Золотий ювілей
В останній день червня відбувся випускний вечір у середній школі с. Ставрове Красноокнянського району, яка нещодавно відзначила своє 100-річчя.
Цього року родзинкою вечора стала зустріч випускників 2006 та 1956 років. Вперше за всі роки в школі відзначалося 50-річчя випуску.
Вранці з різних куточків села потягнулися до школи люди старшого віку, кому за 60. Закінчили вони Ставрівську школу, роз’їхалися по містах і селах країни. Багато хто з них зараз на заслуженому відпочинку, деякі продовжують працювати. Всіх колишніх випускників об’єднує любов до рідної школи, тут вони — часті і бажані гості.
Довго сиділи вони цього разу за заставленими дарами південного літа столами, згадували шкільні роки, важку повоєнну юність, дружбу, яку пронесли крізь довгі роки, співали сучасні пісні та пісні їхньої молодості.
Звичайно ж, з глибокою повагою і любов’ю говорили про вчителів, які щедро ділилися з ними своїми знаннями, виховували, дали путівку у велике життя. Згадали і тих, хто нині живий, і тих, хто відійшов у кращий світ, світла їм пам’ять.
А ввечері, в присутності численних гостей — односельчан, жителів ближніх сіл, під усіяним зорями небом розпочався вечір випускників 2006 року.
З напутнім словом звернулися до них директор школи Н. А. Порожнюк, сільський голова В. Н. Муринець, класний керівник Н. С. Шауля, батьки, випускник 1956 року Н. П. Русов та багато інших. Були і квіти, і подарунки, і теплі слова, і усмішки, і сльози.
Урочиста частина вечора закінчилася десь близько півночі, а неофіційна, за традицією, тривала до світанку.
Рита Парфенівна МАКОГОН.
Горе собаче
Не можу сама носити біль у душі, ось дізнайтеся і ви про горе собаки. Її привезли після стерилізації в студений грудневий час і випустили в парку ім. Горького перед кінотеатром «Москва». Вона була ще дуже хвора. До неї прибився невеликий песик з обмороженими вушками. Жалісливі люди допомогли їм вижити, але безсердечні викликали «будку», і цю собаку знову відвезли до притулку для бездомних тварин. Не було її більше місяця, коли з’явилася, ми (ті, хто допоміг їй вижити), дуже зраділи.
Але ж Даші потрібен дім, а не кущі…
При першій зустрічі з нею, обіймаючи її, я плакала, а вона, злизуючи мої сльози, щось розповідала, скавчала, змінюючи тембр голосу. Я (і інші люди теж) не можу забрати її в міську квартиру — вона засумує, буде рватися на волю. Та й зайти в квартиру вона не хоче ні під яким виглядом.
Спостерігаючи за Дашею, я дійшла висновку, що вона, мабуть, жила у дворі приватного будинку і ненавмисно потрапила до притулку. Тому що до жодної зграї не пристає, їй хочеться мати свою територію, бути при справі, при господарі. Собака біжить назустріч кожному, хто проходить повз кінотеатр. Таке враження, що сподівається зустріти свого господаря (особливо любить спілкуватися з чоловіками). «Візьми мене, я буду добрим твоїм охоронцем і вірним другом)», — кажуть її розумні очі. У поведінці дуже культурна, слухняна. Раніше гавкала на машини, я кілька разів суворим голосом заборонила, і вона навіть без мене ні за ким не бігає.
Дивлюся в її очі і читаю книгу скорботи. Ну чим вона завинила? Люди позбавили її права материнства, людського спілкування. Спостерігаю, як вона із заздрістю проводжає домашніх собак, не сміючи наблизитися до господаря.
Якщо хтось пам’ятає (я писала колись), я підібрала хворого на епілепсію пуделя. І не шкодую. Ми безмежно закохані з ним одне в одного.
Хлопці, дорослі! Станьте і ви щастям для цієї собаки. Тільки вона дуже волелюбна, на ланцюг її посадити не можна, вона і так не вийде за межі двору, якщо відчує ваше тепло і участь.
Адже призначено було згори, щоб дика людина приручила і тримала при собі собаку, кішку. Чому ж ми зараз женемо їх від себе, ображаємо?
Багато хто молиться Богу, просячи у нього благ: здоров’я, любові, багатства. І ніколи не замислюються, що перш ніж просити, потрібно самим творити добро.
Якщо хтось захоче ощасливити собаку, телефонуйте: 66-41-79.
Клавдія Іванівна.
тобі, абітурієнте!
«Вступна кампанія-2006»
За розпорядженням Міністерства освіти і науки на Одещині, як і в інших областях України, створено на час іспитів регіональний оперативний штаб. Мета його роботи — «забезпечити контроль під час вступної кампанії до вузів та профтехучилищ, протидіяти хабарництву та корупції» (з наказу по облуправлінню освіти і наукової діяльності). До складу штабу увійшли працівники названого управління, голови ради ректорів та директорів, представники депутатського корпусу, громадськості, засобів масової інформації. Звертатися з питаннями можна до облУОН (вул. Канатна, 83, 13-й поверх, кабінет 1309, телефон 22-52-04).
А цього тижня я почергувала години зо два на телефоні разом з головним спеціалістом відділу вищих навчальних закладів облУОН Н. А. Мельник.
Як не дивно, найбільше дзвінків було про терміни подання документів до вузів. Можливо, це пов’язано з тим, що зсунулися на пізніший час випускні іспити в школах, відповідно, пізніше перевірялися в обласному управлінні роботи медалістів, а значить, і атестати про середню освіту хлопці отримали із запізненням. Так от, до вузів зі статусом національних (а їх сьогодні сім у регіоні — університет ім. Мечникова, політехнічний, морський університет і морська академія, академія зв’язку, юридична академія, академія харчових технологій) приймають заяви від абітурієнтів до 8 липня включно. До вузів зі статусом державних можна здати документи до 15 липня включно. До 22 липня приймають заявки у навчальних закладах I-II рівнів акредитації (коледжі та технікуми), виняток становлять художнє училище ім. Грекова та художньо-театральне училище — там прийом документів від абітурієнтів закінчено 5 липня.
Наступне питання від дівчинки з Білорусі. Ірина закінчила дев’ять класів у бабусі в Мінську, а тепер переїхала жити до мами в Одесу. Чи може вона вступити до якогось коледжу? Не може. Вузи I-II рівнів акредитації приймають на навчання тільки громадян України. Ліцензію (дозвіл) на навчання іноземців з усіх коледжів-технікумів має тільки Одеське морехідне училище рибної промисловості, але туди дівчина вступати не хоче.
Максим з Молдови запитує, в які терміни проводиться нострифікація шкільного атестата. Нострифікація — це визнання документів про освіту, отриманих за кордоном. Вона проводиться Міністерством освіти і науки України, процедура триває від одного до чотирьох місяців. Але Міністерство ось уже третій рік дозволяє приймальним комісіям приймати від абітурієнтів незавірені документи з умовою подальшої нострифікації (якщо вступлять) протягом навчального року.
Дев’ятикласник Антон не отримав документ про освіту, тому що свідоцтво про народження у нього — російське, отже, він вважається громадянином Росії. І батьки у хлопця живуть у Тюмені. А він залишився в Одесі з бабусею. З першого класу навчався в одеській школі. Тепер хоче вступити до технікуму (вже і підготовчі курси пройшов), а це неможливо. Бабуся вирішила оформити опіку над онуком, щоб і він вважався громадянином України. Але це робиться через суд. Суд затягнувся, тому що потрібно робити запити до Росії. Бабуся побоюється, що онук пропустить терміни подання заяви до технікуму. Найімовірніше, так і буде. Але управління освіти допомогти не в змозі. Доведеться Антону продовжити навчання в десятому-одинадцятому класі, а за цей час привести документи до ладу.
Тітка-опікун просить дати щось на кшталт клопотання від облуправління освіти її племінниці-сироті. Документи у Олени в порядку. Без клопотання цілком можна обійтися, воно юридичної сили не має. «Але все-таки ви для університету — начальство, — переконує тітка, — може, звернуть на дівчину особливу увагу». «Добре, — погоджується Наталія Олексіївна, — складемо лист на ім’я ректора».
