День здоров’я
У моїй школі № 33, що на вул. Комарова, 8, вже не перший рік усі класи по особливому відзначають наприкінці вересня День здоров’я, а саме: йдуть у похід. Цього року ми не порушили традицію.
Зранку всі класи, з першого по одинадцятий, вишикувалися у дворі школи на лінійку. Директор побажала нам приємного відпочинку, і за командою вчителя фізкультури кожен клас на чолі зі своїм керівником вирушив у похід. Ну, не те, щоб це був похід…
Початкові класи пішли в парк Горького, середні (до восьмого) — в парк Перемоги, де на них чекали цікаві змагання, а восьмі, дев’яті, десяті та одинадцяті — до моря, на 14-ту станцію Великого Фонтану.
Вранці було холодно, дув вітер, але коли ми пішки дісталися до пляжу, вже пригрівало сонечко, і настрій у всіх різко піднявся.
Основним заняттям наших хлопчаків був пляжний футбол, який контролював учитель фізкультури, а відзначеним — давав невеликі подарунки. Дівчата в більшості сиділи на «трибунах» і старанно вболівали за однокласників. Коли ж це заняття набридло, пішли гуляти берегом, фотографуватися… Деякі грали у волейбол або бадмінтон, інші лізли у воду, за що їм добре дісталося від учителів, а хтось просто сидів на пляжі і радіяв раптовому відпочинку від несподівано складних для початку року занять. Але, зрештою, всі повернулися на «трибуни» поспостерігати за останньою в цей день грою. Хлопці за кілька годин вже втомилися, але все одно продовжували боротися за перемогу.
Загалом, день пройшов чудово. Додому всі повернулися у відмінному настрої, переповнені емоціями.
Мені самій похід дуже сподобався. Я вдячна всім, хто його організував: директору, завучам, учителям… Це незначне, здавалося б, свято (порівняно з такими, як Новий рік або День Перемоги) обернулося для учнів нашої школи великою радістю.
Більше б таких днів у житті кожного.
Марія ЗАЛЕВСЬКА.
Десятикласниця
СШ № 33.

Книги в подарунок
Нещодавно бібліотека спеціальної школи-інтернату № 87 для слабозорих дітей поповнилася зібраннями творів класиків зарубіжної літератури, які були подаровані дітям-інвалідам головою Одеської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Сергієм Костянтиновичем Жуком.
В умовах, коли прилавки книжкових магазинів заповнені, в основному, кримінальним «чтивом», а надходження нових книг до бібліотек шкіл явно недостатнє, такого роду допомога сприяє організації позакласного читання, має чимале значення для навчально-виховного процесу. Дякуємо!
Л. І. Анфімова. Директор школи-інтернату № 87.

Коли туристом хочеш стати, ми тебе навчимо!
Походи вихідного дня, багатоденні подорожі до Криму, Карпат з катанням на лижах, змагання, збори, археологічні та краєзнавчі експедиції, екскурсії містами України — далеко не всі заходи, які передбачає програма для учнів середніх та середньо-спеціальних навчальних закладів Одеси, розроблена тренерами, інструкторами, науковцями та педагогами туристсько-спортивного центру.
— Відроджуючи традиції одеського туризму, мої колишні вихованці, а нині — висококласні фахівці, звернулися з проханням повернутися до організації дитячих та юнацьких секцій з підготовки нового покоління мандрівників, приводячи до клубу вже своїх дочок, синів, — розповідає інструктор Світлана Григоренко. — Будемо раді, якщо лави юних туристів поповнять і читачі «Білого вітрила» — дитячої сторінки «Вечірньої Одеси», яка ось уже 33 роки поспіль проводить разом з міським спортивно-туристським центром перехід «100 км за 24 години Поясом Слави». Приходьте до нас, хлопці та дівчата, зі своїми друзями, однокласниками, братами, сестрами, щоб опанувати навички, необхідні в походах, якщо хочете рости сильними, витривалими, здобути справжніх товаришів, розкрити свої здібності, навчитися поважати себе та інших.
Заняття, практичні тренінги туристів-скаутів проводяться по вівторках і четвергах, з 14.00 до 16.00. Наша адреса: Старобазарний сквер, 5. Відповіді на свої запитання можна отримати за тел. 724-08-11 з 10.00 до 14.00, за тел. 68-46-83 — з 19.30 до 21.00.
Валентина ФЕДОРЕНКО.

«Дух 101-ї школи всіх об’єднує!»

