тобі, абітурієнте!
Вишивальниця та інші кравецькі професії
Прийшов цікавий лист від хлопця, який просить не називати його прізвище, оскільки захопився «дівчачою» справою — вишиванням — і хоче, щоб воно стало його професією. «Уявляєте, мені сказали, що така спеціальність є, але вона офіційно називається… «вишивальниця», — ображається хлопчина. І просить розповісти про якийсь навчальний заклад, де готують вишивальниць.
Я одразу згадала про директора Одеського професійного ліцею технології та дизайну одягу на вул. О. Невського, 39 (колишнє ПТУ № 5) Н. П. Шапошникову — вона ж першокласний спеціаліст з вишивки! Не може такого бути, щоб закрилася ця спеціальність у її закладі (а заклад процвітає завдяки старанням директора — у 2000 році Наталія Петрівна була лауреатом конкурсу «Люди справи» газети «Вечірня Одеса»).
І точно. Стала я розмовляти з викладачами технології виготовлення одягу Т. М. Долинюк. Посміхнулася Тетяна Миколаївна: «Вірно, за класифікатором професія значиться як «вишивальниця». Вчаться, звичайно, тільки дівчатка. Але вступив цього року і хлопець — Олександр Хоренко. Між іншим, у конкурсі «Найкращий за професією» Сашко посів перше місце серед першокурсників». Тетяна Миколаївна розгорнула переді мною «залікову доріжку» — лляну рогожку, на якій учні після першого півріччя показують свою майстерність у ручній вишивці. Всі техніки тут представлені. І так чистенько виконано, що я не могла зрозуміти, де лицьова сторона, а де виворітна. Доріжка композиційно виглядає гарно — не соромно як прикрасу на стіл покласти. Що казати, 16 видів мережки знають хлопці. Оздоблення можуть виконати бісером, склярусом, пайєтками (блискітки), стразами (штучне каміння), мохером, хутром, шкірою… Працюють з тканинами від найтоншого шифону до важких пальтових. Раніше ліцей зробив два випуски золотошвеек для Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, а тепер (другий рік) готує мирських майстринь. Тетяна Миколаївна запросила мене на захист дипломів (з 20 по 27 червня): буде багато моделей, декорованих вишивкою, вечірні вбрання — просто очей не відірвати. Свої знання випускники ліцею можуть застосувати і в оформленні декор-інтер’єру.
Але кравецькі спеціальності — складні, тому приймають на них в основному після одинадцятого класу (хоча і після дев’ятого на деякі теж). Абітурієнти проходять співбесіду та конкурс атестатів. «Вишивальницям» влаштовують невеликий іспит і на (як би точніше висловитися) художній смак — адже вони самі складають малюнок-композицію, потім переносять його на тканину, а після цього роблять вишивку.
На Т. М. Долинюк костюмчик і без вишивки виглядає чудово. «Випускниця цього року, третьокурсниця Валя Серьогіна шила, — з гордістю каже Тетяна Миколаївна. — Провідний модельєр ліцею. Диплом отримає з відзнакою».
Колись у 1986 році Тетяна сама закінчила п’яте училище. Потім навчалася в Київській академії легкої промисловості. І ось вже 12 років викладає в рідному навчальному закладі. У них традиція така — багато майстрів і викладачів вийшли зі стін ПТУ № 5. Училище нещодавно відсвяткувало золотий ювілей, і є люди, які працюють тут півстоліття. Наприклад, майстер виробничого навчання Т. С. Желмерович. У неї навіть першокурсники до кінця року шиють пальто складної техніки крою — з вистьобаною підкладкою, з внутрішніми кишенями. Недарма саме Тамара Сергіївна працює з глухими дітьми (років сім вже в ліцеї готують кравців з числа випускників 91-го інтернату — з сурдоперекладачем від УТОГу). Понад 40 років віддали училищу Д. Г. Дунаєва, С. В. Стебліна…
Ліцей вміє заробляти гроші. Є студентське ательє, беруть замовлення від населення. Шиють будь-який одяг — від блузки до пальта. Демісезонне пальто (пошиття) обійдеться замовнику в 60—100 гривень, костюм — у 40—50. У ліцеї працює своє модельне агентство — студія «Подіум». 27 квітня в клубі «Метроном», що в Шампанському провулку, ліцеїсти роблять показ моделей. Є що показати. У 2005 році на всеукраїнському конкурсі молодих дизайнерів у Києві ліцей отримав диплом за свої українські костюми, вечірні вбрання та моделі в стилі «фентезі». Напевно, в четвер у «Метрономі» буде багато гостей. Взагалі, випускники здебільшого влаштовуються на підприємства «Грегорі Арбер» та «Віра» (до речі, шефи вагомо допомагають ліцею матеріалами), але й приватні фірми цікавляться ними. Наприкінці березня ліцей проводив «Ярмарок вакансій», так прийшли представники 30 організацій. Щоб робота з працевлаштування була систематичною, відкривають ліцеїсти цього року агентство з прикольною назвою «Прикріп» — прикріплюють своїх, значить. Як правило, воно так і буває: спочатку підприємство бере ліцеїстів на практику, а потім залишає у себе на постійну роботу.
Про життя ліцею я розпитала ще Анну Корякіну, третьокурсницю. Дівчина закінчила дев’ять класів у Кароліно-Бугазькій школі-інтернаті. Хотіла стати програмістом, але в технікум недобрала балів. Дізналася про цей ліцей. Вступила на оператора швейної техніки. «А що? — каже Аня. — Це затребувана професія, на підприємствах новітнє обладнання з числовим програмним управлінням. На «Грегорі Арбер» так і підійти до нього спочатку страшно…» Нічого, Анна займається старанно, на червоний диплом йде. Отримає, між іншим, одразу диплом за спеціальністю, атестат про середню освіту (хочеш до ВНЗ — будь ласка!) і трудову книжку, де вже записані три роки стажу. Мама дуже задоволена вибором доньки: у операторів непогана зарплата (а поки Анна отримує 120 гривень стипендії).
«Напевно, весь час на навчання йде?» — питаю Аню. Вона сміється: «На все вистачає!» Ані тільки що сказала методист ліцею Н. Г. Волошенюк, що зайняла вона перше місце в конкурсі з української мови, який зараз йде серед шкіл та училищ. Але у них в ліцеї і артистів багато хороших, і спортсменів. «Я не шкодую, що вступила сюди, — сказала Анна на прощання, — навіть не очікувала, що все буде так чудово!».
Залишається додати, що в ліцеї технології та дизайну одягу, крім кравецьких професій, є ще спеціальності «гувернер» та «секретар керівника».
Тетяна НІКОЛАЄВА.
тусовка
Мама мене не любить
Мені весь час сумно: мене не любить мама. Я наче як стороння в родині. Мій батько від нас давно пішов, мама вдруге вийшла заміж і народила братика. Його вона любить. Все логічно: він маленький, йому і уваги більше. Але ж, щоб висловити любов, не потрібно багато часу. Як я одного разу прочитала десь, справа не в кількості проведених разом хвилин, а в їхній якості.
Вчора я розплакалася просто на вулиці. Пішла купити подружці квітку в горщику — подарунок на день народження. Продавчиня була привітна: розповіла мені, як поливати, як підживлювати. І додала: «Ти не смійся наді мною, а краще послухайся поради. Випаде хвилинка — поговори з квіткою, скажи, що вона красива, що ти її любиш, з нею кімната веселіше. Квітка ростиме краще!» Уявляєте, навіть рослина хоче, щоб її не тільки любили, а й говорили їй про це.
На дні народження у подруги я помічала всі ті милі дрібниці у стосунках матері та доньки, яких немає в нашому домі. Мене мама завжди кличе суворо «Анна», а для Наташки в родині повно ласкавих імен: «Наташенька», «Натуленька», «Ната». Бабуся ще й Ташею зве — каже, що дружину Пушкіна Наталію Гончарову так у дитинстві звали. А Наталія Гончарова була першою красунею в Петербурзі. Натяк, значить, що їхня Наташка — красива. Моїй же мамі на роботі сказали, що я виросту красивою, так вона відповіла: «Куди там! Вся в батька». Хоча б при мені не говорила. Мені й так погано від того, що ніс великий, очі маленькі.
Мама ніколи мене не поцілує, не погладить. Вважає, що я доросла, телячі ніжності ні до чого. Якщо я розповідаю, що мене хтось образив, вона зазвичай відповідає: «Сама винна!» Але навіть якщо винна, все одно хочеться, щоб пожаліли.
Щоправда, одягає мене мама добре. У неї і смак є. Що не купить — дівчата захоплюються: «Стильно!» Я якось заїкнулася в розмові з однією подружкою, що мама мене не любить, а та здивувалася: «Ну ти й дура! Потрібні тобі ці ласкаві слова? Ти одягнена, як лялька, а я у своєї нових туфель на весну випросити не можу». Напевно, я дійсно занадто багато хочу від життя.
АННА.
Переписка
Вітаю! По-перше, хочу вас подякувати: в «БП» були надруковані кілька моїх заміток. Я давно читала цю сторінку, бачила, що пишуть інші хлопці, і одного разу наважилася написати сама. «У нашій школі КВН» — так називався мій перший матеріал. Він вийшов наступного дня після мого дня народження. Найкращий подарунок! Першим його побачив тато і з гордістю прочитав усій родині.
А потім я писала про свою сім’ю, про першу вчительку, про події шкільного життя. І навіть просто ділилася своїми думками.
Тож, по-друге, раджу всім хлопцям наслідувати мій приклад. Журналістика — найзахопливіше заняття. Ви можете просто описати ситуацію, яка вас хвилює, і газета (юні автори «БП») обговорить її.
По-третє, якщо хлопцям потрібна якась порада, можна написати і мені особисто. До речі, через «Переписку» я познайомилася з хорошим хлопцем Іваном Ємельяновим, з яким вже три роки листуюся.
Дякую за все, «Білий парус»!
68555, Одеська обл., Тарутинський район, с. Рівне, вул. Леніна. 118. Тетяна МИРЗА.
* * *
Привіт усім! Мені 17 років, Рак. У вільний час люблю дивитися телевізор і слухати музику. Займаюся легкою атлетикою.
66431, Одеська обл., Ананьївський район, с. Мар’янівка. Альона НАСОНОВА.
* * *
Я захоплююся японською анімацією, люблю читати книги (і сама пишу вірші та оповідання), ходити в кіно. Хочу знайти друзів, які захоплювалися б тим же, чим і я (особливо японською анімацією).
65006, м. Одеса-6, вул. Декабристів, 44-А. МАРІЯ.
* * *
17 років, Близнюки. Вільний час проводжу з друзями. Люблю слухати музику. Обожнюю тварин.
66400, Одеська обл.,
м. Ананьїв, вул. Горького, 2. Катерина НЕСТЕРЕНКО.
Посміхніться!
З ваших листів
Очі дівчини випромінювали переляк.
* * *
З крана лився гарячий окріп.
* * *
Одеса славиться мільйонним народонаселенням.
* * *
Класний керівник намалювала мамі всю діаграму моїх поганих вчинків.
* * *
Директор кричав так, що у нас волосся дибки ставало.
* * *
Вчителька математики сповнена антагонізмом до учнів.











