пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Гра спортивна — «Зарниця»
Приватній загальноосвітній школі I-III ступенів «Гармонія-XXI століття», що знаходиться на розі вулиць Іцхака Рабіна та академіка Філатова, виповнилося дев’ять років.
І старші тут — дев’ятикласники (навчається всього близько ста дітей). Сім’я дружна і весела. Майже всі учні проводять тут повний день, тому вчителі намагаються, щоб за нудною назвою «План шкільних заходів» відкривалися найцікавіші справи. Наприклад, спортивно-патріотична гра «Зарниця». Директор
Т. Г. Спірідонова каже: «У мене було щасливе дитинство, і серед інших найяскравіших спогадів — ця гра». Вже четвертий раз в останні дні занять проводиться вона в цій школі.
Спочатку «Зарниця» більше нагадувала «Веселі старти». Хлопці виїжджали на Меморіал 411-ї батареї і там змагалися в бігу, стрибках, перетягуванні каната. А потім Тетяна Германівна познайомилася з генерал-майором А. Н. Васьком і висловила задумку: з військовими б зв’язок налагодити. Олександр Миколайович познайомив її з підполковником К. Н. Горлом. Виявилося, комбриг ППО Костянтин Миколайович в дитинстві теж грав у «Зарницю». І він «прикріпив» до школи підполковника
В. Н. Даниленка та майора А. А. Заболотного. У дорослих людей, офіцерів (спасибі їм величезне), як у хлопчаків, загорілися очі! Олександр Анатолійович не просто допомагав — курував всю гру, вникаючи навіть у дрібниці.
Ще директор попросила в ДАІ супроводжуючу машину (їхали на двох автобусах) і мегафон. Майор А. М. Домброван не відмовив: і в його дитинстві була «Зарниця».
У школі азартно готувалися до гри. Ідейним натхненником і організатором її, як і багатьох інших творчих справ у школі, стала заступник директора з виховної роботи Олена Андріївна Лещинська. Учні з третього по дев’ятий клас розділилися на дві команди — «жовтих» і «зелених». Провели виборчу кампанію, в результаті чого командиром у одних став Саша Кубенський, а в інших — Ігор Курдюков. Форму камуфляжну пошили — з жовтуватим відтінком і з зеленуватим, рюкзаки. Ну, старалися і на уроках, що називається, вухами не хлопати. Дадуть, наприклад, завдання бігти на північний схід. А де він? Ось тобі географія. Або: визнач по листочку дерево. Вчи ботаніку! А змагання медсестер з надання першої допомоги? Коротше кажучи, будь-яке вміння в житті знадобиться.
В одну з п’ятниць, під «мигалку», з вітерцем вирушили в гості до військових. Спочатку лінійка, на якій Т. Г. Спірідонова та А. А. Заболотний ознайомили хлопців з програмою дня (всі прийшли в захват!). Потім — огляд строю та пісні. У журі були вчителі та батьки (багато мам і тат захотіли хоч якось взяти участь у «Зарниці»). Потім — екскурсія по військових об’єктах, дозволених для огляду, зрозуміло. І, нарешті, самі змагання. По колоді бігали, через бліндажі стрибали, гранати (півлітрові пляшки з водою) кидали… А головне — автомат Калашникова на швидкість розбирали і збирали.
День пролетів, як весела перерва. Всі відчули, що здорово зголодніли. А солдати на польовій кухні вже й гречану кашу з тушонкою зварили. Хлопцям здалося, що нічого смачнішого вони в житті не їли. Що військових здивувало: хлопчаки та дівчата без нагадувань зібрали за собою сміття в кульочки і сховали в свої рюкзачки — до сміттєвого контейнера.
Цього разу перемогла команда «зелених», командиру вручили кубок. Однак «жовті» не засмутилися: в школі живуть за правилом «ми — суперники, але не противники», всі по-доброму один до одного ставляться. Кожен учасник гри отримав у подарунок велике збільшувальне скло, дехто з хлопців тут же спробував з його допомогою багаття розпалити…
На завершення був салют. Кольоровий! І всі кричали «ура!». При розставанні хлопці дружно проскандували військовим: «Спа-си-бі!». А ті відповіли: «До зустрічі!». Дружба триває.
Тетяна НІКОЛАЄВА.

На небосхилі нові зірочки
З 7 по 12 червня проходив VI міжнародний молодіжний фестиваль мистецтв «Сергіївські зорі». Південний курорт зібрав на творчий конкурс понад сто дитячих та юнацьких колективів і солістів з України, Білорусі, Молдови та Росії.