Цій школі на вул. Малої Арнаутської вже понад сто років. Відповідно, багато у неї випускників у солідному віці. Традиційно день зустрічі з випускниками святкують тут в останню суботу березня. Але днями зібралися в 101-й ті колишні її вихованці, які закінчили школу 50 років тому: Неллі Бриська, Валентин Варіжкін (до речі, стали подружжям), Валерій Кудінов, Володимир Низгурецький…
Розбросала доля випускників 101-ї: Україна та Росія, Ізраїль та Німеччина, Швеція та Австралія. Не всі змогли приїхати на золотий ювілей. Але й там, вдома, в один день і годину підняли вони келихи за те, що «дух 101-ї школи всіх об’єднує». А ті, хто був у гостях у «альма матер», зайшли до свого кабінету математики, сіли на ті місця, де сиділи в шкільні роки, і згадували, згадували. «Школа в моєму житті» — називався урок, вів його колишній староста Ігор Лютиков, який кожного змусив говорити про прожиті роки.
Гості пройшли з екскурсією по школі і сказали, що вона стала молодшою і кращою, ніж була. На пам’ять залишили подарунок — дорогий телефон.
Тетяна НІКОЛАЄВА.

тусовка
Дашина витівка
Здрастуй, «БП»! «Переписка» подарувала мені хорошого друга. Тому тобі, «Білий парус», і поскаржуся. Рік тому ми почали листуватися з Ігорем. Я взагалі не з дуже сміливих людей, тому така форма знайомства підійшла мені найбільше. Листи Ігоря були цікаві. Він на відміну від багатьох інших хлопців не розучився читати, а я книги дуже люблю. Знайшлися й інші спільні теми. Весь минулий навчальний рік я жила від листа до листа. А на канікулах ми зустрічалися в Одесі.
Це останнє шкільне літо стало найщасливішим у моєму житті. Мама знала про існування Ігоря давно, але в серпні, коли ми приїхали в місто погостювати у її давньої подруги, побачила вперше. Мамі Ігор теж сподобався. Тому вона дозволила мені залишитися в Одесі на весь місяць. Я з усіх сил допомагала тітці Жені (маминій подрузі), щоб вона, не дай Бог, не натякнула: чи не час, мовляв, і честь знати. З Ігорем цілі дні проводили на морі. Обидва засмагли, стали схожі один на одного. «Ой, очі-то у вас сяють! — сказала якось тітка Женя. — Відразу видно — закохані». І Ігор не став це заперечувати! А на вокзалі при розставанні я плакала…
Вдома в селищі у мене залишалася найкраща подруга Даша. Я приїхала і все їй про Ігоря розповіла. Не можна було приховати — щасливі очі видавали мене.
А потім ми з Дашею посварилися. У нас таке і раніше бувало: надуємося через дрібниці, а через два-три дні помиримося. Але тут щось затрималися з примиренням. Я списала на те, що йде початок навчального року, важко входимо в шкільний ритм, вчителі «закручують гайки».
Раптом приходить лист від Ігоря: «Я нічому не вірю, але ти розберися, якщо це можливо». З конверта випав листочок з підписом «доброзичливець». І там рукою моєї кращої подруги Даші (але злегка зміненим почерком) були написані гидоти про мене. Тобто не скажеш, що гидоти, а мерзенні натяки на щось. Фрази типу: «Ти зв’язався не з тією дівчиною», «Про неї говорить все селище», «До тебе у неї вже були хлопці…»
Були хлопці! Двічі однокласник з дискотеки проводив та тричі на лиман сходила в товаристві молодого сусіда, який приїхав відпочити до своєї бабусі. Бабуся, до речі, і просила зайняти його чим-небудь. Я зовсім не подумала про те, що хтось за нами спостерігає. Та ще й робить дурні висновки.
Але найобразливіше — найкраща подруга Даша… Я з цим листком так і сіла на ліжко. У мене горіли вуха, щоки, ніби хлестали по них. Чому вона так вчинила? Помста за дурну сварку? Ні, скоріше заздрість. Так припустила мама, коли я їй поскаржилася. «Що робити?» — запитала я. «Нічого, — відповіла мама. — Важкі обставини з часом стають легшими самі собою». Я погодилася. Тепер чекаю, коли ж вони стануть легшими.
Даша робить вигляд, що ми перебуваємо в тій пустій сварці і до мене не підходить. Я теж мовчу. Але мені важко. На душі світлішає тільки тоді, коли приходять листи від Ігоря. Було вже два. В жодному він не згадав про Дашину витівку. Мама каже, що це найголовніше.
ЮЛІЯ.

люди справи
Чарівні уроки Ірини Опрі

В одному з затишних дворів старої одеської Молдованки я стала свідком незвичайної суперечки. Блакитноока дівчинка років семи захоплено розповідала сусідам про улюблену вчительку. «Та які там дива, що за чарівні мішечки» можуть бути на уроках англійської?» — раптом перервала її сувора бабуся.
«Ось приходьте завтра до нас, до 16-ї школи, на свято осені, яке ми підготували разом з Іриною Василівною, і побачите все своїми очима», — запросила дівчинка.
Так ми познайомилися з молодою вчителькою СШ
№ 16 Іриною Опрею, яка рішенням атестаційної комісії стала днями фахівцем першої категорії.
— Дійсно, всі ми родом з дитинства, і мій шлях на педагогічну ниву почався ще в гімназії № 4, де я захопилася іноземними мовами і почала посилено навчати їм не тільки своїх численних ляльок, але й малюків у дворі. І як не старатися, не досягати успіхів у навчанні, коли сама директор гімназії Жанна Григорівна Золотаревська подарувала мені ручку з написом «Вчися на «відмінно»? Ставши студенткою педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського, одночасно викладала англійську на факультеті режисури в училищі ім. Грекова. Ця робота принесла мені багато радості, корисного досвіду. А потім я отримала найдорожчу для мене аудиторію — учнів молодших класів. Не варто пояснювати, яка це велика відповідальність. Дружний колектив СШ № 16 став для мене, для моїх вихованців другою родиною. Це в наш час — велике щастя.
Свято осені дійсно видалося на славу. Діти декламували власні вірші, пісні, які, вважають вони, гріх не складати, коли невидимий чарівник покриває золотом дерева, коли чуєш барабанний стукіт каштанів. Ірина Василівна постаралася, щоб твори маленьких поетів, композиторів, художників поруч з їхніми фотографіями залишилися на пам’ять в альбомах, шкільних газетах. Артистичні таланти учні початкових класів продемонстрували в інсценівках, в улюбленій на уроках грі «Чарівний мішечок».
Опустивши і не виймаючи з нього руку, потрібно на дотик знайти того чи іншого іграшкового звірка і розповісти про них побільше англійською.
— Вважаю, що в початкових класах потрібно приділяти велику увагу сенсорному розвитку, розвитку органів чуття у дітей, — підкреслює молода вчителька. — Ефективно почати вивчення іноземної мови в ранньому віці. Але, перш за все, при цьому необхідно зацікавити дитину, прищепити їй інтерес до мови через красу звучання англійської мови в пісеньках, казках, віршиках. Намагаюся, щоб кожен урок супроводжувався прослуховуванням аудіокасет відеомультфільмами, ігровими моментами з використанням барвистих наочних посібників, які я привезла з Англії. Ця поїздка докорінно змінила мою думку про педагогічну систему англійців.
— Поділіться враженнями.
— Поїхавши в гості до знайомих, я прагнула якомога більше спілкуватися з колегами по роботі. Зустріч з учнями відбулася за дозволом батьків. Діти попросили розповісти про Україну, її історію, звичаї. Потім з задоволенням співали зі мною англійською, вчилися вимовляти кілька фраз, привітання українською. Мені дуже сподобалися розкутість англійських хлопців на уроках, те, що в школі єдина форма учнів, першокласне обладнання кабінетів, наявність наочних посібників та дидактичного матеріалу. Однак я не згодна з тим, що основну масу часу молодші школярі проводять за комп’ютером, що небажано і на шкоду в початковій школі, вони навіть малюють без олівців у руках.
— За шість років роботи в школі ви вже визначили свій педагогічний девіз?
— Мій девіз —«Всі діти талановиті!» Тільки потрібно вміти побачити, допомогти, підтримати їхній талант. Щоб довести своїй учениці, що її покликання — танець, довелося разом з нею піти на заняття хореографії. Систематично відзначаємо українські та англійські національні свята, в підготовці яких діти теж розкривають себе, свої здібності. Бажання вчитися краще, досягати високих результатів стимулює і олімпіада серед учнів початкових класів, яку ми стали проводити першими в місті.
Свою успішну участь у професійних конкурсах, у «Ярмарках педагогічних ідей» не уявляю без багажу методичних знань, досвіду, які почерпнула від своїх наставників Ірини Юрченко, Ольги Цокур, Світлани Синельникової, Олени Рабійчук, Ольги Трубіциної, Тамари Дорофєєвої, Світлани Кузнєцової. Низький уклін їм за науку, добро, любов до дітей!
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

Посміхніться!
З ваших листів
Шкільна форма сумно тисне на мої мізки своєю одноманітністю.
* * *
Вільний час учнів дратує класного керівника неорганізованістю та марністю.
* * *
У нас дуже добра класна керівниця, і ми щодня стаємо в чергу, щоб поскаржитися їй на свої біди.
* * *
Наш клас з питання викладання фізики роздвоюється по особистостях.
* * *
На уроці біології ми вивчали людські кістки та м’ясо.