Кубок Анатолія Верби
У Чорноморському яхт-клубі завершилася вітрильна регата, присвячена пам’яті видатного спортсмена Анатолія Верби, який першим в Україні проніс ім’я рідного міста та прапор країни у навколосвітніх перегонах.
До програми нинішніх вітрильних змагань вперше після 18-річної перерви було включено 150-мильну гонку до острова Зміїний. Досвідчені спортсмени згадали молодість і раділи за тих, хто вперше долав цю складну дистанцію. Серед них і онук головного судді регати крейсерських яхт, який здійснив унікальний перехід навколо Європи (з Одеси до Санкт-Петербурга), Михайла Пєтухова, — Олексій. Свій дебют у якості капітана яхти «Альціона» Олексій Пєтухов витримав гідно, дотримуючись уроків та навичок, набутих на цьому судні за допомогою Михайла Серафимовича.
Нинішній червень знаменний для Олексія. Він успішно виступив на міжнародних змаганнях яхтсменів у Хорватії, а днями захистив на «відмінно» дипломну роботу в академії холоду. Вікові традиції ходіння під вітрилом, висока майстерність справжніх трудівників моря свято шанує славетна династія одеситів Хлєбнікових. Яхтсмени, досвідчені штурмани океанських просторів тепло вітали голову оргкомітету регати Сергія Хлєбнікова з радісною подією: його син Євген пішов у свій перший трудовий рейс на торговому судні.
З юних років поруч із капітаном яхти «Дюк» Миколою Міхеєвим його донька Надія, яка отримала перший розряд з вітрильного спорту, що стало гордістю і для академії харчових технологій, де навчається дівчина. На кубку Анатолія Верби яхта «Дюк» стала переможцем за абсолютним часом проходження дистанції Одеса — острів Зміїний — Одеса.
Заохочується під час таких регат і участь в екіпажах юнг 12-15 років.
Завдяки фірмі «Трансбункер», яку очолює майстер спорту міжнародного класу Сергій Пугачов, триває реконструкція Чорноморського яхт-клубу, що відзначив своє 130-річчя, і створюється на його базі центр спортивної підготовки майстрів яхтингу, відроджується ДЮСШ.
Регата — це не тільки перегони, але й спілкування її учасників, передача навігаційного досвіду, спогади про наставників. На вечорі пам’яті Анатолія Верби за участю його доньки Юлії відбулася виставка ескізів проекту пам’ятника видатному яхтсмену, фотографій, що розповідають про його спортивний та життєвий шлях, звучали англійські морські пісні у виконанні Лілії Шатух.
Під час регати працювало багато фотохудожників, роботи яких демонструвалися на закритті змагань. А портрети яхт — учасниць регати, зроблені Аліною Павловою, Олександром Славіним, Геннадієм Голубєвим, Миколою Нікітіним, стали приємним подарунком для переможців кубка. Ними названі: в однотонному класі — яхта «Аджуга» (капітан Валентин Клементьєв), у напівтонному класі — яхта «Блюз» (капітан Валентин Заболотний), у класі гоночних чвертьтонників — яхта «Деймос» (капітан Михайло Коган), у міні-тонному класі «Архімед» (капітан Сергій Чернишов). Спеціальні призи вручено також «Анжеліці», яка перемогла в конкурсі на найкрасивішу яхту, та справжньому герою кубка Олексію Бушнязі, який усунув під час перегонів на висоті 6 метрів поломку на яхті «Блюз», що летіла по дистанції.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.

шахи
Битви на берегах Інгулу
Не вщухає шахова життя в Миколаєві, один турнір слідує за іншим. В обласному Палаці шахів, розташованому на набережній річки Інгул, нещодавно закінчився чемпіонат України серед ветеранів, у липні стартував чемпіонат країни серед юніорів до 8 років, а календар червня завершено проведенням великого III міжнародного шахового фестивалю «Інгульські мости».
Організаторам вдалося зібрати гарний «улов» учасників з Росії та України: 18 майстрів спорту різного калібру, 50 кандидатів у майстри, всього 120 осіб.
Програма фестивалю включала три змагання. Примітно, що в усіх трьох єдиноборствах першість здобув місцевий міжнародний майстер Олександр Зубов. У головному турнірі він був нестримний, набравши 8,5 очка з 10 можливих. На очко від нього відстали досвідчені земляки Олексій Пєсков та Володимир Стопкін.
Одеські любителі шахів не скористалися гостинністю сусідів і показали непогані результати. У головному турнірі найкращим з представників Одещини виявився кандидат у майстри Олег Клімачов з Кілії, у швидких шахах — автор цих рядків, а в блискавичній грі третій приз завоював чемпіон Південної Пальміри цього року — міжнародний майстер Андрій Сумець. Організація фестивалю була чудовою. Переможці отримали призи, встановлені столичною редакцією газети «Дзеркало тижня», а шанувальники мудрої гри — задоволення.
Олег МІЛЮТІН.
Міжнародний майстер з шахів.

футбол: чемпіонат світу
Напруга без струму
З точки зору фізики — абсурд, а щодо більшості поєдинків чемпіонату світу — в самий раз.
