На концерті Анатолія Дуди, що відбувся нещодавно у Великій залі обласної філармонії, присвяченому 30-річчю його творчої діяльності, величезна зала була заповнена вщент. Прийшли шанувальники музики, поціновувачі вокального мистецтва, соратники по сцені, представники громадських організацій і, нарешті, найсуворіші та найвимогливіші судді — вся кафедра сольного співу Одеської музичної академії на чолі з народною артисткою України, професором, академіком Г. А. Полівановою.
ПРОГРАМА концерту охопила, можна сказати, всі вокальні жанри. Прозвучали романси, оперні арії, українські, російські, італійські, іспанські пісні. Свій виступ А. Дуда розпочав романсами
М. Глінки «Я пам’ятаю дивне миті» (вірші О. Пушкіна) та «Переможець» (вірші В. Жуковського). Незважаючи на уявну простоту та відому популярність, ця музика вимагає від виконавця високої вокальної майстерності та глибини художнього мислення. Саме романси М. Глінки на багатьох конкурсах стають пробним каменем на зрілість для молодих виконавців. До того ж, кожен романс — це маленький завершений сюжет, і виконавець повинен протягом трьох-чотирьох хвилин прожити його і, головне, змусити пройти з ним по цьому життю і слухача. Гадаю, саме це відчували всі присутні в залі під час виконання А. Дудою романсів Глінки і особливо романсів С. Рахманінова, що прозвучали наприкінці першого відділення — «Як мені боляче», «Не співай, красуне, при мені», «Я був у неї».
ТУТ ЧАС сказати найдобріші слова на адресу педагогів Анатолія Івановича. Першим його вчителем був Л. Левятов, соліст Одеського оперного театру, а в останні роки — соліст нашої філармонії, чудовий тенор, яскравий представник «бельканто». Кажу це не з чужих слів, бо наприкінці 1950-х років мав честь акомпанувати йому в частих гастрольних поїздках. Цей співак був чудово навчений, вмів стежити за своїм «інструментом», вмів ним грамотно користуватися. Будучи вже у похилому віці, він зберіг цнотливість і юнацьку свіжість голосу. Гадаю, саме від нього А. Дуда успадкував ці якості.
У консерваторії Анатолій Іванович займався у яскравого представника одеської вокальної школи, чудового педагога А. Ф. Дановського. Під його керівництвом і був остаточно огранений «діамантовий» голос А. Дуди.
…Щоб закінчити розмову про романсову частину концерту, слід сказати про натхненне виконання дивовижного романсу А. Гречанінова «З тобою мені побути хотілося» та романсу М. Римського-Корсакова «Рідіє хмар летюча гряда». Ми звикли до виконання останнього високими жіночими голосами, і потрібно мати певну впевненість, я б навіть сказав, амбітність, щоб несподівано представити його досвідченій публіці у чоловічому виконанні. Експеримент вдався, без жодних натяжок. Можна вважати, що в теноровому репертуарі з’явився ще один «новий-старий» романс.
У першому відділенні був представлений і оперний репертуар. Винятково тепло і особистісно прозвучав «Речитатив і романс Володимира» з опери А. Направника «Дубровський». Виконання цього твору А. Дуда присвятив своїй мамі. Особливо проникливо, викликавши якесь зачарування зали, прозвучала кода, філігранно виконана фальцетом.
Речитатив і арія Володимира Ігоровича з опери А. Бородіна «Князь Ігор» ставлять перед виконавцем важкорозв’язне завдання. Висока теситура за відсутності належної вокальної техніки може призвести до надмірної напруженості та драматизації, тоді як не можна втратити ліричну основу, що становить сутність цієї оперної сцени. Анатолій Іванович вирішив це завдання майстерно і з великою майстерністю.
НАПЕВНО, тільки виконавці-вокалісти можуть цілком оцінити ту роль, яку в їхньому житті, як на сцені, так і за лаштунками, відіграють концертмейстери. Навіть педагог залишається там, у залі (або в класі), а на сцені є тільки двоє: Соліст і Концертмейстер. Усі ці тридцять років з А. Дудою і в житті, і на сцені його концертмейстер-акомпаніатор, вірний друг і дружина, лауреат міжнародного конкурсу Віра Біляєва. Звісно ж, успіх у концерті значною мірою був зумовлений цим неформальним, випробуваним життям ансамблем.
УСЕ ДРУГЕ відділення артист присвятив народній пісні. Відчувалося, що до цієї частини вечора соліст вже як слід «розігрівся», щоб без оглядки на якісь все ж таки існуючі умовності академічної школи повністю віддатися владі народної стихії. Відкритість, демократичність, неприхована зверненість до зали творили дива. Абсолютно вільно виконавець, що називається, «літав» по верхах, впевнено сідаючи на найграничніші для тенора ноти.
Ліричні, часом світлі чи сумні образи («Ах ти, душечка», «Ніч яка місячна») змінювалися танцювальними, жартівливо-пустотливими, а десь навіть злегка розгульними мотивами («Гандзя», «Вийду я на вулицю»).
Між тим, Дуда і тут показав мистецтво перевтілення. Кожну пісню він подає як маленьку новелу, органічно проживаючи в ній ті кілька хвилин, які відводяться сюжетом.
Успіх другого відділення з А. Дудою по праву розділили учасники інструментального філармонічного ансамблю «Мозаїка». Високий професіоналізм цієї групи, що складається, в основному, з народних інструментів, уміння не просто акомпанувати, а й органічно включатися в обігрування «проспівуваного» солістом сюжету — все це створювало відчуття маленького народного театру.
Невимушеність, теплота, довірливість атмосфери в залі вміло підтримувалися ведучою концерту, музикознавцем Анною Розен, яка своїми невеликими інтермедіями готувала публіку до чергового номера.
Концерт заслужено пройшов з величезним успіхом, було багато квітів, привітань, побажань. Зі словами вдячності та подяки за подароване мистецтво до
А. І. Дуди звернулися заступник голови Одеської обласної Ради Г. І. Арабаджи, Генеральний консул Російської Федерації в м. Одесі Ф. К. Довженко, відповідальний секретар Одеського міжобласного відділення національної Спілки театральних діячів С. В. Григор’єва, директор філармонії В. М. Кузнєцов.
Тепло подякували і привітали з успіхом А. Дуду ректор Одеської музичної академії, професор, академік О. В. Сокіл, завідувачка кафедри сольного співу (де, до речі, вже багато років викладає А. І. Дуда, будучи в. о. професора) професор, академік Г. А. Поліванова.
Віктор ВЛАСОВ.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.
