Світить дітям «Сонечко»
Закінчилася зміна в пришкільних таборах. Днями я зазирнула до СШ № 4 (директор Н. А. Аббас), що на Адміральському проспекті. Табір тут називається «Сонечко». Під нього віддано весь перший поверх школи, що зручно: певна автономія. Під час першої зміни триває ще навчальна практика, а також іспити.
До восьмої години ранку до школи потягнулися діти з батьками — до табору ходять, переважно, хлопці з початкової школи, за якими треба наглядати. У коридорі зупинила тата з двома дітьми: Фатімі сім років, Камілу — дев’ять. «Хороший у вас табір?» — запитала. «Хороший, — посміхнувся Саїд Сатрудінович Гаджієв. — Якби продовжили сезон, ми б і далі ходили».
Слідом за Фатімою я зайшла до першокласників. «Веселі хлопці» називається їхня маленька ланка з десяти чоловік. І працюють тут два вчителі (тепер вихователі). Малеча — непосидюча, за ними око та око потрібне. У хлопців старшого віку теж два вихователі, але їхні загони вдвічі більші. А загалом табір відвідують близько 150 дітей (у школі навчаються понад 700).
Спочатку вчителям допомагали як вожаті старшокласниці, але тепер практика в них закінчилася (хоча кілька найактивніших продовжують ходити до дітей). З дівчатами працювати і легко, і весело. Втім, вчителька Людмила Миколаївна Дідур, з якою я розмовляла, сама легка на підйом. 28 років викладає вона в початкових класах, і жодного разу, здається, табір не оминув її стороною. З транспортом напруження, звісно, тому вчителька налаштовує дітей, що своїм ходом швидше доберешся куди б то не було. А без виходу «у світ» у таборі не було жодного дня. Щоправда, дорого ці виходи обходяться: автобусна екскурсія містом — 10 гривень з дитини, відвідування кінотеатру — 10 гривень, прогулянка на катері — вдвічі дорожче… Але можна і пішки заповідними куточками Одеси прогулятися, а на фунікулері дозволено безкоштовно проїхатися.
Четверокласник Ільхам Ісраїлов каже: «Я не щодня ходжу, тільки коли цікаве щось є». Ільхам займається в театральній студії «Блакитні дороги». Нещодавно студійці до м. Миколаїв їздили, успішно виступили. А мама хлопчика, Катерина Михайлівна Шендрик, розповідає: «У їдальні нашої школи смачно готують. У шеф-кухаря Тонечки пиріжки — об’їстися. Додому їх беру. А в навчальний час у їдальні ще й хліб випікають. Ільхам каже: «Такий же запашний, як у бабусі в селі…».
Зайшла і я до Тонечки — Антоніни Леонідівни Дундар, яка майже 15 років працює в четвертій школі. На сніданок, розповіла вона, дітей ходить мало, переважно «пільговики» (людей 20-25), а от обід отримують усі. На обід була буряк відварений (салат), суп гороховий, пюре з сосискою, хліб і сік.
Пришкільний табір добрий, перш за все, тим, що діти на місці не сидять. Зайняті на роботах батьки рідко знаходять час на спільне з дитиною відвідування театру, музею, зоопарку. А в таборі є можливість порадувати дітлахів, хоч і великими трудами дається це.
У четвер у Приморському районі відбувся семінар з літнього відпочинку дітей. Т. С. Лазова, як начальник одного з найкращих таборів («Сонечко»), поділилася з колегами досвідом роботи.
Тетяна НЕПОМНЯЩА.

Випробуй себе!
Нещодавно закінчився міський конкурс юних літераторів (поетів і прозаїків), художників-ілюстраторів, композиторів, перекладачів, який щорічно проводить дитяча бібліотека ім. Гайдара. Але я вже знову готуюся до нього! І іншим хлопцям раджу. Адже зараз канікули, багато вільного часу, можна вдосталь займатися улюбленою справою.
Я впевнена, що конкурс «Кожен може випробувати себе» зіграв важливу роль не тільки в моєму житті, але й у житті багатьох інших дітей. Адже ми часто самі не знаємо, якими прихованими можливостями володіємо. Коли 5 років тому моя вчителька російської літератури Валентина Анатоліївна Алієва разом з роботами інших гімназистів подала на суд журі мою казку про мишку Мишильду, я й не думала, що моє творіння може брати участь у конкурсі міського масштабу. Тоді я не зайняла призового місця, моя робота була відзначена грамотою, але з’явилася впевненість у своїх силах і бажання писати більше і краще.
З часом я стала брати участь в інших номінаціях, стала писати музику, серйозно захопилася перекладами віршів німецьких та англійських поетів. Я дуже вдячна організаторам конкурсу за те, що вони дають нам можливість повірити в себе і спробувати свої сили в різних галузях творчості. І особливо хочеться сказати спасибі Людмилі Юхимівні Волкової, цій дивовижній жінці, яка багато років керує такою важкою, але такою важливою роботою.
Мені б дуже хотілося, щоб якомога більше дітей дізналися про цей конкурс і взяли в ньому участь. А тим людям, які кажуть, що молодь сьогодні неписьменна і інертна, я б порадила прийти на церемонію нагородження і своїми очима побачити, як багато в нашому місті обдарованих дітей. Важливо, щоб дорослі пам’ятали про це і допомогли їхнім талантам розкритися.
Марина ТУРЧАНОВА.
Гімназія № 5, 5(9)-В клас.

Краплинка
(казка)
Посеред лісу на невеликій галявині знаходилося невелике озерце, схоже на блакитне блюдце. У цьому озерці жила весела краплинка води разом з мільйонами своїх сестричок. Цілими днями вона бавилася зі своїми друзями — зеленими жабками, райдужними метеликами з прозорими крилами. Краплинка була дуже щаслива.
Але одного спекотного дня краплинка обернулася парою і полетіла в небо. Спочатку вона злякалася, не могла зрозуміти, що трапилося. Високо в небі краплинка та її сестрички перетворилися на легку хмаринку. Як же гарно було летіти по небу над лісами, степами, ріками. І знову краплинка відчула себе щасливою.
Та якось на хмаринку налетів холодний вітер, і краплинка перетворилася на білу сніжинку. Хмаринка стала великою сірою хмарою і вже не могла утримувати в собі мільйони сніжинок. Разом зі своїми сестрами сніжинка полетіла на землю, кружляючи в білому танці. Теплою білою ковдрою вкрили сніжинки ледь помітну зелену травичку, яка пробивалася крізь мерзлу землю. Всю зиму вони зігрівали її собою. А навесні, коли стало припікати сонечко, наша сніжинка знову перетворилася на маленьку краплинку води і потрапила в струмок. Струмок приніс її до того самого озерця, в якому вона жила раніше.
Дуже зраділа краплинка, знову зустрівшись зі своїми друзями. Та й друзі були щасливі, що вони знову разом.
Костянтин ЧІЧКА.
Учень 4-В класу СЗОШ № 54 м. Одеси.

проба пера

Моє місто
Місто моє синьооке!
Зграї птахів-бешкетників,
Вийдеш до моря — і відразу
Вільний вітер в обличчя.
У рудих сонця веснянках,
У буйній зелені крон,
Ніби у хвилях, потонуле,
Ти для щастя народжене!
Ти мені потрібне і дороге,
Повторюю, люблячи:
Синьооке моє місто,
Мені не жити без тебе!
Дарина ЦАРІК.

Класна журнал
Тата кличе вчитель до школи
Подивитися журнал,
Бо синок б’є Соколову
Й вчитися погано став!
Йдуть. У батька в голові
Вчителя слова:
«В очі гляньте синові —
Вітер в них гуляє!»
Скоро й школа № 3,
Тато не збавляє ходу.
Треба ж батька зупинити
Від жахливого походу!
Тут проходять повз кіоск,
Різні там журнали,
Пишуть в них про спорт і моду,
І про помисли народу,
І про серіали.
Тут синок враз схаменувся,
Каже татові: «Стривай!
Глянь, он скільки тут журналів!
Будь-який з них вибирай!
І вони всі прекрасні,
Значно кращі, ніж той класний!»
Олена БІЛОКОНЕНКО.
Учениця 7-Б класу гімназії № 2 м. Одеси.

Домівки батьківське тепло
Нехай злий вітер гнівно віє,
Нехай навколо тебе зло,
Але тебе завжди зігріє
Домівки батьківське тепло.
Нехай дмуть люті буревії,
Хай горе б’є в твоє чоло,
Але тебе завжди зігріє
Домівки батьківське тепло.
Хай не збулись твої всі мрії,
Хай сонце вже давно зайшло,
Але тебе завжди зігріє
Домівки батьківське тепло.
Що б не робили лиходії,
Куди б тебе не занесло,
Але тебе завжди зігріє
Домівки батьківське тепло.
Володимир ГОЛОВАЧОВ.
Учень 8-Б класу школи «Крок».