Світле сяйво
Ввосьме в Свято-Архангело-Михайлівському монастирі відкрилася міжнародна (крім України, брали участь ще Польща та Болгарія) виставка дитячої творчості «Різдвяна зірка», яку проводять разом Одеське відділення Національної Спілки художників та обласний Рада миру.
Понад 200 робіт були представлені на конкурсі (в основному живопис). У центрі експозиції — колективна робота хлопців ХШ ім. Костанду (керівник — Клавдія Боголюбова) «Колядки». Це… звичайне диво. Мішковина — і на ній колаж з різнокольорових шматочків тканини. А зверху — різдвяна зірка Олі Абакуменко з «золотого» картону із зображенням Богоматері в бісері. «Колядки» отримали спеціальний приз, а Оля — другу премію в номінації «прикладне мистецтво».
Гарний «Вертеп» з дерева та пап’є-маше біля іншої стіни — робота іллічівців Гліба Довженка та Глаші Нечуйвітер — перша премія. Першу премію знову отримав Женя Валюк («Волхви» з пластиліну). До речі, Женіна скульптура «Казкар» отримала Гран-прі на конкурсі «Світ Андерсена», який нещодавно проводив музей ім. А. Блещунова…
Про всі роботи можна сказати добре слово. Але впадає в очі, що особливо плідно виступають хлопці з ДМШ № 15, ХШ № 1, шкіл мистецтв №№ 4, 5, 6, студії «Веда», обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання… Їхнім викладачам — низький уклін за захопленість, так само, як і членам журі (у складі комісії під керівництвом Г. В. Лекаревої-Нікітіної всі є членами НСХУ)
Заспівав колядки архієрейський хор (зменшений його склад). Глядачі в благоговійній увазі вислухали всю програму.
Привітали хлопців з відкриттям виставки її організатори. Назвали переможців: Іванна Мехова, Віка Свяченна, Ліза Каплун у «маленьких»; Оля Курдюкова, Єва Зубер, Катя Хованська — у «середніх»; Даша Марієн, Настя Покатилова, Альоша Мовер — у «старших» у живописі. У «прикладне мистецтво», крім названих вище хлопців, ще Саша Косилов отримав третю премію. Відзначені й найменші учасники конкурсу — Соня Бусарева та Андрій Боголюбов (їм по 4 роки). А ще 30 хлопців отримали дипломи. Подарунки дісталися, звичайно, всім. Був накритий і солодкий стіл.
Виставка триватиме місяць. Наступний подібний конкурс під назвою «Великоднє сяйво» відбудеться в квітні. Члени журі чекають робіт від старих друзів і від нових.
Тетяна НЕПОМНЯЩА.

Літературний конкурс «Різдвяний зорепад-2006»
Минулого вівторка в Золотому залі Літературного музею були підведені підсумки обласного конкурсу юних поетів і прозаїків. На жаль, цього разу і робіт було небагато, і надійшли вони, в основному, від одеситів, «глибинка» не скористалася можливістю показати свої таланти.
Організаторами «Різдвяного зорепаду» вже кілька років поспіль виступають члени Одеського відділення Національної спілки письменників України (журі очолює голова правління Олекса Різниченко), Одеська обласна Рада миру та Літературний музей.
У трьох вікових категоріях (від 10 років до 21 року) дипломи отримали Неллі Невзорова, Марія Теплова, Анна Пустошинцева, Марина Андрущенко, Андрій Боровський, Юлія Манжола, Роксана Тоноян, Сергій Буряк, Ольга Теплова, Ольга Терещенко, Андрій Третьяков, Олена Чернишова, Олександр Коробейников, Вадим Суряднов, Катерина Железова, Катерина Нікітюк, Дмитро Нестеренко, Марія Себова, Сергій Сизоненко, Ольга Буряк, Анна Кулібабіна, Т. Лисовець (ім’я не вказано, на жаль). За традицією переможцям вручили книги в подарунок.
На святі юні автори читали твори власного авторства та слухали виступи вже відомих письменників. У організаторів є мрія зібрати кращі твори «Різдвяного зорепаду» за шість років його існування і видати збірник. Але не будемо загадувати наперед. А твори переможців нинішнього конкурсу пропонуємо увазі читачів.Олена МИХАЙЛОВА.

Новий рік
Новий рік, Новий рік,
Укриває землю сніг.
Сніг сріблястий, білуватий.
Дід Мороз прийде до хати
І роздасть нам подарунки.
Ще й найкращі візерунки
Намалює на вікні — 
Стане радісно мені.
І тоді дорослі й діти
Будуть свята радіти,
Бо прийшов вже Новий рік — 
Засипає землю сніг.
Марія ТЕПЛОВА.

* * *
Лебідь білий, лебідь чорний —
Так не схожі між собою!
День і ніч — такi ви різні!
Наче літо з зимою.
В русі — врода. Сумні очі
Щось немов сказати хочуть,
Щось важливе. Загадково…
Так, що не почути й слова!
Нахиляють довгу шию — 
Досконала плавність ліній.
Розправляють дужі крила — 
В мене дух перехопило.
Зрозуміла зміст я слова
«Гармонійність». Переді мною
Поєднання чарівного.
Так безмовною красою.
Вони мовлять: «Досконалість».
Дивлячись у воду кажуть:
«Казка краще, ніж реальність».
Волею своєю ваблять.
Не знайти їм спільну мову,
Та й не жити по одному.
Крилами зробили помах
Та кола пішли по водах.
Піднялися в небо синє.
Знову летите ви, милі?
А мені хотілося дуже,
Щоб в гармонії ви жили.
Зло й добро, потворність й врода,
Але мудра є природа!
Не знайти їм спільну мову — 
Та й не жити по одному.
Олена ЧЕРНИШОВА.

* * *
Стороннім
Мене немає — я роздарений, розгублений,
Відданий, проданий і брехнею розп’ятий я
І наклепами, як рослина,
Вирваний з корінням з життя грядки.
Я розтягнутий на чутки й плітки,
До краю змучений, як батоги,
Я залишений у рукостисканнях,
У чиємусь сміху, словах і сльозах,
Я залишений у чиїхось обіймах,
Я залишений у чиїхось очах
І в віршах, що написані мною,
І в папері, на котрому писав…
Гей, ви, чуєте, що я сказав?!
Не ломіться крикливим натовпом
До мене в дім і мене не шукайте,
Не дзвоніть мені і не пишіть!..
Не знайдете навіки мій слід — 
Мене немає! Мене немає. Мене немає…
Олександр КОРОБЕЙНИКОВ.

«Лимани одеської Пересипи»
Під такою назвою в нашій школі наприкінці січня проходитиме семінар для старшокласників.
Тому в грудні минулого року ми здійснили екологічні походи на Хаджибейську дамбу та у верхів’я Куяльницького лиману. Наш колектив молодіжної групи природознавців Одеської регіональної академії наук (МГЕОРАН — керівник М. І. Ісаков) СШ № 71 у складі Добровольської Олени, Баштового Павла, Гошуренка Наталії, Диякової Юлії та автора статті під керівництвом М. І. Ісакова провели обстеження основних гідротехнічних споруд на Хаджибейській дамбі: дренажних станцій (ДНС) №№ 4 та 5, водопропускного шлюзу каналу «Лиман-море», водомірних постів гідрометеослужби, а також старих каналів зрошувальної мережі 1915 року. Ми з задоволенням відзначили, що восени 2005 року регулярно працювала відкачка вод лиману в море, що дає надію уникнути неприємностей при наявності високого весняного водопілля в 2006 році. Потім наша група вирушила у верхів’я Куяльницького лиману — гирло річки Великий Куяльник в районі с. Северинівка Іванівського району.
У с. Северинівка нас зустрів учень 10-го класу місцевої школи, ім’я якого — Северин. Він займається з Михайлом Івановичем з 7-го класу і виконує потрібні вимірювання на водомірному посту річки Великий Куяльник. Можна сказати, що він провів велику і корисну роботу для поповнення наших знань про режим річки.
Умови нашого походу були досить суворими: погода була вітряна, ґрунт дуже вологий, температура повітря — близько нуля градусів, проте серйозний настрій не дозволив нам розслабитися.
Перший об’єкт, який привернув нашу увагу, — це шлюз, що грає роль регулятора стоку річки, але він у непридатному стані. Остаточне його руйнування сталося в 1998 році під час весняного водопілля. Засувки шлюзу були вкрадені і, найімовірніше, здані на металобрухт. Цей випадок змушує замислитися про несерйозне ставлення людей до природи. Далі ми пішли по зораному полю і опинилися в борі, біля гирла річки Великий Куяльник, біля водомірного поста МГЕОРАІ.
Наш керівник вивів нас у поле недалеко від самої річки і пояснив, що навесні 2003 року шар води на самому полі становив 30 см. Повірити було складно, але фотографії, зроблені в той час, нас вразили. Була видно руйнівна сила стихії.
Потім ми вирушили на водоскидне спорудження — водослив з широким порогом. Оскільки спорудження як таке було розмите, то нині воно являє собою кам’яну основу у вигляді острова, навколо якого протікає струмок. На сьогодні це і є річка Великий Куяльник. Там ми виміряли витрату води. Далі ми вийшли до мосту Северинівка — Ротмістрівка і, спустившись на 300 м вниз за течією, вийшли до основного поста МГЕОРАН на річці Великий Куяльник, відвідали дамбу колишнього мосту на Ротмістрівку, де виміряли рівень води від порога колишнього водоскиду.
На цьому наші дослідження закінчилися, і ми пішли в гості до Северина Мизи — нашого провідника і товариша за інтересами. Під час трапези ми дізналися про можливе будівництво бензозаправки, безпосередньо в 
2-й, а то й у першій санітарній зоні р. Великий Куяльник. Безумовно, це питання потребує санітарно-гігієнічного узгодження з Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством екологічної безпеки України.
Ще постановою РМ УРСР від 7 березня 1985 року передбачалося в межах сільських районів (Біляївського, Іванівського, Комінтернівського) «побутові та виробничі стічні води після повного біологічного очищення та доочищення використовувати для зрошення полів за межами другої зони санітарної охорони»…
Прибули ми до Одеси ввечері — втомлені й задоволені.
Златослав ТЕРЗІЄВ.
Голова ради МГЕОРАН, одинадцятикласник СШ № 71.