з пошти «БП»
Хлопці нашого двору
Як часто чуємо нарікання з приводу невихованої, поганої молоді. Я з цим не згодна. Розкажу про хлопців двору будинків 7А, 7Б, 7В, 7Г по вул. Варненській. Як і в кожному дворі, тут є крамнички, на яких засідає місцеве «політбюро», тобто бабусі, охочі посудити. Одного разу я почула від них, що «наші шибайголови спорудили у дворі стіл і крамнички і там розпивають горілку».
Будучи людиною справедливою щодо дітей, я вирішила поспостерігати, гуляючи вечорами зі своїм собакою.
По-перше, десь днів чотири хлопці вечорами трудилися, як мурахи, споруджуючи з дощок, знайдених біля альтфатерів, стіл і крамнички (навіть зі спинками). Вечорами після роботи збираються, слухають музику, про щось розмовляють вполголоса. Жодного разу за все літо я не чула жодного мату, підвищених тонів, розбірок.
Душею і суворими блюстителями порядку є Саша Ахвандеров, Саша і Вітя Бабинець — люди серйозні, врівноважені, вдумливі. З ними часто буває В’ячеслав Яновський, Саша Дубрава, Євген Гавва, Костя Олійник — всі вони працюючі, але все зароблене несуть у сім’ю, мамам, адже їм видніше на що витратити.
До хлопців приходять Женя Жарова і Катя Олійник — у яких ніколи не бачила цигарок, а адже зараз більшість дівчат вважають їх необхідним атрибутом сучасності, не чула несамовитого дівочого крику або сміху. Про що це говорить? Що діти добре виховані, працьовиті. Попроси будь-кого допомогти — ніколи не відмовлять.
А нещодавно вдень сиділи на своєму місці три наших хлопчики, на них налетіли три міліціонери, стали обшукувати, нічого не пояснюючи. Хлопці зніяковіли і якось навіть злякалися. Я підійшла і сказала, що наші діти дуже хороші, а міліції пройтися б краще ввечері по поверхах будинків, куди приходять наркомани. Мені в грубій формі відповіли, що, мовляв, це не ваша справа. У мене серед цих хлопців немає нікого з рідних, але було образливо за хороших хлопців. Такими діями можна і розлютити підлітка.
Кілька днів тому побачила, що зламали стіл і крамнички, які зробили хлопці. Навіщо? При забудові наших будинків на дитячий майданчик, який планувався, наклали лапу чиновники з тодішнього райвиконкому і облаштували стоянку для машин. Куди дівати енергію дітям? Ось і бігають вони по дахах гаражів, лазять по деревах. А як підросли, йдуть у пивні та програють гроші в автоматах.
Виявляється, двірники розорили все, що хлопці спорудили, мотивуючи тим, що ночами там сидять бомжі, п’ють і кричать, влаштовуючи розбірки. Так адже є ж міліція для таких справ. Але легше прогнати хлопців, ніж навести порядок. Замислитися б владі району про організацію молодіжного дозвілля.
К. І. Липка.
На ювілей запрошуємо гостей!
Школа-інтернат № 2, що на пр. Гагаріна, відзначає 60-річний ювілей. Свято розпочнеться наступної суботи, 23 вересня, о 10.00. Нинішній колектив вчителів та учнів запрошує на урочистість усіх випускників минулих років. Святкування дня народження альма матер стало для інтернату № 2 традицією. І завжди воно проходить тепло. Вас з нетерпінням чекають, дорогі гості!
питали — відповідаємо
Хто навчається в Болградській гімназії?
«У випуску «Білого вітрила» за 24 серпня я прочитала, як випускники вступали до вузів Болгарії. Тестували їх у Болградській гімназії. У замітці згадано, що в гімназії можуть навчатися хлопці з інших міст і сіл. Розкажіть докладніше про цей навчальний заклад.
Анна ПЕТКОВА».
В архіві зберігається прохання від кількох тисяч бессарабських болгар: «Ми, нижчепідписані колоністи, за спільною згодою бажаємо заснувати в першочерговій колонії в м. Болграді давно бажану школу, в якій викладання наук велося б болгарською мовою…». 10 червня 1858 року у відповідь на це прохання народився указ про створення Болградської гімназії. Освіта була двоступеневою: трирічною (10-12 предметів, включаючи болгарську, російську, молдавську та грецьку мови), після якої випускники могли бути вчителями або писарями в колоніях, і семирічною (вивчалися ще 14 предметів, у тому числі латинська, французька та німецька мови), що дозволяла вступати до вищих навчальних закладів навіть за кордоном. Випускники Болградської гімназії навчалися і в Парижі…
За 150 минулих років гімназія вісім разів змінювала статус — училище, ліцей, школа… За радянських часів цей навчальний заклад був звичайною школою, правда, з хорошими традиціями. 24 серпня 1993 року статус гімназії відновили. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року їй присвоєно ім’я Георгія Стойкова Раковського — героя болгарського національно-визвольного руху.
Зараз у гімназії навчаються 345 дітей — і не тільки з Болграда, не тільки з Одещини, але й з Кіровоградської, Запорізької, Сімферопольської, Миколаївської областей, тому що навчальний заклад має свій інтернат на 60 місць (окремий корпус). Викладання ведеться в початковій школі українською мовою, а болгарська вивчається як предмет з першого по одинадцятий клас. Як предмети вивчаються також болгарська література та історія Болгарії. Є ще спецкурс «Звичаї та традиції болгарського народу».
Два профілі в цьому гуманітарному закладі: філологічний (поглиблено учні пізнають українську та англійську мови, можна вчити як другу мову — французьку) і суспільно-гуманітарний (серйозна увага приділяється історії, правознавству).
