«Вечірня Одеса» не раз розповідала читачам про дивну історію банкрутства найбільшого на півдні України підприємства з виробництва сталевого та чавунного лиття — ВАТ «ОЗ «Центролит», що триває майже чотири роки, про схему, за якою цілісний майновий комплекс заводу вартістю 54 мільйони гривень був переданий третій фірмі, а сам завод фактично ліквідований. Як ми вже повідомляли, господарський суд Одеської області низкою своїх нещодавніх рішень та ухвал повністю підтримав вимоги робітників заводу та профспілкових лідерів повернути ВАТ «ОЗ «Центролит» спірне майно. У ході судових розглядів виявилися і деякі вельми цікаві моменти цієї затяжної історії.
НАГАДАЄМО, що господарський суд Одеської області бере активну участь у долі «Центролита» далеко не перший рік. Саме в цьому суді у 2001 році було затверджено мирову угоду, що оскаржувалася протягом усіх наступних років, підписану колишнім головою ради кредиторів А.В. Дергачовою та колишнім керуючим санацією Є.Г. Грибом. Цей документ став підставою для подальшої передачі дорогого майна підприємства-банкрута іноземній компанії ДП «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ», яка пообіцяла погасити 8-мільйонний борг «Центролита». Мирова угода також стала основою для підписання договору купівлі-продажу між ДП «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ» та ТОВ «Одеський ливарний завод».
Спори, так чи інакше пов’язані з конфліктом на «Центролиті», судді господарського суду В. Продаєвич, А. Оборотова, Б. Бахарєв та інші розглядали неодноразово. Багато рішень теж неодноразово оскаржувалися у Вищому господарському суді України, Одеському апеляційному господарському суді, Верховному суді України. Ще 27 травня 2002 р. Верховний суд України скасував ухвали господарського суду Одеської області про законність мирової угоди. А пізніше господарський суд знову її затвердив.
Цікаво, що представники держави підключилися до розглядів, пов’язаних із долею «Центролита», де 69,9% акцій належить державі, тільки через кілька років після прийняття мирової угоди. Чим пояснюється така байдужість до долі державної частки власності, залишається загадкою. Відомо тільки, що у 2002 р. Вищий господарський суд України виніс постанову: відмовити у задоволенні клопотання Міністерства промислової політики України, Центральної ради профспілок «Машприлад» України про те, щоб допустити представників цих структур до участі у справі на стороні позивача (прокурора Одеської області). Відмовлено як третім особам, які не висувають самостійних вимог. Пізніше, знову ж таки рішенням Верховного суду України, цю ухвалу було скасовано. Представники Фонду держмайна України подали прохання і були допущені як учасники провадження у справі про банкрутство ВАТ «ОЗ «Центролит» у квітні 2004 року.
НЕОЧІКУВАНИЙ ПОВОРОТ історія ця отримала після нового етапу розгляду справи про банкрутство «Центролита» наприкінці лютого нинішнього року в господарському суді Одеської області. Цього разу, цілком несподівано, ухвала цієї судової інстанції була прямо протилежною всім попереднім. Суд ухвалив: у затвердженні мирової угоди відмовити, саму мирову угоду вважати непідписаною; призупинити процедуру санації ВАТ «Центролит»; відновити в повному обсязі вимоги кредиторів, визначені судом у справі про банкрутство; майно боржника визнати таким, що перебуває у власності держави в особі Фонду держмайна України та ВАТ «ОЗ «Центролит».
В ухвалі суду йдеться:
«Розглянувши положення мирової угоди, укладеної між кредиторами та боржником — ВАТ «Одеський завод «Центролит», суд встановив, що умови мирової угоди, які стосуються передачі інвестору права власності на майно боржника, як на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою — м. Одеса, 21-й км Старокиївської дороги, суперечать законодавству, а саме Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року… Порушенням порядку складання мирової угоди є також відсутність згоди Фонду державного майна України — власника 69,9% статутного фонду майна…
Таким чином, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди згідно з положеннями п. 3 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХII від 14.05.1992 р.
Враховуючи положення п. 4 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у даному випадку мирова угода вважається непідписаною…».
ЩО Ж ПРЕДСТАВЛЯЄ собою мораторій на примусову реалізацію держмайна? Законодавством встановлювалася заборона на примусову «роздачу» майна держпідприємств і державних товариств, у статутних фондах яких не менше 25 відсотків акцій належить державі. У законі обумовлюється: забороняється примусова реалізація не тільки майна, але також інших основних засобів виробництва, які забезпечують діяльність підприємства, акцій (часток, паїв), що належать державі, у власності інших господарських товариств і переданих до статутного фонду цих підприємств. Також забороняється відчуження держмайна, якщо цей процес відбувається шляхом продажу в процесі банкрутства. Чи могли судді господарського суду, які виносили попередні рішення, і сторони, що укладали мирову угоду, не знати про існування такого нормативного акта?
Адже саме на момент дії мораторію, 26 грудня 2001 року, господарський суд Одеської області затвердив доповнення до мирової угоди, згідно з яким майно ВАТ «Центролит», де 69,9% акцій належить державі, перейшло у власність до «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ». А ще через п’ять днів ДП «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ» перепродало спірне майно і борги «Центролита» ТОВ «Одеський ливарний завод».
До речі, у ході нещодавніх перевірок прокуратури Суворовського району з’ясувався ще один вельми цікавий факт. Іноземне дочірнє підприємство не проіснувало навіть року після описаних подій і, як випливає з документів, прийняло рішення про самоліквідацію. Колишні співробітники ДП «ПСЦ Трейдінг ХандельсгезмбХ» не побували на жодному з нещодавніх судових розглядів.
Договір купівлі-продажу на спірний цілісний майновий комплекс був визнаний незаконним під час розгляду справи 9 березня цього року Одеським апеляційним господарським судом України. Суд визнав, що право продажу будь-якої власності згідно з чинним у 2001 році законодавством належало виключно її власнику. А оскільки мирова угода була визнана недійсною, оскаржувалася в різних судових інстанціях, санатор ДП «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ» не міг розглядатися як власник цілісного майнового комплексу боржника. А отже, не міг він цим майном розпоряджатися і виступати продавцем.
До аналогічного висновку про визнання договору купівлі-продажу недійсним дійшов господарський суд Одеської області. 11 березня нинішнього року, у ході розглядів за позовною заявою заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, суд прийняв ще одне дуже важливе рішення: зобов’язати ТОВ «Одеський ливарний завод» повернути ВАТ «ОЗ «Центролит» майно. Вимогу зобов’язати «П.С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ» повернути ТОВ «Одеський ливарний завод» кошти, отримані від продажу спірного майна, суд поки що залишив без розгляду. Як випливає з судової ухвали, документи, які підтвердили б повне або часткове виконання договору про купівлю-продаж, суду надані не були.
І ВСЕ-ТАКИ історію повернення цілісного майнового комплексу заводу «Центролит» завершеною називати поки зарано. Донині залишається безліч питань: коли і яким чином будуть виплачені борги підприємства? Хто компенсує непомірну шкоду, завдану, за словами робітників, заводу за останні роки? Яким чином будуть відновлені величезні за своїми площами, спорожнілі заводські цехи? Коли, нарешті, будуть погашені борги із заробітної плати? А з’ясування, кому належить майно «Центролита», мабуть, триватимуть — дирекція ТОВ «Одеський ливарний завод» подала апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду на ухвалу господарського суду Одеської області від 11.03.2005 р. про визнання договору про купівлю-продаж недійсним.
Наталія ХАРЧЕНКО.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











