На одному із нарад шкільних керівників хвалили директора 96-ї М. Я. Зігмана: настільки дбайливо ставиться до свого маленького навчального закладу, що в нього навіть гаряча вода є, чого не має більшість інших шкіл.
А я пам’ятаю, як починалася 96-та сім років тому. У Малиновському районі взагалі-то шкіл достатньо. Але відкрили ще спеціалізовану дев’ятирічку з поглибленим вивченням англійської. Я тоді засумнівалася: чи витримає конкуренцію? Будівля аварійна — віддали покинутий дитячий садок, авторитету вчителів ще не напрацювали…
Головне у М. Я. Зігмана — працювати. На повну силу. Михайло Якович жартує: «Як більшість людей невисокого зросту, я трохи марнославний». Він зміг підняти школу, вписатися в мікрорайон. У нього все гаразд із набором учнів. Минулого навчального року 96-та перемогла в міському конкурсі «Школа року» серед спеціалізованих навчальних закладів. Молодці!
Я вирушила до 96-ї на вул. Гайдара, 29-А. Біля воріт зустріла зграйку восьмикласників. «Хороша у вас школа?» — питаю. «Хороша!» — прокричали дружно. «А чим же вона хороша?» — уточнюю. «Годують здорово!» — відповіли. І самі засміялися: у школі все-таки не це головне. Сказали, що вчителі у них — те, що треба. Перераховувати почали з директора: Михайло Якович читає у них російську мову. Справедливий, добрий, з гумором. Але є один великий недолік: вимагає, щоб учні ходили у формі. Ніяк з ним не домовишся, щоб хоч іноді давав послаблення. Завучі хороші: Олена Юріївна Мусевич (читає англійську) та Ірина Володимирівна Михайлюк (біологію). Класна керівниця чудова — Валентина Миколаївна Рогачова (фізкультуру та ОБЖД веде). Географію чудово читає Інна Володимирівна Яшкова. Математика — кращої немає, ніж Алла Володимирівна Лиса. Думаю, восьмикласники перерахували б усіх своїх учителів. Але тут біля воріт з’явився директор: «Хлопці, додому! Спочатку батькам покажіться, потім ігри затівайте…»
З директором ми йдемо подвір’ям. Розповідає, що у 1997 році було у нього 180 учнів, а сьогодні — 520. Напевно, це оптимальна кількість дітей для школи. Можна кожного учня знати в обличчя і по прізвищу. А то у великих махинах, де півтори-дві тисячі хлопців, хоче директор покликати учня — і кричить: «Хлопчику, хлопчику…»
Назустріч нам іде чоловік спортивного вигляду — і у спортивній формі. «Фізрук», — думаю я. Майже вгадала. Колись М. Я. Зігман працював учителем у СШ № 100 по сусідству. І хоча він філолог за освітою, захоплювався туризмом. Дітей у походи водив по всій великій країні. Навіть у Каракумах бували. І ось для його учня Гоші Герта (тепер Георгія Вікторовича) туризм став професією. Сам серйозно займався спортивним орієнтуванням і вів тренерську роботу. Ще одного тренера виростив — Євгена Миколайовича Шуляка, теж із класу М. Я. Зігмана. Євген свого часу був чемпіоном України серед юніорів з цього виду спорту і призером чемпіонату світу. Зараз працює у Малиновському будинку творчості юних «Домінанта», веде групу спортивного орієнтування. Георгій Вікторович працює у ДЮСШ № 7, веде легку атлетику. До М. Я. Зігмана прийшов набрати перспективних хлопців у свою групу. Виявляється, навіть захоплення улюбленого вчителя може зіграти велику роль у долі учня.
Поки Михайло Якович відволікся, я підійшла до батьків, які переписували щось з дошки оголошень. Їхні діти навчаються у 2-Б класі у А. І. Балабіної. Багато добрих слів сказали про вчительку мами С. Ф. Зернова та Є. В. Шерер. Приємно було це чути: Ганна Іванівна стала у 1999 році лауреатом конкурсу нашої газети «Люди справи». А минулого навчального року названа кращим класним керівником області.
А ось Віка Бабакова з 3-А повідомила, що їхня найчудовіша вчителька — Ольга Валеріївна Гнатенко. Віка мріє в майбутньому теж стати вчителькою. Неодмінно такою, як Ольга Валеріївна.
