ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Книги одеського дослідника про Україну часів сталінізму

Нещодавно у Всеукраїнському державному видавництві «Маяк» у межах Національної програми випуску соціально значущих видань побачила світ книга доктора історичних наук, професора Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ С. А. Цвілюка «Українізація України: тернистий шлях національно-культурного відродження доби сталінізму». З невеликою часовою відстанню у видавництві «Астропринт» вийшла друга праця цього ж автора — монографія під назвою «Трагедія нескореної нації. Політичний і національний терор України в період сталінського тоталітаризму». Обидві книги тісно пов’язані хронологічними рамками та наскрізною тематикою досліджень.

З ПРИВОДУ характерного найменування першої з названих книг автор у передмові зазначає: «Вживання терміна «українізація України» — це одне з парадоксальних явищ нашої історії. Природно, нікому в голову не спаде думка вживати абсурдне словосполучення, скажімо, «русифікація Росії», «ополячення Польщі» або «офранцуження Франції». У практиці ж українського народу, внаслідок офіційної політики, що століттями проводилася Росією в Україні, прагнучи позбавити наш народ своєї історичної пам’яті, національної мови і культури, такий парадокс сприймається як цілком природний».
Рецензовані книги — оригінальні історичні дослідження, присвячені осмисленню, аналізу та оцінці з сьогоднішніх позицій політичного і культурного процесу, який залишив помітний слід в історії України, насамперед 1920-1930-х років минулого століття. На багатому фактичному матеріалі в них розкриваються актуальні та вкрай важливі теми про складні шляхи національно-культурного розвитку нашої республіки в перші десятиліття радянської влади, про значні творчі досягнення талановитого українського народу і про величезні трагічні втрати, до яких призвів сталінський тоталітарний режим у всіх галузях культури України — літературі, мистецтві, просвіті, науці.
Зокрема, у книзі «Українізація України» з усією переконливістю стверджується, що українізація, як процес національного відродження, має глибоке коріння в минулому нашого народу, в його прагненні до власної державності, національної самоідентифікації та культурно-історичної самобутності, а також є гострою і злободенною сучасною проблемою нашої незалежної держави.
Книги професора С. А. Цвілюка насичені сюжетами складних реалій, історичними фактами в контексті українського культурного та суспільно-політичного життя сталінської епохи. Кожен період — чи це буремні, багаті на творчі досягнення 20-ті роки, чи криваво жорстокий час сталінських репресій у 30-ті — кожен період має свій глибокий зміст, свою гостру проблематику. У книгах відображено, з багатьма конкретними деталями та іменами учасників подій, той революційний, хвилюючий час відродження України, коли в короткий, але плідний період існування Української Народної Республіки, гетьманської Української Держави та Директорії УНР (1917-1919 рр.), а також подальшого здійснення більшовицькою владою політики українізації в республіці відбувся, за висловом письменника-публіциста М. Хвильового, «великий культурний зсув». Процеси національного відродження України сприяли підвищенню рівня самосвідомості мільйонів українців, які значною мірою долучилися до національної культури, мови, до проблем української державності, стали патріотами своєї землі.
Тому видаються цілком обґрунтованими висновки автора щодо ролі та історичного значення українізаційних процесів 20-х — початку 30-х років, які охопили широкі аспекти життя республіки, — просвіту, пресу, літературу, мистецтво. Попри всі труднощі цього періоду, тимчасове відродження української мови, культури взагалі, хоча й непослідовне, блоковане органами компартійної влади та різними антиукраїнськими силами, все ж мало значні позитивні наслідки. Бо і в цих складних умовах українізація перетворилася на виключно важливий фактор національно-культурного відродження України. Вона підняла рівень національної свідомості мільйонів українців, долучила їх до української культури, зробила патріотами своєї землі. Це — по-перше. А по-друге, завдяки великій роботі комісаріату просвіти УРСР, насамперед діяльності патріотичних, національно орієнтованих наркомів Олександра Шумського та Миколи Скрипника, на ниві культурно-освітнього розвитку України в ті роки вдалося значно підвищити освітній рівень українців, перевести більшу частину навчальних закладів республіки всіх рівнів на викладання рідною мовою, що великою мірою сприяло модернізації українського суспільства, формуванню сучасної української нації.
Важливо, що на сторінках книги відображено участь у боротьбі за національне відродження України представників різних політичних і культурних сил, які, попри антагонізм таборів, до яких вони належали, всім їм були притаманні патріотичні почуття до рідної землі. Як істинні сини України, кожен із них по-своєму любив її та бажав бачити незалежною і щасливою суверенною державою.
Становить інтерес короткий соціолінгвістичний розділ «Українізація в контексті сучасної русифікації (замість післямови)», що завершує монографію «Українізація України». У ньому висловлено авторський погляд на складну, часом парадоксальну ситуацію, пов’язану з посиленою русифікацією українського суспільства в умовах відродженої української державності. Автор цілком резонно вважає російсько-українську двомовність місцевого населення, особливо в південно-східних регіонах України, важкою спадщиною минулого і трактує нинішнє посилене насадження російської мови в незалежній державі (часто широко розповсюдженого «суржику») як духовну зброю імперського неоколоніалізму.
Українізацію 20-х — початку 30-х рр. прийнято називати періодом ренесансу української нації, першим етапом нашого національного відродження ХХ століття. На жаль, цей період тривав недовго, оскільки благотворні зміни в Україні викликали чималу тривогу кремлівського керівництва на чолі зі Сталіним. Комуністична імперія, як і царська, як вогню, боялася так званого українського сепаратизму. На початку 30-х за вказівкою Москви українізаційні процеси були згорнуті. Настав період здійснення політики національного терору України. Тисячі безпосередніх діячів українізації, національно орієнтованих учених, діячів культури і просвіти загинули тоді в ім’я національних інтересів України. Українізація була потоплена в крові її провідників, задушена в муках свідомо організованого московською владою голодомору 1932—1933 рр.
ПОГЛИБЛЕНЕ дослідження подій 1930-х років представлено професором С.А. Цвілюком у монографії «Трагедія нескореної нації». У її п’яти розділах автор докладно зупиняється на подіях, пов’язаних із найтрагічнішим десятиліттям в історії України, з періодом небачених жорстоких репресій влади стосовно власного народу, організованих і здійснених сталінським режимом. Тиранічна влада знищила більшу частину української інтелігенції, спопелила цвіт нації, її духовну еліту — талановитих письменників і поетів, художників і музикантів європейського рівня, видатних учених зі світовими іменами. Цей жорстокий час, як відомо, увійшов в історію нашої національної культури як епоха «Розстріляного Відродження».
Висвітлюючи сталінський період нашої історії, автор не міг, природно, оминути найтрагічнішу її сторінку — радянські голодомори і найстрашніший із них, 1932—1933 рр., коли тоталітарна більшовицька система нещадно виморила голодом мільйони працьовитих українських селян-хліборобів. Це — невтихаючий біль української нації. Трагедія такого масштабу ніколи не буде викреслена з історії не тільки українського народу, а й усієї Європи і всього цивілізованого світу — таке не забувається і у віках.
Глибокий аналіз цих подій свідчить про великий науковий прорив щодо осмислення та усвідомлення їх сутності. Сьогодні історична наука має чітке розуміння і щодо причин голодомору та його наслідків, і щодо масштабів та наслідків політичних репресій часів комуністичної диктатури. Зокрема, проблема голодомору 1932—1933 рр. як величезної загальнонародної трагедії останнім часом, особливо у зв’язку з його скорботним 70-річчям, перебувала в центрі уваги світових ЗМІ, численних міжнародних наукових конференцій у низі країн Європи та Америки; питання розглядалося в парламентах України, США, Канади, Австралії, Угорщини та інших країн, відроджуючи страшну правду тих років. Це дало можливість нашим людям по-новому побачити і відчути весь драматизм подій, які тривалий час замовчувалися або перекручувалися. Віддаючи належне пам’яті жертв голодомору та політичних репресій 30-х, українці тим самим зробили важливий крок на шляху усвідомлення себе нацією, якій довелося пройти такий трагічний шлях. Застосувавши терор голодом, як метод розправи з непокірним народом, Сталін перевершив усіх своїх тиранічних попередників у справі масових убивств людей у мирний час. Здійснена Сталіним політика знищення мільйонів українських селян-хліборобів — найдикіший і найжахливіший різновид злочинної державної політики, спрямованої проти людства і людяності.
«Реставруючи» події 20-30-х років, автор показує весь драматизм процесів, що відбувалися на тернистому шляху національно-культурного відродження Української республіки, і те, чим ці процеси завершилися. Особливий інтерес викликають документальні матеріали, нещодавно введені в науковий обіг вченими республіки, які протягом десятиліть зберігалися в секретних спецхранах.
Позитивною стороною рецензованих книг професора С.А. Цвілюка є вдале, на наш погляд, поєднання монографічного дослідження з науково-популярним, публіцистичним стилем викладу складних і суперечливих соціально-політичних та духовних проблем української нації періоду сталінізму.
Водночас дослідження С.А. Цвілюка сприймаються оптимістично: по-перше, у них проводиться думка про те, що відродження державної незалежності України та обраний нашим народом демократичний шлях розвитку є надійною гарантією того, що страшні події, подібні до голодомору 1932—1933 рр. чи сталінських репресій, у нашій історії ніколи більше не повторяться. По-друге, на думку автора, українці можуть і повинні повною мірою утвердити себе і свою культуру, свою прекрасну мову тут, в Україні, бо іншої держави за своєю спиною вони не мають. Рано чи пізно це має здійснитися. Наш народ неминуче поверне повагу до своєї рідної культури і своєї мови, буде ставитися до них із шаною, як і кожен народ, який має національну і людську гідність, поважає себе, свою історію і свої національні почуття та традиції.
Григорій ГОНЧАРУК.
Доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії та етнографії Одеського національного політехнічного університету.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса