7 листопада в художньому музеї (вул. Софіївська, 5а) відкрилася виставка робіт живописця та реставратора Інни Русиної.

Інна Русіна стверджує своїм неголосним мистецтвом торжество фундаментального ремесла. Вона — дочка відомого одеського художника і педагога Аркадія Русина, який прищепив їй повагу до фундаментальної школи. «В активі» у Русиної спочатку одеське Грековське училище, потім Санкт-Петербурзький інститут імені І. Рєпіна — найпрестижніший художній виш колишнього СРСР, реставраційне відділення факультету живопису, яке курувалося А. А. Мильниковим.
Ця художниця — один з провідних фахівців Національного науково-дослідного реставраційного центру України, директором Одеського філіалу якого, де і працює Інна, є Наталія Межевчук. Обидві вони проробили нещодавно дуже значну роботу: Інна Русіна реставрувала і створила наукову копію-реконструкцію національної святині — ікони «Святий Тарасій та преподобний Михаїл», написаної у 1867 році Г. Честаховським і присвяченої пам’яті Тараса Шевченка та його друга Михайла Лазаревського (так званий епітафіальний, або заупокійний, образ). Наталія Межевчук провела атрибуційно-експертне дослідження та склала науковий висновок.
За цю працю минулого року обидві були нагороджені: Святіший митрополит Київський Володимир від імені Української Православної Церкви Московського патріархату вручив Межевчук орден Святої Варвари, а Русиній — грамоту «За заслуги перед Православною церквою та Вітчизною» з благословенням.
…У художньому музеї розділ персональної виставки присвячений Русиній-реставратору: живопис і графіка XIX століття, ікона XVIII… Великий виставковий зал представляє Інну Русину як неабиякого живописця, тонкого колориста, вдумливого портретиста. Пейзаж, натюрморт і особливо портрет, яким нині займаються небагато хто: він сьогодні на ринку чомусь не в честі, особливо психологічний портрет у старій добрій традиції. А саме цієї традиції дотримується Інна Русіна. Якщо бути точними, то в академічній манері Русіна близька до російського портрету початку ХХ століття, особливо до портретної манери Валентина Сєрова, що поєднує розкутість пензля з колористичним лаконізмом, реалістичну традицію з елементами умовності модерну. Такий у Русиної «Портрет дівчини» 1987 р., така «Даша». Є в портретному мистецтві Інни Русиної й інші підходи — театралізація («Кіра», 1984 р.), шістдесятницький «відкритий текст» — живопис хлесткого, майже плакатного, виразного складу («Портрет художника В. І. Подобеда» та «Настя», 2005 р.). Але, з однаковою майстерністю демонструючи різні зовнішні прийоми, художниця незмінно уважна до внутрішнього світу «моделі».
Колористично неголосні, виконані на тонких нюансах пейзажі Русиної, особливо вишукані в цьому сенсі марина «Одеський яхт-клуб» і річковий (схоже) пейзаж «На семи вітрах».
Валентина ВАСИЛЕНКО.