Деякі учасники добиралися до Сергіївки здалеку, кілька днів, деякі зізналися, що віддали перевагу фестивалю на одеській землі іншим, що проходять у великих містах. Хто хоч раз потрапив у це просторе, потопаюче в ароматі квітучого степу та морського бризу селище з рисами сучасного міста, той неодмінно мріє повернутися сюди знову і знову…
Концепція молодіжного фестивалю належить випускнику Київського університету культури і мистецтв Андрію Яцеленку.
— Спочатку це були зустрічі колег-однодумців на чорноморському узбережжі, — розповідає Андрій. — На таких вечірках велися палкі розмови про стан мистецтва, розвиток культури в суспільстві. Прийшли до висновку про необхідність заснування молодіжного фестивалю, свого роду огляду юних талантів, які в недалекокому майбутньому, за відповідної підтримки, сформують нову генерацію вітчизняної пісенної, музичної, виконавської культури. Так народився фестиваль «Сергіївські зорі», що став незабаром міжнародним.
На сергіївському небосхилі запалилася не одна зірочка. Гість фестивалю, популярний співак Денис Голдишев, три роки тому став лауреатом у Сергіївці. Потім — успіх у Юрмалі. Нині він підкорив серця сергіївців на «Співочому полі». Здавалося, всі 5 тисяч жителів селища зібралися послухати творчий звіт переможців конкурсу.
До речі, про наступність на сцені. У педагогіці є таке поняття як виховання на особистому прикладі. Члени журі заслужений артист України Лері Вінн, заслужена артистка Молдови Олена Тер, улюбленець одеситів Валентин Куба натхненно співали перед конкурсантам. Юні виконавці захоплено дивилися на них, аплодували, не шкодуючи долонь.
Відкрився фестиваль урочистим шестям учасників центральною вулицею Сергіївки від пансіонату «Плай», що радо прийняв юних гостей.
Серед сергіївців під час гала-концерту як на відкритті, так і на закритті фестивалю був присутній селищний голова Олександр Шелестенко. Було помітно: він усім серцем радіє події, до організації якої доклав чимало зусиль.
…Звучать фанфари. На сцені з’являються лауреати конкурсу. Отримавши дипломи та нагороди, вони відкривають заключний гала-концерт. Де ще таке побачиш? Ансамбль сопілкарів «Румянок» з Вишгорода не просто виконує попурі. Дівчата витанцьовують на сцені, крутять «колеса», сідають на шпагат. І все це в такому ритмі і з таким блиском! А вам коли-небудь доводилося милуватися диско-полькою? Незвичайну режисуру танцю продемонстрував черкаський ансамбль «Некст». Запам’яталися вокалісти-лауреати Галина Спіцина (Південне), їй всього чотири роки, Анастасія Зайцева (Одеса), Ольга Дема (Білогород-Дністровський), Таїсія Драган (Дніпропетровськ). А гран-прі «Срібний дельфін» відвезла додому юне дарування з Білорусі — виконавиця пісень Наталія Сакун.
Володимир НЕВМИТИЙ.

Про школу — з радістю
Розговорилися ми якось зі Стасею — ученицею 2-В класу школи № 8, що знаходиться на вул. Бреуса, 59. У розмові, звичайно, школу зачепили. Стася на сонечко схожа: волосся каштанове з рудим відтінком, на носі веснянки. А як вчительку свою згадала — і зовсім засяяла. Хороша у неї вчителька. Надією Степанівною звуть.
Стася раніше жила в іншій області. Там у селі була у них малокомплектна школа — це коли хлопці з різних класів в одному навчаються, вчителька у них одна на всіх. А потім дівчинка в Одесу приїхала. Велике місто. Спочатку було страшнувато. Здавалося, що відстала вона від міських дітей. Надія Степанівна перший час мало її питала — щоб звикла. А потім все частіше і частіше. І яке ж щастя для Стасі, якщо Надія Степанівна напише їй в зошиті: «Молодець», «Стасю, — питаю, — ти вже найкращі слова для своєї вчительки підібрала: красива, розумна, добра… А яке слово все-таки головне?» «Добра», — відповіла дівчинка.
Але Стася не знала прізвища своєї вчительки. А хочеться назвати її в газеті: адже приємно, коли діти при згадці про школу радісно посміхаються. Подзвонила я директору СЗШ № 8 О. Г. Голик: що, мовляв, за вчителька у вас така є? І почула від Ольги Георгіївни майже ті ж слова, що від Стасі: «Добра вона, а на цій основі має будуватися все шкільне життя, особливо в молодших класах».
