пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У публікації «Підвальна справа — справа провальна?» («ВО», 25.03.03) йшлося про незаконно приватизований однією родиною підвал. Подібних ситуацій по Одесі — безліч. І «ВО» чимало матеріалів присвятила «гарячій» темі.
Зокрема, у номері за 25 травня 2004 року професор Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Ірина Попова дає докладні роз’яснення щодо допоміжних та нежитлових приміщень («Ще раз про підвали, ЖКГ і не тільки про це»). Статтю Ірина Марківна закінчує словами: «Коли знайомишся з документами, що свідчать про тривалу і безуспішну тяганину, мимоволі ставиш запитання: коли ж закінчиться ця неоголошена війна проти населення? І скільки потрібно сил, часу та здоров’я, щоб ми, дорогі мої співгромадяни, могли хоч зрідка досягати в цих битвах успіху?»
Кілька мешканців з будинку № 23 по вул. Софіївській досягли успіху через п’ять років. Скільки витрачено сил і здоров’я — підрахувати важко. Хоча… Двоє з постраждалих сусідів-стареньких вже померли, не дочекавшись справедливості.
А події розвивалися так. Громадянці Еллі Арнольдівні, яка проживає з родиною в чотирикімнатній квартирі названого будинку, її 70 квадратних метрів приватизованого житла здалося мало, і вона вирішила «прихватизувати» ще стільки ж метрів підвалу під її квартирою. Жінка знала, що за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» всі власники квартир є співвласниками допоміжних приміщень (а до них входять і підвали), тобто не може вона одна захопити підвальні площі, навіть якщо вони розташовуються під її квартирою. Знала Елла Арнольдівна і про те, що допоміжні приміщення повинні бути доступні для співвласників та для підприємства, що обслуговує будинок. А в підвалі проходять інженерні комунікації, що забезпечують подачу енергоносіїв для кількох квартир. Однак Елла Арнольдівна здобула в ЖЕКу інший план з підписами та печатками, з якого випливало, що розміщені в підвалі тільки комунікації її квартири. Центральний райвиконком у 1996 році дав «добро» на приватизацію. На основі цих двох документів громадянці виписали нове свідоцтво на право власності — її квартира збільшилася з 73,3 кв. метра до 142,9 кв. метра. При цьому ніхто начебто не помітив, що зазначені документи не є правовстановлюючими, а головного якраз немає — договору на відчуження підвальних площ між громадянкою та райвиконкомом.
Нове свідоцтво про право власності на «розрослу» квартиру УЖКГ Одеської міськради взагалі видало за дивних обставин. Воно народилося начебто на основі старого, є його копією, тільки поміняли рік з 1993 на 1997 та збільшили вдвічі метраж. При цьому знову ж таки не помічено, що померла в 1995 році мати Елли Арнольдівни не може в 1997-му стати власницею квартири з підвалом. А інша родичка виписалася в середині 1996 року.
Обманним шляхом заволоділа Елла Арнольдівна підвалом.
Сусіди звернулися до Центрального райвиконкому. Там визнали, що Елла Арнольдівна «ввела в оману». Але визнання замало. Треба скасувати право на власність 1997 року. Це робиться через суд.
Подав Центральний райвиконком позов до Центрального суду. Майже 2,5 роки тягнулася справа. За цей час (співчутлива суддя дала чотири місяці відстрочки) Елла Арнольдівна оформила і свідоцтво про право на спадщину померлої матері. Нотаріуса теж не збентежило питання, як це померла в 1995 році людина в 1997-му здійснює приватизацію.
На початку 2003 року суддя закриває справу. Формулювання сумнівне: позивачі на засідання не з’явилися, і взагалі тепер Центральної райадміністрації не існує — відбулося нове «районування». Але позивачі не були повідомлені про засідання, немає у них повісток. А Приморська райадміністрація пише: «Не можна погодитися з висновком суду про те, що Приморська райадміністрація не є правонаступником Центральної райадміністрації…»
Апеляційний суд згодом визнав: не було підстав повертати скаргу. І виніс рішення: розглянути справу в районному суді повторно.
Справа потрапила до тієї ж судді! Після довгих вимог суддю поміняли. Але квартиру Елла Арнольдівна зуміла продати в квітні 2005 року. Спочатку на спірну житлоплощу наклали арешт, а потім зняли його. І ситуація, в результаті продажу, звичайно, ускладнилася.
У серпні цього року Приморський суд виніс рішення: свідоцтво про право власності на квартиру в 142,9 квадратних метра визнати недійсним, зобов’язати господарів забезпечити доступ до підсобних приміщень усім мешканцям. Цікава деталь: «Відповідачі та представники УЖКГ Одеської міської Ради, КП ОМБТІ та РОН на судове засідання не з’явилися…» Та адже знають в УЖКГ та бюро технічної інвентаризації, яку невдалу роль зіграли в цій історії.
Ось і все. Хоча, можливо, буде продовження. Яке зараз новим господарям, які, купуючи квартиру в 140 квадратних метрів, отримали площу вдвічі меншу? А адже при купівлі-продажу продавець неодмінно завіряє, що його квартира в жодному спірному процесі не фігурує. Чи понесе Елла Арнольдівна покарання за свої обманні дії, а разом з нею і ті, хто сприяв цьому?
Тетяна НЕПОМНЯЩА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса