пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Кредит довіри вичерпано?

Ні, не вщухли суперечки навколо акціонування Одеської кіностудії! Майбутнє вітчизняного прокатного кіно залишається туманним. А міністерство, вже прозване у творчого народу «міністерством культуризму», раптом видало ноу-хау, від якого у середовищі кіношників пішла висока хвиля…

Знову «злиття» — потім не розв’яжешся?…
Вийшов наказ міністра культури, мистецтв і туризму О. Білозір «Про створення Державного об’єднання «Концерн Компанія «Довженко-фільм».
Згідно з іншими формулюваннями — «Державне господарське об’єднання (ДГО) «Компанія Довженко-фільм». У формулюваннях чиновники, схоже, не визначилися. Треба думати, саме тому вони не поставили до відома про міністерський наказ Національну спілкуку кінематографістів, хоча, за законом, і зобов’язані були… Керівництво Спілки дізналося про наказ випадково. Тому наприкінці липня голова НСКУ Борис Савченко і скликав прес-конференцію, на якій побував від Одеської кіностудії кінорежисер Ярослав Лупій.
Задумали чиновники круто: «злити» в єдине підприємство 5 київських кіностудій абсолютно різного статусу, профілю, специфіки виробництва. А саме: Національну кіностудію ім. О. Довженка, Національну кінематеку України, Українську кіностудію хронікально-документальних фільмів, Українську студію анімаційних фільмів та Національний центр О. Довженка (це — кіносховище, архів, цехи проявки і друку, науковий центр та ін.).
Це ми вже проходили. Наприклад, «укрупнення» колгоспів з наступним «розукрупненням». Що далеко за прикладами ходити — а «злиття», у 1997 році, різнопрофільних навчальних закладів культури і мистецтв?! Історія з Одеським художнім училищем імені Грекова?! Вже визнано навіть «нагорі»: дурню зваляли чиновники. Але спробуй тепер розв’яжися — «коштів немає»!..
Нинішні міністерські «реформатори» з практиками кіно не порадилися. Мало того: відразу і директора майбутньому кіноконгломерату знайшли — якогось Тараса — Степана Михайловича Брикайла. На прес-конференції кіношників він представився як театрознавець, що працював на телебаченні і мав у підпорядкуванні штат близько півсотні людей. Зустрівши вибух реготу зборів, від ідеї директорства концерном відмовився…

Міністерська точка зору
На нещодавній книжковій ярмарці «Зелена хвиля» у Палаці спорту нам представили радника міністра культури Оксану Мельничук, і з нею ми теж поговорили про кіно.
Оксана — яскравий представник «нової крові» у виконавчих структурах: молода, енергійна, розумна, освічена (істфак університету, потім вища школа управління при МЗС Франції, потім Паризький університет Дені Дідро, спеціальність — соціологія влади; сім років працювала у Франції — у міністерствах закордонних справ і культури). Природно, я запитала її: чому Національна спілка кінематографістів увійшла в контри з міністерством?
— НСК, схоже, в контрах з усім світом, — відповіла Оксана, — і зрозуміти їх можна: кінематографісти позбавлені роботи і соціально не захищені. Ось і «вперед — шашки наголо»!.. Але НСК повинен забезпечувати соціальний захист, а ми — модернізацію кінопроцесу. Зараз відбувається структурування у Міністерстві культури і у всіх підпорядкованих йому відомствах; плануємо виділити управління кінематографом в окремий департамент, у держорган, підпорядкований Мінкультури.
— Кінематографісти, відчаївшись, весь час намагаються викрити виконавчу владу в таємних приватизаційних процесах, у лобіюванні чиїхось інтересів, — продовжила О. Мельничук. — А ми аналізуємо, без емоцій. Поки в українському кіно немає своєї долбі-системи, немає сучасних виробничих цехів, то і мови про вітчизняне кіно вести не доводиться.
Оксана розповіла мені і про проєкт концерну «Довженко-фільм»: студії збережуть незалежний статус; керуватиме рада директорів (цікаво, звідки ж на київській прес-конференції з’явився пан Брикайло?..). Завдання концерну, сказала радник міністра, оптимізація інвестицій; це буде акціонерне товариство з контрольним пакетом акцій у держави.
У Франції, розповіла Оксана Мельничук, усі найпопулярніші фільми створені з 25-відсотковою участю «Каналу Плюс»: телебачення — повноправний учасник дистрибуції прокатного фільму. І намарно українські кінематографісти чекають від телекомпаній якогось підступу. На Заході телеканали-дистриб’ютори друкують відеокасети; телебачення там взагалі перебудувалося і запропонувало себе як співпродюсера, коли кіно забило на сполох, що-де телебачення його знищує.
— Так, треба заробляти, — каже Оксана Мельничук, — рекламою, дурними серіалами: це стартовий капітал кіно, це даність сучасної кіноіндустрії, а стовідсотковий державне замовлення — вчорашній день. У розвинених країнах держава вважає достатнім фінансувати 30% бюджету кіно. Усе інше — справа продюсерів.
Я запитала: якщо держава все ж заявляє себе «контрольним» акціонером кіновиробництва, то, зрозуміло, прибуток від кіно піде до держбюджету? Але куди конкретно: у загальний котел? Або буде створено цільовий рахунок — на розвиток вітчизняного кіно? Ці тонкощі сьогодні кіношникам невідомі. І ще: а чому, власне, люди, які роблять кіно, виявилися відлученими від «пирога», я ж гадала, що їм запропонують увійти в частку акціонерних товариств, створених на базі кіно, однак насправді виявилося — нічого подібного. Чи можуть вони хоча б купити акції? Адже йдеться про державну, тобто всенародну власність!..
Такою інформацією радник міністра не володіла, але обіцяла вникнути.

Що думають ті, хто робить кіно
Заява художньої ради Одеської кіностудії про саморозпуск викликала широкий резонанс у країні, в тому числі у столичній пресі. На прес-конференції в Києві цю заяву озвучив в.о. голови правління Одеської організації НСКУ Ярослав Лупій.
Він розповів мені, що з приводу міністерської ідеї «глобалізації» вітчизняного кінопроцесу кіношники марно намагалися отримати роз’яснення від заступника міністра культури Владислава Корнієнка: той лише щось плутано говорив про «недосконалий наказ», так що і задумаєшся, а хто «шашками махає»?..
Ось бачення нашого кіношного «сьогодення» творцями кіно: емпірика і коментарі…
— Створення концерну, здається мені, — каже Я. Лупій, — це всього лише апаратні ігри, для заміни начальства. Ну, призначать голову ради директорів, з перспективою зробити міністром. НСК добивається створення департаменту кіно, не підпорядкованого Мінкультури, можливо, навіть міністерства кінематографії. Адже справа йде про кінопромисловість: про містке, багатопрофільне виробництво. Бюджет «культури» (а це і бібліотеки, і клуби!) — це одне, бюджет «кіно» — це окрема стаття! А в держбюджеті сьогодні якраз і немає окремого рядка для кінематографа. Ну, і куди йдуть гроші, виділені для кіно, — туризму?.. На парламентських слуханнях з питань кіно В. Литвин обіцяв кінематографу 50 млн. гривень. Достовірно відомо, що чимала частина суми вже пішла телеканалам «1+1» та «Інтер» на виробництво телесеріалів, але телевізійний і прокатний фільми — це різні речі! А скільки витрат навіть марних — ось на Ялтинський продюсерський фестиваль витратили 300 тис. гривень — навіщо? Поговорити і в морі викупатися!..
— Нас запевняють, — розмірковує Ярослав Лупій, — що акціонована кіностудія не підлягає перепрофілюванню. Звичайно, одна короткометражка на рік — це теж «збереження профілю». Побував я на зборах Кримського відділення НСК у Ялті: криком кричать люди, що хочуть у підпорядкування до Мінкультури України, хоча я, зізнатися, толку в такому підпорядкуванні не бачу; але Ялтинська-то кіностудія вже кілька років як акціонована: 51% акцій у Мінкультури АР Крим, решта — у російського інвестора. І вже уряд АР Крим дозволив сумнозвісній «ДУСі» будувати свою багатоповерхівку на території кіностудії — зараз будівництво призупинено… Дуже скоро після свого створення акціонерне товариство на базі Ялтинської кіностудії було оголошено банкрутом — і студія відійшла у власність інвестору. На мою думку, те, що сталося в Ялті, — це типовий сценарій розорення підприємства на чиюсь користь…
Контрольний пакет акцій у Фонді держмайна?.. Досвідчені люди кажуть: Фонд держмайна виробництвом не займається і за нього не відповідає, а от проміжною ланкою в процесі передачі майнового комплексу «кому треба» дуже навіть може слугувати.
…Тепер ось ця ідея «злиття», — як можна злити студію зі статусом національної і студію-банкрута, якою є хронікально-документальна, у якої величезний борг по зарплатах? На прес-конференції в Києві керівництво НСК заявило, що вимагатиме від Мінкультури скасування наказу про «концерн Довженко-фільм». І необхідно вимагати скасування указу президента Кучми про акціонування Одеської кіностудії, перегляду відповідного рядка в Законі про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії. Доти, доки нам не наведуть чіткі, економічно обґрунтовані резони доцільності акціонування кіновиробництва, ми, кінематографісти, цю ідею не підтримаємо.
— Чиновники розчищають дорогу для когось, хто буде знімати на акціонованій студії, — вважає кінорежисер Валентин Козачков, — а наші протести пояснюють особистою образою. Чи буде на Одеській кіностудії наше кіно, чи це буде московське «мило», як вже сталося на Ялтинській?
— Класична схема, — каже кінорежисер Микола Седнєв. — Постановник з Росії платить туттешньому фахівцеві втричі більше проти того, що той отримує у себе на батьківщині, але набагато менше, ніж платять у Москві. Що це, як не колонізаторська політика?
КІНОРЕЖИСЕР вищої категорії в Україні отримує зарплату 789 гривень на місяць. У штаті Одеської кіностудії нині залишилися кінорежисери Кіра Муратова, Валентин Козачков, Микола Седнєв, Ярослав Лупій, Вілен Новак. Зробитися акціонерами їм поки що ніхто не пропонував, навпаки, сказали: але ви ж грошей не вносите!..
Які ж виходи з тупикової ситуації бачать кінематографісти? «Ми повинні створити нові, незалежні профспілки, — каже Ярослав Лупій, — годі оппортуністичної профспілкової «липи»! Але це — справа не одного дня. У Національній спілці кінематографістів вже задумалися над цим завданням». «Щойно що: «а на Заході робиться так!..» — підтримує думку Валентин Козачков. — А те, що на Заході профспілки контролюють усе? А те, що мало кому з колишнього СРСР вдалося зняти фільм на Заході, тим більше — зайняти місце на їхньому кіноринку?..»
Потрібно створити реальний ринок кіновиробництва, а не імітувати його, кажуть кіношники. Потрібно створити реальну ринкову економіку, а не її «тіньову» видимість. І тоді нема в чому буде підозрювати чиновників. Чи впорається з цими завданнями нинішня влада?..
Тіна АРСЕНЬЄВА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса