ІСТОРІЯ ЗАБАВНА: суддя І. В. Огренич (Київський район м. Одеси) 7 червня вигнала журналіста (автора цих рядків) зі свого кабінету, де проходило чергове судове засідання за позовом Т. С. Хрижановської до 
Є. К. Куц та В. Г. Куц.
А все починалося буденно. О 14 годині (на цей час було призначено слухання справи «за повісткою») судді, звичайно ж, ще не було. Треба зазначити, що й сусідні кабінети «палацу правосуддя» теж пустували. Втім, до 14.30 «жерці Феміди» стали підтягуватися до своїх робочих місць. Похмурий натовп позивачів, відповідачів, свідків та інших фігурантів, що нервово циркулював коридорами, пожвавився і напружився в очікуванні, коли покличуть.
І. В. Огренич затрималася всього хвилин на 20—30, і нас покликали. Однак суддю чомусь збентежила присутність журналіста. Вона довго розглядала моє редакційне посвідчення. Їй здалося, що «ксива» прострочена, хоча вона була продовжена до 2007 р. Моїм словам про те, що я дійсно є оглядачем «Вечірньої Одеси», суддя не вірила. Звичайно, можна було зателефонувати до редакції (був розпал робочого дня) і перевірити, але… Суддя раптом заявила, що журналіст має право бути присутнім на засіданні лише в тому випадку, якщо є на це згода обох сторін, що сперечаються. А ви, мовляв, прийшли за запрошенням тільки позивачки…
З якого пальця була висосана ця норма, важко сказати, принаймні, юристи Національної спілки журналістів України про неї ніколи не чули, в Законі про друковані засоби масової інформації її теж немає. Навпаки, тут у ст. 26 читаємо: «Журналіст має право:
— на вільне отримання, використання, розповсюдження (публікацію) та збереження будь-якої відкритої інформації;
— відвідувати державні органи влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємства, установи, організації та бути прийнятим посадовими особами».
До того ж журналіст, крім усього іншого, ще й громадянин України, який має конституційне право бути присутнім на будь-якому (крім закритих) судовому засіданні. Втім, можливо, для окремих суддів Конституція рідної країни і не указ? Але як же тоді присяга суддів?
Виникають і інші питання. Чому суддя Огренич, висловлюючись високим стилем, потоптала конституційні права громадянина Шевцова і створила перешкоди для виконання ним свого професійного обов’язку?
Є три версії для відповіді:
суддя Огренич погано підготовлена в юридичному плані;
суддя Огренич боїться гласності та прозорості у своїй діяльності;
суддя Огренич — журналістофоб.
ЦЕ ПРО СУДДІВ. Тепер про гроші. Що привело перевантаженого журналіста до кабінету пані Огренич? Звичайно ж, лист до редакції. Він, докладний, величезний, зайняв би цілу газетну сторінку. Тому перекажу тільки його суть. А вона проста: Тамара Степанівна Хрижановська позичила своїм добрим знайомим 12 тисяч доларів. А ті борг не віддають.
Тамара Степанівна розповідає:
— Прийшли вони до мене всією родиною. Живуть поруч. Батько, мати, дочка. Мій чоловік — моряк, був якраз у рейсі. Ці Куци займаються торгівлею на «7-му кілометрі». Попросили грошей. Мовляв, 6 тисяч віддамо через два місяці, як тільки дочка з Туреччини приїде. А залишок — теж 6 тисяч — до Нового року. Написали дві розписки. І пішли з подякою. Через два місяці — ні гу-гу. Я почекала, почекала — пішла до них. Вони: «Ах, Тамаро, нам зараз не до грошей, у нас дочка пропала». Виявляється, дочка поїхала і не повернулася. А потім і зять зник. Я тоді не розуміла, що мене просто «розводять». Зараз уже розумію…
Варто зазначити, що події ці відбувалися ще в минулому столітті — у 1997 році. Тому й дійшло діло до судів. Сім’я Куц від своїх розписок відмовилася: мовляв, ми їх не писали і ніяких «баксів» в очі не бачили. Довелося замовляти (за кошти Хрижановської) почеркознавчу експертизу. Висновок однозначний: розписки, підписи — справжні.
У квітні 1999 року Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого А. М. Корнієнка при секретарі О. А. Кондратьєвій встановив: «Відповідачі Куц Олена Костянтинівна та Куц Віктор Григорович 5 квітня 1997 р. взяли в борг у позивачки 12 тис. доларів США, оформили його двома розписками. Вищевказаний борг вони зобов’язалися погасити через 6 місяців, однак до теперішнього часу не повернули, а навпаки, і в судовому засіданні відмовляються від сплати боргу і заперечують виготовлення розписок. Однак висновок судової почеркознавчої експертизи повністю підтверджує: розписки виготовила і підписала відповідачка Куц О. К. Крім того, свідчиня Унтилова та ін. також підтвердили, що відповідачка при отриманні від позивачки грошей писала дві розписки…»
Далі йде рішення суду: «Стягнути з Куц Олени Костянтинівни та Куц Віктора Григоровича на користь Хрижановської Тамари Степанівни 50400 гривень (що еквівалентно 12 тис. дол. США) та 2217 гривень судових витрат».
Стягнули? На жаль. Адже минуло вже понад сім років.
Як же таке могло статися? Може, у сім’ї Куц просто нічим розраховуватися?
Тамара Степанівна Хрижановська каже:
— Звичайно, я навіть думки не допускала, що мене «кинуть». І жодних гарантій не вимагала, мені достатньо було розписок. Але самі Куци стали мені пояснювати, що в будь-якому випадку зможуть віддати борг, що у них є «запасна» квартира, яку можна продати, і т. д. Вони навіть повезли мене на вулицю Ак. Корольова і показали цю квартиру. Тоді я не розуміла, що це — хитрий хід.