Фраза телекоментаторів: «Не чекайте сьогодні красивих комбінацій і багато голів», — стала хрестоматійною. Мало того — вона незмінний атрибут чи не кожного матчу. Боротьба, боротьба, боротьба! І напруга, що сковує навіть не стільки ноги, скільки саму душу футболу. Тільки, вибачте, кому він потрібен, такий футбол? Зрештою, для утвердження престижу країни існують інші, з точки зору раціоналізму, важливіші сфери діяльності.
Раціоналізм. Сьогодні цей термін — ключовий у поясненні того, що відбувається у футболі. При цьому нерідко посилаються на Валерія Лобановського, який відкрито заявляв, що в грі найгарніше — результат. Але хіба Лобановський ратував за нудьгу на полі, хіба принципово був проти футбольних вишукувань? Для тих, хто пам’ятає київське «Динамо» зразків 1975-го, 1986-го, 1999-го або збірну 1986—1988 років, питання переходить у розряд риторичних. Коли під керівництвом метра знаходилися такі гравці-творці, як Мунтян, Коньков, Буряк, Яковенко, Дем’яненко, Рац, Безсонов, Михайличенко, Калитвинцев, Белькевич, Каладзе, Хідіятуллін, Гаврилов, Чивадзе, Заваров, гра команд Лобановського виблискувала сліпучими барвами. Інша річ, що з різних причин майстрів-креативщиків не завжди вистачало — травми, втрата форми, кадрова мізерність. У такому разі тренер, понад усе ставлячи остаточний результат, заради його досягнення робив ставку не на творчість, а на інші складові футболу — надійність, самовідданість, сувору ігрову дисципліну, вміння з мінімуму досягати максимуму.
Що блискуче робить його спадкоємець Олег Блохін! Свою оцінку виступу української збірної я вже дав у попередньому номері. І після поразки від італійців вона не змінилася ні на йоту. Так, у вищий футбольний світ нам поки що зарано. З грандами, якими є національні збірні Італії та Іспанії, боротися на рівних поки що не виходить (при цьому ми потрапили до вісімки найсильніших на чемпіонаті, а іспанці — ні). Не будемо уподібнюватися деяким тележурналістам і стверджувати, що Україна — восьма команда світу. Але в цьому конкретному змаганні команда, керована Блохіним, випередила і Іспанію, і Нідерланди, і Швейцарію, і Швецію, і Польщу, і Чехію, не кажучи вже про Данію, Грецію, Туреччину, яких наші хлопці нокаутували ще на попередньому етапі. І велике їм спасибі за це.
Олег Блохін з помічниками, перебуваючи в лещатах страшного кадрового цейтноту, обрав єдину можливу для вдалого виступу тактику, яка, якщо коротко, формулюється вельми просто: не дати грати супернику. Для цього в його розпорядженні були майстри відповідного рівня — Русол, Гусін, Тимощук, Несмачний, Шелаєв, Воронін. Саме вони визначали обличчя команди на цьому чемпіонаті. Тоді як покликані творити Калініченко, Ребров, Ротань діяли нестабільно. Гусєва тренери змушені були відправити в захист, а Шевченко, на превеликий жаль, виконував роль радянських частин на Далекому Сході під час Другої світової війни: не стільки загрожував, скільки зображував загрозу, не дозволяючи супернику всією міццю обрушитися на багатостраждальну оборону.
Такими є реалії українського футболу, які Олег Блохін змушений був прийняти. Але, скажіть, що заважає досягати позитивного результату, демонструючи при цьому яскраву гру, Свену-Єрану Еріксону, Марчелло Ліппі, Карлосу Альберто Парейрі, Луїшу Філіппе Сколарі? Можливо, у збірних Англії, Італії, Бразилії, Португалії не вистачає справжніх майстрів, справжніх художників футболу? Та годі! Річ не в гравцях, а в тренерах! У їхній боягузливій психології, патологічному страху ризику. Впевнений, якби Олег Блохін мав подібний підбір виконавців, ми б побачили зовсім іншу збірну України. Поки ж до останнього чвертьфіналу мене особисто радувала лише одна команда — німецька, хоч як це дивно. Бо хто-хто, а німці завжди славилися суто раціональним підходом до гри. Однак Юрген Клінсманн, не обтяжений досвідом німецької бундесліги, футбольний космополіт, який пограв у різних країнах, а нині живе більшою частиною в США, зумів змінити психологію своїх підопічних настільки, що команда не просто блискуче відпрацьовує, але ще й грає!
А в суботу захопили французів. Ну, хто б кинув камінь у Раймона Доменека, якби він у зустрічі з бразильцями обрав захисний варіант? Мимоволі на думку спадають набридлі слова: «З таким суперником грати у відкритий футбол — самогубство». А Доменек ризикнув! І виграв! Французи на чолі з великим Зінедіном Зіданом не просто скинули з п’єдесталу ідола, який виявився дутим, вони повернули мільйонам шанувальників спорту № 1 надію відчути не тільки напругу світової футбольної мережі, але й відчути її струм — отримати повноцінне видовище, яке може явити навіть сучасний прагматичний (що вже тут вдієш?) футбол.
Анатолій МАЗУРЕНКО.