Уроки в школі закінчилися. Але почали працювати гуртки. Танці, малювання, карате… — можна знайти заняття до душі. У Віки якраз репетиція в театральній студії «Лицедії». П’ять років тому до 96-ї прийшла педагогом-організатором Л. Н. Скреблюкова. А закінчувала Людмила Миколаївна Харківський інститут культури, режисерське відділення. І завдяки цій обставині в школі одразу з’явився театр!
Багато хлопців займаються у студії з першого дня і кидати театр не збираються. Їм просто цікаво разом пізнавати акторську майстерність. Вистави — це, звичайно, свято (їх багато: «Мойдодир», «Колобок», «Буратіно», «12 місяців», «За двома зайцями», «Баба Палашка і баба Параска», «Одеські дворики»… — неодноразово вони займали призові місця на конкурсах і фестивалях), але й чорнова робота захоплює. «Дзеркало» — повторюють один за одним рухи і міміку. Або за рухами (без слів!) визначають, яку тварину хоче показати їхній товариш. Або скоромовки згадують. Або в «Телефоні» слова запам’ятовують: кожен говорить два слова, а останній людині треба 30 повторити (з чим третьокласник Ростик Лозинський впорався чудово).
Тільки семикласник Вітя Сенько сказав, що він буде актором театру і кіно — мріє з дитинства. Даша Васильєва хоче стати художником, Маша Лагодзинська — балетмейстером, Ростик Лозинський — бухгалтером, Іра Довіченко — стоматологом, Настя Аланія — менеджером, Настя Станчева — дипломатом, Даша Ткаченко — модельєром-дизайнером, Міша Мельник — адвокатом або суддею… Але акторська майстерність завжди знадобиться в житті. Правильно говорити, володіти мімікою і жестикуляцією, красиво рухатися — хіба погано?
Михайло Якович вже кілька разів зазирав до залу. Директору хочеться показати школу. І починаємо ми, вибачте, з санвузлів. Їх важко утримувати в порядку. Але тут вони виглядають ідеально. У 96-й навчається дочка одного з депутатів Верховної Ради. Він, зазирнувши в санвузол, сказав: «З цього починається цивілізація».
А тут — бібліотека. У 20-метровій кімнаті ще минулого року було все розбито-зруйновано. А тепер чисто, світло. Розумно розставлені стелажі, зроблені на замовлення.
Минулого року по господарській частині зроблено багато: комп’ютерний клас, фізико-хімічний кабінет, два спортзали… «Якщо я раніше ліпив зі старого мотлоху, — каже Михайло Якович, — то тепер намагаюся робити тільки з нового і кращого». «Де гроші берете?» — задаю головне запитання. «Батьки дають, — відповідає директор, — тому що тепер вже бачать, що гроші в справу йдуть. Депутат міськради Д. П. Співак допомагає (і не тільки нашій школі, але й іншим). Зрештою, колеги виручають — гімназія № 5, 53-й ліцей, 100-а школа…
Коли починалася 96-та, школа № 32 подарувала шість старих комплектів парт. Тепер же у всіх класах у Зігмана новенькі парти, та ще в кожному кабінеті — різного фасону. Старі ж подаровані Ананьївському інтернату та школі в Березівському районі. Хороша ідея: сільські школи сьогодні бідують. І добре, що не тільки 96-та в Одесі втілює ідею в життя.
Зараз М. Я. Зігман робить… Як би це назвати? Санітарно-спортивний комплекс. Викладацька для вчителів фізкультури, роздягальня для учнів, туалет-умивальник. І головне — душова на три кабінки. Все вже виблискує-сяє і ось-ось вступить у дію. Недарма ж на нараді хвалили Зігмана, що зберіг він систему подачі гарячої води. Там, де її ліквідували, відновлювати будуть довго.
Ми повертаємося до вчительської. А тут радість: у районному конкурсі малюнків «Мій рідний край» до призерів вийшли три учениці 96-ї школи — Саша Грассу, Настя Осетрова, Даша Васильєва. Малиновський райвідділ освіти виніс подяку вчителю образотворчого мистецтва Г. І. Луньовій та директору школи М. Я. Зігману.
«Дві головні речі повинні бути в школі, — каже на прощання Михайло Якович, — добре ставлення і хороші знання». Я взагалі-то поставила б на перше місце знання. Але, напевно, директор має рацію.
Тетяна НЕПОМНЯЩА.