ВАЛЕНТИНА ФЕДОРІВНА ЗАКРЕВСЬКА (мешкає по вул. Богдана Хмельницького, 37) так і сказала: «Нас штовхають у кам’яний вік. І ми вже робимо перші кроки». Ситуація така — у її будинку забитий сміттєпровід. Природно: сморід, щури і т. д. Що робити? Здавалося б, усе просто: очистити сміттєпровід і користуватися ним, як це роблять у всьому цивілізованому світі. А у нас? Валентина Федорівна каже:
— Ходить по поверхах двірник і збирає підписи згодних на те, щоб заварити люки сміттєпроводу і ніколи їм вже не користуватися. Розумієте, куди нас штовхають? А завтра відключать каналізацію і водопровід. Будемо копати колодязі і ходити по нужді в кущі? Це в мої-то роки? Мені 78 років.
Ще про «печерне життя». Георгій Сергійович Сауляк (пров. Картамишевський, 2) та Інеса Михайлівна Івашкевич (вул. Віри Холодної, 1) скаржаться: не працює радіоточка. Саме радіо сьогодні для багатьох пенсіонерів, які не мають телевізора і свіжих газет, єдине джерело інформації про життя країни.
Подзвонив я в диспетчерську 0-75. Відповіли: по провулку Картамишевському була заявка, виконана. Знову не працює? Нехай подають нову заявку. Щодо вулиці Віри Холодної, то там лінія обірвана ще у 2002 році…
У цьому зв’язку згадалося, як під час Великої Вітчизняної прямо під час бою відновлювали зв’язок: під кулеметним вогнем, лавіруючи між розривами мін і снарядів, перетинаючи водні перешкоди. А тут у мирний час у сучасному місті, у ХХІ столітті — три роки не можуть протягнути два дроти, залишили людей без зв’язку, і всім «по барабану».
Анна Андріївна Ларичук плаче в трубку. Живе вона на вулиці Терешкової, в будинку № 43. Інвалід I групи. Скаржиться ж на те, що немає можливості помитися: відключили гарячу воду, хоча люди справно платять за всі комунальні послуги. Будинок № 43 кооперативний, і наше перше запитання голові: чому?
Валентина Дмитрівна Новикова сповнена песимізму:
— Схоже, що ми стали заручниками якоїсь гри чиновників. Від нас вимагають, щоб кооператив уклав єдиний договір з тепломережею, щоб був єдиний лічильник. У нас таке неможливо: одні власники квартир мають свій лічильник, інші платять так. Але ж платять! А тепловики дбають тільки про свої зручності: немає договору, відключаємо. Ставлять пломбу і будьте здорові. Думаю, скінчиться це великим скандалом.
У «тепломережі» Вадим Костянтинович Пархоменко підтвердив:
— Так, є таке вказівка нашого начальника Мелешка, можете подзвонити йому. Втім, я знаю, що він вам відповість: прийнято таке рішення, і його треба виконувати.
— Але ж у багатьох місцях укласти єдиний договір не можуть і не зможуть у майбутньому. Що робити?
— Це питання не до мене.
У «ІНШОМУ МІСЦІ», а саме в будинку 7″б» по вулиці Луніна гаряча вода вирвалася з лопнутої труби і в 3-му під’їзді затопила підвал. Вона б затопила і всю вулицю, якби не мешканці будинку: вони самостійно заглушили магістраль і зараз, образно кажучи, паряться над озером окропу, що остигає. Втім, воно дійсно вже остигло, тому що аварія сталася 16 липня. А що ремонтники?
Олександр Семенович Шевченко, який додзвонився до редакції, говорить:
— Колись наш будинок належав ЧМП (був відомчим). При аварії ми дзвонили у відповідні служби, і через годину аварію ліквідували: примчить бригада — і всі справи. Потім нас став обслуговувати МЕП, потім ДЕЗ «Чубаєвський». Гірше стало, але, якщо що траплялося, протягом доби нам допомагали. А сьогодні наш обслуговуючий «Одесит-сервіс» на всі наші благання і прохання за десять днів, поки ми варилися в окропі, не надіслав навіть людини, щоб визначити суть аварії.
Телефон «Одесита…» 61-11-81 відповів: подзвоніть по 61-31-02, запитайте Віталія Михайловича, він пояснить. Віталія Михайловича, звичайно, не було на місці, але жіночий голос кокетливо заворкував:
— А ви з нами поговоріть. Ми теж майстри.
— У будинку на вул. Луніна аварія. Гаряча вода затопила під’їзд.
— Ну і що?
— Десять днів ваша організація палець о палець не вдарила, щоб ліквідувати аварію.
— Ну і що?
Таких «ну і що» було кілька. Коли ж дійшло до прохання назвати себе, веселий тон зблід:
— Обійдетеся без прізвища. Напишіть у своїй газеті: ми нові люди, нам ніколи дрібницями займатися.
Дамочка так сказала і жбурнула трубку. Що сюди додати? Хіба що дати пораду директору (або власниці?) ПП «Одесит-сервіс» Н. В. Паладій: потрібно позбуватися послуг веселих одеситок, які на всі запитання відповідають одним: «Ну і що?», — тому що хамство і сервіс — поняття несумісні.
ВАЛЕНТИНА НЕСТЕРІВНА ОСИПЕНКО живе не в підвалі і не в печері, а на 9-му поверсі сучасного будинку. Але днями, коли над Одесою пронеслася гроза з дощем і градом, В. Н. Осипенко пошкодувала, що піднялася так високо: дах дев’ятиповерхівки перестав її захищати, квартиру затопило. Стала вона дзвонити по відомих їй телефонах у те, що раніше називалося ЖЕК, і отримувати відповіді: так, знаємо, дах ремонтувати необхідно, так, плануємо на 2006 рік. Раніше? Ніяк не зможемо: грошей немає. Якщо у вас є можливість, то спробуйте за свій рахунок…
Лідія Павлівна Одинцова (пр. Добровольського, 139) подзвонила на «гарячу лінію», щоб допомогти своїй сусідці Надії Іванівні Лопатюк. Літня жінка, інвалід, залишилася без телефонного зв’язку. Звичайно ж, викликали ремонтників (не один раз), ті нічого зробити не можуть, кажуть, кабельне пошкодження. Ну, а кабель не можна полагодити? Або замінити?
З редакції ми додзвонилися до «кабельного начальника» А. І. Хмельницького. Анатолій Ісаакович зітхнув у трубку, але пообіцяв:
— Знаєте, зараз наша бригада працює на будинках 24—26 по вул. Бочарова. Два дні доведеться ще там проторчати. Ви, напевно, чули, що Пересип затопило? Просто не встигаємо… Але після Бочарова пошлю на Добровольського… Ось переді мною заявки: є будинок 139. Нехай трошки почекають.
НА МИНУЛОМУ ТИЖНІ у звіті з «гарячої лінії» ми писали: «Як пообіцяв Б. К. Соколов, усі несправності працівники ДЕЗу усунуть до кінця тижня». Йшлося про ДЕЗ «Фонтанський» і про будинок № 9 по вул. Педагогічній. З цього будинку у вівторок знову подзвонив Сергій Олександрович Каргін:
— Обманули вас ДЕЗівські працівники. Жодних змін немає. Гаряча вода зовсім не тече, холодна струйкою, товщиною в сірник.
Скаржиться народ і на собак: по Сенній площі пройти неможливо. Там їх видимо-невидимо. Злі, кусючі. Ні, не бродячі, а — господарські. Бігають без намордників, гадять де попало, а господарі стоять осторонь, посміхаються. Чому б міліції не оштрафувати зухвалих собаківників? Може бути, порядку стало більше б, культура побутова підвищилася б?
Приблизно так говорила по телефону Зінаїда Павлівна Суслова (живе на Вознесенському узвозі, 18). І ще вона поскаржилася, що на «Привоз» важко увійти: все загороджено лотками, столами, будками, ящиками.
Катерина Павлівна Данилова розповідає, що на їхній вулиці Нежданової (це Нова Слобідка) йде ремонт. Все начебто добре, але ось дорожники дійшли до вулиці Бадаєва і зупинилися. Три квартали залишили в первісному, якщо так можна висловитися, вигляді. Ці три квартали перетворилися на величезну сміттєву звалище. Причому, десять років тому було те ж саме: частина вулиці відремонтували, частина кинули. І звернутися ні до кого. Ремонтники посміхаються, мовляв, «дзвоніть у центральну пральню», а краще скиньтеся, зберіть «бабки», може, що і вийде. «Чому ми завжди залишаємося крайніми? — запитує Катерина Павлівна. — Виходить так: з одного боку вулиця сучасного міста, а з іншого — кам’яний вік».
Павло ШЕВЦОВ.
Наступного вівторка, 2 серпня, з 10.00 до 12.00 на «гарячому» телефоні «Вечірньої Одеси» 66-22-40 чергує завідуюча відділом науки і навчальних закладів Тетяна Михайлівна НЕПОМНЯЩА.