ОТЖЕ, підведемо ніби проміжний підсумок розвитку подій. Гроші боржники взяли, борг віддавати не бажають. Суд виніс рішення: «Віддайте». Судові виконавці ніби стали виконувати рішення суду. З’ясували, що квартира на вул. Ак. Корольова існує і належить саме боржникам, у квартирі ніхто не живе. Але тут почалися дивацтва.
Пам’ятається, колись існував такий термін — «сутяжництво». Може, в цьому випадку він не зовсім підходить, але його хочеться вжити. Знаєте, скільки висококваліфікованих юристів брали участь у вирішенні цього елементарного спору? Назву тільки суддів: Корнієнко, Пучкова, Рева, Оверіна, Галушко, Жуковський, Колесников, Луняченко (старший)… І це далеко не всі, тому що двічі засідав президія обласного суду, приймав рішення і Верховний суд України. Додамо сюди працівників обласного управління юстиції, адвокатів, експертів. І що ж?
У розпорядженні редакції знаходиться цікавий документ — підписаний головою Київського районного суду м. Одеси А. Г. Жуковським. У цьому посланні голова районного суду зробив спробу приблизно проаналізувати діяльність своїх колег, хоча б у хронологічному порядку розставити «рішення», «ухвали», «відмови», «скасування»… Цитата вийде довгою, але дуже характерною для оцінки роботи великої бригади судових чиновників:
«Рішенням Київського районного суду від 6.04.1999 р. позов було задоволено, з Куц О. К. і Куца В. Г. стягнуто 50400 грн. і судові витрати — 2217 грн.
Ухвалою Київського районного суду від 9.07.1999 р. за поданням держвиконавця в забезпечення виконання рішення суду звернуто стягнення на 2/5 квартири № 160 будинку № 94 по вул. Ак. Корольова.
Постановою президії Одеського обласного суду від 16.02.2000 р. зазначену ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Київського районного суду від 23.03.2000 р. подання державного виконавця з управління юстиції залишено без розгляду.
Постановою президії Одеського обласного суду від 10.01.2001 р. зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Київського районного суду від 26.03.2001 р. подання держ. виконавця залишено без задоволення.
Ухвалою судової колегії з цивільних справ Одеського обласного суду від 29.05.2001 р. зазначену ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Київського районного суду від 21.09.2001 року подання держвиконавця залишено без задоволення…»
ТУТ можна перервати цитату і запитати: чим же займаються судді? Тим, що одні й ті ж папери переганяють з площі Толбухіна на вул. Гайдара? Причому, гра типу «короткий пас» триває майже два роки. Чи був у ній хоч натяк на повагу до позивача, до людини, яка звернулася до суду?
І ось що ще вражає: після всіх перекидок папок зі справою про 12 «штук баксів» з одного кабінету в інший, після безповоротної втрати сотень людино-годин, 24 грудня 2001 року Верховний суд України (колегія у складі:
В. М. Барсукова, П. І. Колесник, Л. І. Григор’єва) встановив:
«Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 6.04.1999 р. позов Хрижановської задоволено, і на її користь з відповідачів стягнуто суму боргу, отримання якого підтверджується розписками, в розмірі, еквівалентному 12000 доларів США (50400 грн.).
У касаційній скарзі Куц О. К. і Куц В. Г. просять рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на його незаконність у зв’язку з неповним вивченням судом обставин справи та неналежною оцінкою доказів, покладених в основу судового рішення.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що підстав для передачі справи на розгляд складу судової палати немає. Судове рішення — законне та обґрунтоване».
Закінчується документ сакраментальною фразою: «Ухвала оскарженню не підлягає».
Все? Нібито так.
Після судового засідання, звідки мене вигнала суддя Огренич, позивачка Хрижановська принесла до редакції «доповнення» до свого великого листа. Вона пише: «Ухвалу колегії Верховного суду України від 24.12.01 навмисно приховували три роки. Суддя Рева С. В. (колишній працівник управління юстиції) таємно від мене закрив кримінальну справу сім’ї Куц (їх звинувачували в шахрайстві).
Начальник виконавчої служби Київського району Безпалько А. В. і начальник управління юстиції Одеської області Сєдов А. Ю. провели незаконні торги 2/5 квартири № 160 по вул. Корольова, 94. Прокуратура Одеської області розслідувала, але…»
— Все це в минулому, — сказав їй я. — Сьогодні відбулося чергове засідання суду. Що ж вирішила суддя Огренич?
— Вирішила? Ось моя заява: «Прошу виконати рішення Київського районного суду від 6.04.1999 р., підтверджене колегією Верховного суду України «Про стягнення боргу з Куц О. К., Куц В. Г. суми, еквівалентної 12000 доларів США.
У разі невиконання — продати квартиру № 160 по вул. Ак. Корольова, 94, на яку накладено арешт 05.08.1998 р.» Однак моє прохання в черговий раз залишили без задоволення. Скажіть, що мені далі робити?
Оскільки «мудра порада» запізнювалася, Тамара Степанівна знову заговорила:
— Розумієте, мені ще тоді, в 98-му році, радили: звернись до «хлопців». Є в місті такі «братки». Знаючі люди радили: дай їм копії розписок, і через тиждень-два вони принесуть тобі твої гроші.
Я їм не вірила, оскільки раніше з суддями і прокурорами не стикалася, я вірила в правосуддя. Мабуть, була неправа…
Павло ШЕВЦОВ.