репортаж
Хочеш бути старшим братом? Будь ним!
Минулої середи стартував пілотний проєкт (перший в Україні) «Старший брат — старша сестра». Старшокласники СШ № 107 стали названими братами та сестрами більш ніж 20 дітям із притулку № 1. У програмі свята: знайомство, екскурсія школою, концерт, солодкий стіл, обмін подарунками.
ОФІЦІЙНА ж презентація проєкту, головними організаторами якого виступили співробітники міської служби у справах дітей, відбудеться 6 грудня у клубі «Паладіум». Тут з обох боків зустрінуться хлопці старші: випускники школи-інтернату № 4 та студенти одеських вишів.
Запитала начальника ССД Т. В. Бурик, чия саме була ідея подружити дітей. «Та ідея якось витала в повітрі давно, — дещо розгублено відповіла Тетяна Вікторівна. — У тій чи іншій формі її висловлювали не тільки співробітники нашої служби, але й багато інших людей.
Сама ж вона згадала, як підійшла до дитини з притулку і запитала, який би найбільший подарунок вона хотіла отримати. «Чіпси», — несподівано відповів хлопчик. Хіба це великий подарунок? «Чіпси — це дуже смачно, — серйозно пояснив хлопчик. — До мого друга приїжджала бабуся з подарунками, і друг дав мені спробувати один чіпс. А до мене ніхто не приїжджає…»
Смачно годують у притулку! Сама не раз на кухню заглядала. Але дітлахам, видно, треба більше. Пам’ятаєте, у старому фільмі дівчинка не хотіла повертатися з лікарні до інтернату: «Там люблять усіх, а мені треба, щоб любили мене одну».
Діти зі 107-ї довго готувалися до свята. Взагалі-то в притулку № 1 вони вже побували цього року. Але одна справа — в гості приїхати, інша — гостей прийняти. А вже стати названим братом (або сестрою) — справа й зовсім відповідальна. На стінах в актовій залі розвісили безліч плакатів, накрили столи, подарунків — море. Входять довгоочікувані гості…
У залі одразу ж стало тіснувато, і дівчинка, що сиділа поруч зі мною, взяла хлопчика на руки. Хлопчик то пальці її перебирає, то руку її в долонях тримає. «Сестриччині» — це я так вирішила. Не може бути, щоб за п’ять хвилин такі стосунки зав’язалися. Помилилася — тільки-но познайомилися. «Як же ти вибрала собі брата?» — запитую Олександру Акопян. «Просто поглянули з Андрієм один на одного і відразу зрозуміли, що нам треба бути разом», — відповіла дівчинка. Андрію Каранзі сім років. Усе свято він очей не спускав із названої сестри.
11-Б взяв незвичайне шефство над дітьми з притулку. Расім Алієв опікується тепер десятирічним Колею Дзюбом, Лія Почебут — семирічною Анею Шапран… А «моя» дев’ятирічна Дана Лізанець стала сестричкою Карини Ляпіної.
Малюки забрали з собою до притулку не тільки багато подарунків, але ще й приколоті до грудей бейджики: «На пам’ять про нашу зустріч. 107-ма школа. Вул. Лева Толстого, 30». Тепер вони запам’ятають, що були не в якійсь там «гарній школі», а саме в СШ № 107 (до речі, дякую директору І. Д. Бурдейній та всьому її колективу — вчительському, учнівському, батьківському). Але й одинадцятикласники, названі брати та сестри, знатимуть, що зустрічалися не з безіменними дітьми з притулку, а конкретно з Дашею, Сашею… Старшокласники вже запланували нову зустріч на день святого Миколая. Тепер вони нанесуть відповідний візит. Їм це простіше. Можливо, візьмуть із собою когось із батьків або з рідних братів і сестер. Родині треба триматися дружно!
Тетяна НЕПОМНЯЩА.
резонанс
Адміністрація вчинила правильно
Я прочитала розповідь «Гнати Машку з очей геть!» ще вдома в суботу (ми передплачуємо «Вечірню Одесу»). І була в усьому згодна з автором. Дійсно, вчилася дівчинка з однокласниками всі роки, навіщо ж виганяти її в останні місяці до іншої школи? Ну, вагітність. Так вже, вибачте за прямоту, на її місці могли бути й багато інших дівчат. Вам лікарі це підтвердять.
А по вівторках у нас проходять класні години. Наша класна керівниця вирішила обговорити цю проблему за заміткою в «БП». Вона в нас взагалі-то дуже хороша, не боїться жодних питань «за життя». Пам’ятаючи, що минулого разу в нас була класна година зі СНІДу, і нас закликали бути толерантними до людей із цим захворюванням, ми з подругою висловилися в тому ж дусі. Якщо однокласник зі СНІДом, а це взагалі-то відхилення від норми, хвороба не може нам заважати, і потрібно ставитися до нього дбайливо і з розумінням, то чому звичайна здорова вагітність у однокласниці повинна насторожувати?
Але класна керівниця перевела розмову в інше русло. Вона сказала: «Якщо дівчинка захотіла стати дорослою, вона повинна бути дорослою в усьому. У неї зараз зовсім інші проблеми, ніж у вашому дитячому (не ображайтеся!) колективі…»
Ви знаєте, вона мене переконала. Що означає — «Машка дрімала»? Це симптом вагітності. Їй важко. Хочеться полежати. І нехай лежить удома, відпочиває, набирається сил. Майбутній дитині це тільки на користь. У мене старша сестра теж нещодавно народила, так під час вагітності її часто нудило. Це нормально, але видовище, особливо для сторонніх людей, не з приємних. Треба заздалегідь враховувати всі можливі нюанси і «підстилати соломки». Крім того, чим більший термін вагітності, тим частіше майбутній мамі потрібно ходити до консультації, здавати аналізи. На це потрібен час. Вечірня школа якраз його дасть. Так що я змінила свою думку. Адміністрація школи вчинила абсолютно правильно. Марія ще оцінить це.
Тетяна.
Коли трапляється «це»…
Важлива тема — коли трапляється «це». Я навіть здивувалася, що редакція наважилася винести її на підліткову сторінку. Але це правильно. Сучасні підлітки починають статеве життя в 15-16 років, а деякі й раніше. Мені сподобалася дівчинка з розповіді «Гнати Машку з очей геть!» («ВО» за 26 листопада ц. р.). У неї вистачило мужності не перервати вагітність, як це робить більшість дівчат у «…надцятирічному» віці. Позначаються настанови дорослих: «Він на тобі не одружиться», «Закінчи спочатку навчання», «Народиш ще» і т. п. А головне, все дуже просто: сьогодні є проблеми (і які!), а завтра сходила до лікарні — і немає їх. Без наслідків.
Без наслідків чи? Це спочатку здається, що все забудеться. А воно, навпаки, з часом буде згадуватися все частіше. Прийде усвідомлення того, що ти скоїла вбивство. Це психологічна травма. Американський доктор Натансон створив фільм «Німий крик» — переривання десятитижневої вагітності. Операція знята зсередини. Видно, як немовля відкриває ротик, ніби збирається крикнути щось. Але його не чують. Він швидко-швидко рухається у своєму (маміному!) мішечку. Але йому нікуди не втекти. Залізні інструменти розірвуть його затишний дім…
«Абортований матеріал» — так називається те, що стало дитиною. Шматки скидають у відро для сміття і заливають хлоркою. Санітарка винесе це на звичайний смітник за лікарнею.
Вам не страшно? Не боляче? Я не знаю, чому у нас в країні узаконено вбивство немовлят.
Операція часто шкодить і здоров’ю матері. Іноді це закінчується словами лікаря: «Ви ніколи не будете мати дітей». Без дитини немає сім’ї. Отже, немає щастя.
Олександра.
P.S. Адресу залишаю в редакції. Пишіть, якщо у когось є думки з цього приводу. Мене тема дуже хвилює.
З перемогою привітав Герой України
На Міжнародному фестивалі дитячої творчості «Сузір’я Будапешта — юність, натхнення, талант», який 23 листопада завершився в столиці Угорщини, посланці Одещини зробили все можливе, щоб не тільки показати учасникам і глядачам самобутнє мистецтво свого народу, але й перемогти.

У номінації «хореографія» не було рівних одеському ансамблю «Дитинство» під керівництвом Юхима Когана. Призове місце серед наймолодших солістів посіла шестирічна танцівниця Палацу культури імені Лесі Українки Саша Мущенко.
Гала-концерт на закриття фестивалю «Сузір’я Будапешта» розпочався з виступу духового оркестру «Юність» із села Маяки Біляївського району під керівництвом Миколи Микитюка, голови родини, яка стала на Одещині переможцем огляду-конкурсу «Міцна родина — міцна Україна». Не стихали оплески і після пісні «Дівчина Весна» у виконанні Насті Демчук, яка посіла на фестивалі перше місце серед вокалісток.
Насті Демчук — десять років. Навчається вона в музичній школі у викладача Людмили Андріївни Кисельової, яка цінує у своїй вихованці працьовитість, зібраність і скромність.
— «Сузір’я Будапешта» — перший у моєму житті міжнародний конкурс, — розповідає Настя. — Але найбільше я хвилювалася, коли нас, одеситів, підійшов привітати Герой України, народний артист, керівник відомого в усьому світі Національного академічного українського хору ім. Г. Верьовки Анатолій Авдієвський. Він побажав нам успіхів, запросив брати участь у наступному фестивалі.
Ми пишаємося тим, що Анатолій Авдієвський, як і його наставник Григорій Верьовка, зростав і вчився на Одещині.
Хочу від душі подякувати і своєму спонсору, без підтримки якого моя поїздка на фестиваль не відбулася б. Це президент судноплавної компанії «Український комерційний флот» Валерій Леонідович Дехтерьов.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.