Ольга Георгіївна колись навчала Надю Дробиш (тепер по чоловікові Костєву). Відповідальна була учениця. Вже тоді бачили в ній учительські здібності. У школі говорили випускниці Надії: «Вступай до педагогічного вишу!». А вона пішла до академії харчових технологій. Але пізніше все ж вступила до Південноукраїнського педагогічного університету, зараз закінчує четвертий курс. А працювати попросилася до рідної восьмої школи.
Олена МИХАЙЛОВА.

тусовка
Минула любов
Новенький з’явився в паралельному 10-Б на початку навчального року. Не скажеш, що красень, але симпатичний. Вигідно відрізнявся від інших хлопців зростом. Зріст, по-моєму, завжди прикрашає чоловіка. І ось я в нього закохалася. Може, просто здавалося, що закохалася — вже дуже хотілося любові. При кожному зручному випадку я будувала йому оченята. І він при зустрічі завжди дарував мені посмішку.
Я вже готова була перейти, як то кажуть, до активних бойових дій, але зупинив випадок. У нас захворіла вчителька фізики. Щоб ми не тинялися по школі, завуч на біологію посадила «ашок» до «бешок», тобто з’єднала класи. Я була на сьомому небі від щастя: 45 хвилин можна пялитися на коханого. А після цього уроку у нас в розкладі стояла фізкультура. Але біологичка залишила вимити хімічний посуд двом хлопцям: одному «ашці», іншому «бешці» — «моєму» хлопчику. Вони зачинилися в лаборантській. А я на фізкультуру не пішла, сіла на задню парту в надії, що коханий мене помітить і ми поговоримо.
Хлопці, однак, з лаборантської не думали вилазити. Перемивши посуд, взялися пліткувати гірше дівчат. Нас, дівчат, і обговорювали. Серце моє відчайдушно калатало, тому що наближалася моя кандидатура. Я знаю, що підслуховувати недобре (через віконце звуки летіли вільно), але ні за які пряники не пропустила б цю хвилину. І правильно б зробила. Те, що я почула від новенького, приголомшило мене: «А, корова з томними очима. У мене у бабусі телиця є, Зорькою звуть, точно така ж морда. Тому я на вашу Ксюху дивитися без сміху не можу». Я-то вважала, що він мені посміхався, а він знущався!
Якби ви знали, як гірко я переживала приниження! Я навіть тиждень не ходила до школи — піднялася температура. Я ненавиділа і любила того хлопця одночасно. Не хотілося жити. Лежала на дивані без руху і дивилася в стелю. Час від часу підходила до холодильника і з’їдала що-небудь смачненьке. Коли я хвилююся або сумую, зі мною завжди таке відбувається. І без того не худенька, розтовстіла ще більше.
Коли одного разу мама мимохідь помітила, що я стала якась тьмяна, я розплакалася і все їй розповіла. Мама порадила: «Займися якоюсь серйозною справою, щоб голова порожньою не була. До речі, і фізичне навантаження варто знайти, щоб талія не розпливалася».
У мене є таємна мрія: вступити на РГФ в університет. Але є і таємні побоювання: не потягну. Так що я була готова до відступу — вибору іншого факультету. А тут закусила губи і вирішила: доб’юся мети! Зайнялася англійською по зав’язку. Вже через тиждень видно було перші результати. Через два тижні вчителька висловила здивований захват. А потім послала мене на олімпіаду з іноземної мови. Це велика честь. Я виросла у власних очах. А ще я пішла у фітнес-клуб. Заняття не пропускаю, тому що вони оплачені. Теж досить швидко отримала бажаний ефект, подруги заздрять, поради запитують.
А головне — я забула його, кривдника свого. У мене немає часу мусолити образу. Та й ображатися-то на себе треба. Між іншим, у клубі познайомилася з симпатичними хлопцями. Ні в кого з них не закохалася поки, але час з ними проводити цікаво. Тому я досить байдуже кидаю «Привіт!» своїй колишній пасії і не сповільнюю крок, мріючи поговорити. Мені це не треба!
А він ніби відчув мою байдужість. Тепер я для нього загадкова особистість. Він дивиться вичікувально. Упустив ти шанс, дорогий. Навряд чи повернеться моя колишня закоханість. Хоча хто знає…
КСЕНІЯ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса