чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Трапляється, ми бунтуємо: «Досить, треба починати нове життя!». І відразу ж ставимо собі запитання — як?
Несподіване знайомство і несподіваний рецепт…
Француз Філіпп Бонэ 15 березня в рідному місті Страсбурзі сів на велосипед і вирушив у подорож східною частиною Європи. Зараз перебуває в Одесі, де затримається на місяць-півтора, щоб взяти уроки російської мови.


У центрі російської та української мови як іноземної при Одеському державному політехнічному університеті нас і познайомила директор Лідія Іванівна Хрептулова.
Так він — спортсмен? Ну, в даний час — велотурист. А взагалі, ось що Філіпп розповідає про себе сам:
— Я — юрист, мені 43 роки, живу в Страсбурзі. Працював у своїй юридичній фірмі, викладав бізнес-право в університеті. Моє життя завжди було заповнене до межі, я весь час був зайнятий. До того ж довго хворіла і померла мама… В якийсь момент відчув себе абсолютно спустошеним. Я забув, хто я насправді, чим хочу займатися. Подумав про те, що хочу сім’ю, дітей, хоча, напевно, пізно… Загалом, вирішив почати нове життя. Закрив фірму, попрощався зі студентами. Подорожі — це те, що я люблю. Мені здається, що саме завдяки подорожі я зможу створити свою особистість заново.
Філіпп має намір подорожувати не менше трьох років. Після України — Грузія, Узбекистан, Казахстан, Монголія, потім Росія, де в університеті у Владивостоці продовжить вивчати російську мову.
Чому такий маршрут?
— У цій частині світу ще не був. І потім — мені цікаво дізнатися, як живуть люди в країнах, які збираються вступати до Євросоюзу. Я помітив, що у Франції, Німеччині дуже мало знають про життя людей в іншій частині Європи. Думаю, створити об’єднану Європу буде складно: уряди ухвалять рішення, але об’єднати людей з різною ментальністю буде вельми важко…
Отже, спілкування з людьми під час подорожі у Філіппа на першому місці. Ось для чого знадобилося знання російської мови.
П’ємо з Філіппом каву, і я запитую його про перші враження, які, як з’ясувалося, він записує в щоденник.
— Коли я приїхав у східну частину Європи, був вражений кількістю сміття на вулицях! У Румунії, наприклад, сміття — скрізь, в Україні це менш виражено. А оскільки я залучений до діяльності з охорони навколишнього середовища, мені важливо дізнатися, як люди в різних країнах ставляться до природи. Поки можу сказати, що прагнення людини спотворювати середовище, в якому вона живе, викликає почуття співчуття до неї. Ще помітив, що на дорозі всі учасники руху поводяться так, ніби велосипедиста не існує. Сигналять, кричать.
— Ви, напевно, почули багато нових слів?
— О, так! Тільки я їх не запам’ятав. Взагалі українці дуже милі люди доти, доки не сідають за кермо… Спілкування всюди, де я зупинявся, приносило мені задоволення. У Вулканештах господар пекарні пригощав мене гарячим хлібом, у Татарбунарах, куди я добрався дорогою без жодних вказівників вже до ночі, власник готелю, емігрант з Ізраїлю, надав найкращу кімнату. В Одесу я приїхав теж уночі, без карти міста, і всі, кого зустрів у цей час, охоче розповідали, як знайти потрібну адресу, малювали схему, викликалися провести. У Парижі, наприклад, ніхто б не розмовляв зі мною вночі.
Про Одесу у Філіппа враження ще скупі, але є. Відзначив, що місто активно забудовується, в захопленні від одеської кухні, вже побував у Літературному музеї. У нього правило: блукає містом сам: «Вмикаю почуття, а вже потім — голову, вдаючись до допомоги гіда».
Запитую, як іноземцю самотужки, на велосипеді, в незнайомих місцях? Вдень Філіпп проїжджає 100-120 км як мінімум. Велосипед у нього «наворочений», з причепом, в який складені всі необхідні в подорожі речі, — намет, спальний мішок, їжа, фотоапарат і навіть книги. Ніч проводить у мотелях, але часто, що називається, у чистому полі.
— Не страшно?
— Якщо чогось боїшся — треба залишатися вдома. Страх перед неприємностями ці ж неприємності і притягує. Якщо до людей ставитися добре, бути щирим — вони дадуть відповідь тим же. Я, в у всякому разі, так думаю, тому жодних засобів самозахисту з собою не брав. Хіба що ніж для нарізки хліба, — сміється.
Зараз Філіпп — старанний студент, який в котрий раз за час нашої розмови наполягає: без знання мови можна пропустити цікавих людей, втратити спілкування з ними, а це для нього головне в подорожі. Думає, як розпорядитися дорожніми нотатками наприкінці подорожі, може, це буде «книга для себе, для друзів».
— Філіппе, ви знаєте, як складеться ваше життя після подорожі?
— Треба насолоджуватися життям сьогодні. Не обов’язково все планувати. Ну, подумайте, хіба можна запланувати пригоду? Це вже не буде пригодою.
Ось такий він, Філіпп Бонэ, який відмовився від страсбурзького комфорту, сумує за рідними та друзями, прагне до спілкування з новими людьми, здійснив таку непросту подорож в надії «створити свою особистість заново». Ось і думай, хто він більше — екстремал, романтик, філософ, просто дивак? На останнє Філіпп не ображається — часто читає це в очах тих, кого зустрічає в дорозі.
Та й що сказати — що наш світ без диваків? Тьмяний і передбачуваний.
Дора ДУКОВА.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса