенсіонеру майже 70, здоров’я підводить — не витримав глава сім’ї, повернувся додому, щоб хоч віддихатися. А дружина залишилася — шкода чергу втрачати.
Алла Федорівна Сергієнко (вул. Куйбишева, 35):
— У цих газових службах клерки знущаються над нами, що називається, по повній програмі. Мало того, що збирають натовпи і треба годинами вистоювати, щоб стару книжку поміняти на нову. Я особисто була 136-ю за чергою. Але ось достоялася (з нас, «дітей війни», мають зняти 25 відсотків оплати), показую пенсійне посвідчення, де є штамп «Діти війни», показую паспорт, я народилася до травня 1945 р. Ні, кажуть, цього мало, принесіть документи, які підтверджують, що ви належите до «дітей війни». Ну, чи не знущання це?
Лілія Мар’янівна Бронська (Шкільний аеродром, 12):
— З екрана телевізора міський комунальний начальник Н. В. Рубля говорив про те, що на Шкільному — особлива система опалення і що тут все гаразд. Але почався опалювальний сезон, а в наших квартирах — стояки холодні, батареї теж. Як же так? У ЖЕКу відповідають: потрібна підкачка, зараз її немає. Коли ж буде? Чекаємо в холоді.
Анатолій Васильович Бокліцький теж скаржиться на холод. Живе він у будинку, 33а по вул. Тірешкової. Квартира його не опалюється вже два роки, а разом з нею ще дев’ять таких самих квартир-невдах через те, що клінкети забиті, та й весь трубопровід потрібно прочистити. Зробити це треба було два роки тому. Не зробили. Зате разів двадцять обіцяли.
У будинку № 53 по вул. Успенській, де живе Тамара Тимофіївна Іванович, 5 поверхів, 30 квартир. Тепла досі немає, а коли буде, невідомо. Люди зверталися до ЖЕКу, до тепломережі — зрозумілої відповіді отримати не змогли. У багатьох куточках величезного міста чомусь ще «не розібралися» з теплоносіями та причинами їх надходження до житлових будинків, але «процес пішов», йде і, треба думати, через якийсь час більшість скарг буде закрито. Але чи всі?
ДО РЕЧІ, щовівторка читачі «Вечірки» «вантажать» нас не тільки сезонними проблемами. Роман Михайлович Котляренко з вул. Пушкінської, 39 вимагає від журналістів з’ясувати, коли всі учасники бойових дій — ветерани Великої Вітчизняної війни — отримають ордени «За мужність». Частина ветеранів війни була нагороджена цим орденом у 2000 р., до 55-річчя Великої Перемоги. Наступній частині, якщо так можна висловитися, вручили ордени у 2005 р. — до 60-річчя. Але досі ордени отримали далеко не всі учасники бойових дій, ось і ображаються: коли ж згадають про них?
На це запитання в обласному військкоматі відповідати (тим більше, телефоном) не стали: очевидно, справа надто серйозна. Запропонували Р. М. Котляренку самому з’явитися до військкомату, причому, в п’ятницю — в день прийому начальника — і отримати відповідь на своє запитання.
Руслана Дмитрівна Харитонова через газету намагається достукатися-докричатися до начальства Центрального РЕМ. Живе Руслана Дмитрівна у провулку Матросова, 1, і поруч з ними один провід електропередачі від чогось там відірвався, завис і постійно захльостує інший провід. Каскади іскор сиплються на землю. А якщо провід обірветься? Якщо впаде на перехожого? Мешканці провулку Матросова з 8 листопада телефонують до Центрального РЕМ: мовляв, приїжджайте, підтягніть провід, поки нікого не вбило… Відповідають: добре, приїдемо. А віз і нині там…
Але, як і належить, у кожній бочці дьогтю завжди знайдеться ложка меду. Наша постійна читачка Світлана Василівна Астахова (Фонтанська дорога, 30/32) просить від усього їхнього великого будинку передати подяку Маргариті Михайлівні Халімошкіній за її подвижницьку працю: з ранку до вечора вона невтомно клопоче, щоб у їхньому будинку були світло і тепло, щоб водою не заливало підвал, і щоб у дворі була чистота і краса.
А Тамара Іванівна Стефановська (вул. Балківська, 38) просить передати подяку головному редактору телекомпанії РІАК Світлані Фабрикант за «чудову передачу про великого князя Воронцова, про стару Одесу. Нехай життя Михайла Семеновича Воронцова стане прикладом для наших мерів, депутатів та інших політиків».
Павло ШЕВЦОВ.

Наступного вівторка, 21 листопада, з 10.00 до 12.00 на «гарячій лінії» «Вечірньої Одеси» 65-30-29 чергує кореспондент суспільно-політичного відділу Юлія Гаусівна РОМАНОВСЬКА.