Бабуся онука-сироти телефонує в паніці: у приймальній комісії сирітство не визнають! А адже це дає певні пільги: сирота йде поза конкурсом, йому потрібно тільки здати іспити не нижче «четвірки» за нинішньою 12-бальною шкільною системою. На жаль, статус сироти не підтверджено належним чином. У рішенні райадміністрації сказано: «Батько помер (зі слів бабусі)». Бабуся — особа неофіційна. Має бути свідоцтво про смерть. Або хоча б довідка з міліції, що батько перебуває в розшуку. За словами Н. А. Мельник, з документами сиріт буває багато проблем. Готуйтеся до вступу заздалегідь!
Так звані чорнобильці теж вступають поза конкурсом, але залежно від категорії. А в «дитячому» посвідченні категорія не вказується, її присвоюють тільки після досягнення 18 років, тому абітурієнти-чорнобильці повинні звернутися до управління праці та соціального захисту, де їм видадуть довідку про те, яку категорію вони отримають у недалекому майбутньому. За цією довідкою в приймальній комісії будуть судити, надаються пільги чи ні.
І, наостанок, питання від Віталія «з цікавості»: скільки в Одесі вищих навчальних закладів? В Одеському регіоні всього діє 54 вузи I-IV рівнів акредитації: 47 державних (з них 28 — I-II рівнів акредитації та 19 — III-IV рівнів) і 7 приватних. Бажаємо всім успіху при вступі!
Тетяна НЕПОМНЯЩА.
казки
Розумні риби
Жили-були, і живуть, мешканці моря. Кожен день для них проходив прекрасно, поки на морі не з’явилися люди. Ви не думайте, що люди їм заважали, але вони поводилися не по-людськи. Обов’язково хтось кидав якесь сміття в море, і багато риб гинули.
Коли риб стало зовсім мало, то найголовніший у всьому морі (коли він сердиться, все море бушує) зібрав їх і сказав: «Так більше не може тривати! Скільки загинуло мешканців моря через невихованість людей?! Якщо ми не зупинимо це неподобство, то загинемо!» Риби погоджувалися, але вони не знали, що робити, щоб врятувати своє життя.
Тоді вожак запропонував: «Коли люди зайдуть у море, ми наліпимо на них все, що вони нам накидали, — папір, кульки, недопалки. Ми будемо робити так до тихого часу, поки вони не зрозуміють, що означає забруднювати море!»
Всі риби послухалися і стали робити це день у день протягом місяця. Людям було неприємно виходити з моря брудними, і вони припинили псувати сміттям море.
Риби були щасливі завдяки своєму розумному вожаку!
Юлія КОЗЬЯКОВА.
Учениця Маріїнської гімназії.
Пташка співоча
У маленькому місті на невідомій вулиці, в непомітному магазинчику жила в клітці пташка-невеличка. На табличці перед нею значилося: «Кенор співочий«.
Але пташка була дуже сумна. І ніколи не співала. Всі тварини, птахи і навіть риби сміялися над нею: «Який же ти «кенор співочий«, якщо весь час мовчиш?» Люди, що приходили в цей магазин, читали табличку і з подивом відходили від клітки. Кенор сумно дивився на всіх і ховав свою голову під крило.
Одного разу в магазин прийшов хлопчик зі своєю мамою. Оглянувшись навколо, він радісно вигукнув: «Мамо, дивись, така ж пташка, як і в нас! Давай купимо її, їм буде весело разом». Мама погодилася.
Вдома хлопчик випустив Кенора в клітку до своєї пташки. «Яка красуня!», — подумав Кенор. «Який красень!», — подумала Канарейка.
І раптом пролунала заливиста трель — чарівна пісня любові.
Станіслав РИБІЦЬКИЙ.
Учень 4-В класу НШ № 54.
проба пера
Зізнання
Ти весела, розумна, красива,
Ніжна, сором’язлива, трохи балакуча…
Люблю тебе! Прошу, повір,
Душі своєї відкрий мені двері.
Тебе я бачу — серце падає кудись,
І тремтіння в руках, і ноги, як з вати.
Мені важко дихати, язик німіє,
Я при тобі слова любові сказати не смію.
По тілу раптом біжать мурашки
Від однокласниці Наташки.
Олександр ЯКОВЛЕВ.
Учень школи-інтернату № 6.