У п’ятому класі, коли починають вливатися нові учні, батькам і дітям пропонують на вибір клас з українською мовою навчання та з російською. Діти восьми національностей навчаються тут. Коли я розмовляла з директором
Ж. Н. Сусліною, вона сказала, що її власні діти — одинадцятикласник Олександр і шестикласниця Анастасія — навчаються, звичайно, в рідній гімназії. У школі вони спілкуються переважно українською мовою, а вдома з мамою — болгарською, з татом — російською.
Колектив Болградської гімназії любить своє дітище. Тут створені чудові базові кабінети — болгарської мови, української, англійської, історії, хімії, біології, фізики… Є комп’ютерний клас з доступом до Інтернету. Актовий зал красивий. Шкода, фасад підкачав. У гімназії цінують ту увагу, яку приділяють їм і в районі, і в області. Але дуже сподіваються на те, що до 150-річчя піднесуть влади цій старовинній двоповерховій будівлі подарунок у вигляді ремонту.
У Болградській гімназії працюють чудові вчителі: А. С. Кулінська (вона ще й заст. директора з навчально-виховної роботи), Г. І. Златев, Л. П. Авдєєва, А. Д. Ніколова… — всі вони відмінники освіти України. Молоді адміністратори-завучі — Н. В. Кара,
С. І. Скорич, Е. М. Ситько — працюють «натхненно», як сказала
Ж. Н. Сусліна. Цікаво те, що вчать тут дітей і викладачі — носії мови, — делеговані Міністерством освіти Болгарії.
Цього року вийшли з рідних стін 36 одинадцятикласників, у тому числі дві золоті медалістки — Катерина Озімінська та Лариса Велева. Болградські випускники стовідсотково вступають до вузів, нинішній рік не став винятком.
У цьому престижному навчальному закладі бувають у гостях і президенти, і міністри, і видатні діячі. До речі, перший ректор Софійського університету — теж випускник Болградської гімназії.
Тетяна НІКОЛАЄВА.
тусовка
Не пробачу
Вихідні дні я провела наодинці. Кілька разів бралася плакати. А зараз, надвечір, у неділю, сіла писати листа до «БП» — не раз чула, що після того, як розкажеш комусь про своє горе, стає легше.
А в мене сталося справжнє горе. Я втратила подругу. Більше близьких людей у мене немає. Навіть мама мене не розуміє. З Наташею ми дружили з першого класу. Спочатку з нами була ще Юля, але коли ми подорослішали, вона відійшла від нас. Юлі подобалися дівчата старші. І хлопці теж. Вона навіть курити почала «для дорослості». Ми з Наташкою її засуджували. Але потім і Наташка стала все частіше бувати в Юлиній компанії. Спочатку це відбувалося ніби випадково, а потім стало нормою. Для мене у Наташки залишалося зовсім мало часу. Але стосунки все-таки зберігалися.
Повний розрив стався нещодавно, на Натчин день народження. Я щороку приходила вітати її, довго вибираючи подарунок, випитуючи перед цим, що вона хотіла б отримати. Так було і цього разу. Всі свої заощадження витратила на подарунок і раділа заздалегідь тому, як зрадіє Наташка. Запитала, в котру годину прийти, подруга сказала: «О сьомій вечора».
Я прийшла в призначений час. Подзвонила. Нібито почулися кроки. Але двері мені не відчинили. Я дзвонила кілька разів, стукала. Розуміла, що Наташка вдома, що це Юлька підбила її на таке. Мені хотілося вибити двері і бити кулаками по обличчю і Юльку, і Наташку.
Стиснувши зуби, щоб не плакати при людях, ішла я додому. А вдома мені спала на думку думка, що дівчата не могли так вчинити зі мною. Це підло! Найімовірніше, вони вискочили в магазин за чимось забутим. У свята часто буває, що не встигаєш накрити стіл. У мене навіть на душі полегшало від таких умовиводів. Схопивши подарунок, я знову помчала до Наташки. За стіною, явно в квартирі подруги, лунала музика, але двері мені не відчинили і цього разу.
Поки я бігала туди-сюди, стемніло. Я обійшла будинок і зазирнула у Натчині вікна (у неї перший поверх). Горіло приглушене світло, з відкритого вікна долинав сміх. У кімнаті були дві пари — Наташка і Юлька з хлопцями. Тому вони мене і не пускали. Я б їм заважала.
Думала, що наступного дня в школі Натка підійде з поясненнями. А вона поводилася так, ніби нічого не сталося. Ніби й дня народження ніякого не було! Спочатку я хотіла їй сказати, що витратилася на подарунок, а потім вирішила: не буду принижуватися. Теж зроблю вигляд, що вона мені не потрібна. Так весь тиждень і пройшов. Юлька з Наташкою вітаються зі мною, але не більше.
Я все перетерплю. Можливо, знайду нову подругу. Але ніколи не пробачу Наташці зради.
КРИСТИНА.
Посміхніться!
З ваших листів
Почалися непрохідні шкільні будні.
* * *
Вести фізику прийшла молода вчителька, яка напроч відрізала від себе власні шкільні роки.
* * *
Директор сказав, що конфлікт з вибитим склом він перенесе на батьківські голови.
* * *
Класний керівник вважає, що любовні почуття потрібно залишати за порогами школи.
* * *
Алгебраїчні формули зловісним чином накликають на мене сон.
* * *
Старші КВНщики пішли зі школи, а молодші ще мало каші їли.
* * *
Вчителька веліла запастися ентузіазмом щодо суботника наступних вихідних.
* * *
Наш клас відрізняється дружньою стабільністю.











