Ректору Одеського національного політехнічного університету В. П. Малахову 9 липня виповнилося 65 років. Хотілося поставити ювіляру кілька святкових запитань, але його в Одесі не було — поїхав на конференцію до Давоса (Швейцарія). «Та адже такий складний час, — здивувалася я, — вступна кампанія…» — «Валерій Павлович створив добру команду, — відповів на це проректор Ю. С. Ямпольський, — тому може бути спокійний. Хоча час справді складний…»
Останні слова, ймовірно, стосувалися того, що план набору першокурсників виш отримав із Міністерства освіти і науки за два дні до закінчення прийому документів від абітурієнтів. Казус вийшов із випускниками-бакалаврами: держіспити склали, роз’їхалися по домівках в упевненості, що продовжать навчання на спеціалістів, а місця «зрізали». Тепер треба повідомляти їм, що навчання буде контрактним. Спеціальність «енергоменеджмент» (27 осіб) взагалі «загубилася»… Коротше кажучи, роботи вистачає.
Але про Валерія Павловича всі готові були говорити, забувши про справи. Ректора у виші люблять.
…Валерій Павлович пройшов усі щаблі альма-матер: студент, асистент, викладач, декан, проректор, ректор. Але ректором він став особливим чином.
Назрівала перебудова. На початку 1987 року було ухвалено постанову про виборність перших керівників державних установ. В Одеському політехнічному інституті (виш входив до числа 70 провідних у СРСР) рішення зустріли захоплено. Вибори проходили бурхливо. Зрештою, залишилося два кандидати — професор В. В. Фісенко та доцент В. П. Малахов. Розповідають, коли закінчився підрахунок голосів (зал Палацу культури політехнічного був переповнений — присутні понад тисячу осіб) і пролунало «Переміг доцент…», довелося довго чекати оплесків, щоб назвати прізвище переможця.
Однак у Мінвузі СРСР кандидатура нового ректора захоплення не викликала: як це — доцент? На затвердженні В. П. Малахову навіть запропонували спочатку зо два роки попрацювати виконувачем обов’язків ректора. Він категорично відмовився. Його затвердили: оголосивши курс на демократизацію суспільства, важко було піти проти думки колективу. А рукопис докторської вже лежав у столі у Малахова. Невдовзі він її захистив.
До речі, на виборах претендентам ставили й каверзні запитання. Малахову, наприклад, про сімейність: дружина першого керівника працюватиме в тому ж інституті? Валерій Павлович віджартувався: «З молодості допустив необережний крок, не думав, що балотуватимуся в ректори». (Дружину Світлану він зустрів тут же, ще в роки студентські). А серйозно додав: «Щоб уникнути кривотолків, дружина з нового навчального року перейде на роботу до іншого вишу» (і вона таки перейшла до академії харчових технологій).
До сина при всій безмірній любові В. П. Малахов також був суворий. Від армії не «відмазав». Вчитися, як багато викладачів своїм дітям, не допомагав. Але в Євгена своя голова на плечах. З відзнакою закінчив політехнічний, захистив кандидатську, пише докторську. Зараз працює на посаді завідувача кафедрою. Щодо сімейності в колективі розмови вже не ведуться.
Онук підростає у Валерія Павловича — Валерій-молодший. У школі в нього все добре, а плюс до цього успішно займається бальними танцями, шахами, східними єдиноборствами.
Але повернемося до роботи. На ректорів не вчать. Тяжкою працею дається цей досвід. Без вихідних і свят. Початок 90-х років був суворим часом для вишів. Їх кинули на виживання. І вони вижили. Політехнічний — багато в чому завдяки енергії та передбачливості В. П. Малахова. А також його вмінню працювати з людьми. Ректор намагався зрозуміти кожного співробітника і допомогти йому. Люди відповідали тим же. У величезному політехнічному працює сьогодні міцний, згуртований колектив.
Коли у 2003 році у В. П. Малахова закінчився контракт, оголосили конкурс на заміщення вакантної посади (так належить). До конкурсної комісії міністерства надійшла одна заява — від самого Валерія Павловича. Може, й були охочі, але добре розуміли: програють вибори. У квітні 2003 року на конференції трудового колективу таємним голосуванням Валерія Павловича знову рекомендували на посаду ректора. А Міністерство освіти і науки затвердило на посаді.
У 1999 році В. П. Малахова обрали головою ради ректорів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації Одеського регіону. Як каже Л. С. Ширніна, у недавньому минулому начальник облуправління освіти і науки, «основна заслуга Валерія Павловича як голови ради ректорів полягає в тому, що в складний період, який пережила вища школа, вдалося зберегти систему освіти на Одещині, тобто вона залишилася державною. Він разом із владними структурами вживав усіх заходів до того, щоб виші розвивалися, щоб вони не перетворилися на приватні дрібні контори, які надавали б неякісні освітні послуги…»
Зупинимося тут, бо неможливо розповісти про заслуги цієї людини в усіх іпостасях. Перелік його почесних звань і нагород займе величезну площу. Вітаємо з ювілеєм, Валерію Павловичу!
Тетяна НІКОЛАЄВА.