Дорогою слави

Літопис Пояса Слави продовжує молодь

«Множаться лави учасників «вечіркінської сотки», масового туристського переходу «100 кілометрів Поясом Слави», присвяченого Дню визволення Одеси від фашистських загарбників та Перемозі у Великій Вітчизняній війні. У минулому номері ми розповіли про «велосотку», яка з супутньої пішохідному переходу перетворилася на масове змагання. Сьогодні — про те, як проходив піший перехід.

Біля дитячої оздоровниці «Молода гвардія» задовго до старту збиралися учасники: щоб зустріти старих друзів, попутників з переходів попередніх років, поспілкуватися з ветеранами війни, яких стає все менше і менше.
Ось школярі та студенти оточили одного з кумирів «вечіркінської сотки», 80-річного учасника оборони Ленінграда, полковника запасу Івана Олександровича Муравйова. Поруч із бойовими нагородами у нього значки переходу «100 км за 24 години». Сім разів він долав «сотку», а в 1979 році разом із легендарним визволителем Одеси, нині, на жаль, покійним Петром Грецьким був у складі команди «Штурм-1» — переможниці переходу. Він із хвилюванням розповідає молодим про своїх бойових побратимів різних національностей, з якими він зберіг від ворожих бомбардувань Фінляндський міст, млин та Олександро-Невську лавру, що входили до зони загороджувального вогню їхньої батареї. А літнім людям рекомендує розроблену ним нещодавно систему «Домашня фізична культура».
Важко пояснити словами феномен «вечіркінської сотки», яка протягом ось уже 32 років не втрачає своєї привабливості для людей різного віку, жителів не тільки України, а й ближнього та далекого зарубіжжя. Ось і на нинішній старт прибули Марина Вусик із Бреста, Юля Чорна із Салехарда (Ямало-Ненецький округ), групи з Молдови, міст Білорусі, Росії. А що означає перехід Поясом Слави для цього молодого одесита?
— Мене звати Олександр Сергійович, але не Пушкін, а Варушкін. Працюю фінансовим брокером. «Сотку», як і всі тут, чекаю з нетерпінням. Для мене це день очищення, натхнення. На «вечіркінській сотці» панує дух єдності, душа росте. Тут збираються хороші люди, ми розуміємо один одного з пів слова. Та й взагалі кожен одесит, який поважає себе, повинен хоч один раз взяти участь у цьому патріотичному і воістину народному переході.
І ось настає найбільш хвилюючий момент. Директор-розпорядник переходу Сергій Мірошниченко дає команду всім учасникам, а їх більше тисячі (нагадаємо, що під час перших змагань «100 км за 24 години» у 1974 році їх було 128). Теплими словами напучували учасників переходу заступник редактора «Вечірньої Одеси» Людмила Гіпфріх, головний суддя переходу, генерал-майор Олег Рогожкін, народний депутат України Антон Кіссе. Заступник голови Одеської облради, лідер обласної організації Народної партії Володимир Новацький каже: «Ви виходите на лінію оборони рідного міста, щоб віддати данину пам’яті героям, озброїтися мужністю, витривалістю. Мені приємно бачити сотні учасників цієї патріотичної акції у футболках з емблемою нашої партії. Ми будемо всіляко підтримувати розвиток масового туризму, фізкультури і спорту та беремо під свою опіку цей туристсько-спортивний перехід».
Звучить стартовий постріл, піднімається вгору плакат-полотнище «Сто кілометрів з народом!» і різнокольорові кулі… Багатьом з учасників вдалося добігти підтюпцем, бігом, дійти пішки — такі способи пересування на трасі «100 км за 24 години» — з різнокольоровими кулями в руках і до 75-го кілометра.
Попереду — лідери переходу: чотириразовий переможець переходу Анатолій Потанейко — докер порту Анадир Чукотського округу; інженер «Укркомундорпроекту» Георгій Паладі, на рахунку якого теж десятки супермарафонів і навіть стокілометровий пробіг у Берліні; судноремонтник з Іллічівська Петро Лотішко, який складає на ходу пісні та веселі приказки… Є у «сотки» і свій гімн, автор його — творець популярного клубу походів вихідного дня Трасою здоров’я Микола Рюма.
Поруч із досвідченими ветеранами переходу «100 км за 24 години» молодь, студенти вузів Одеси. Найактивнішими з року в рік залишаються члени студентського клубу «Романтик», представники якого також чергують на контрольних пунктах. Інструктор альпклубу «Одеса» підкорює «сотку» на велосипеді, а його вихованці Люба Петрук і Володя Клебанський — пішки.
Пізно вночі зустрічаємо на трасі 66-річного робітника одеського «Стальканату» Петра Ключника з номером 30, який йому видали не випадково: у Петра Тимофійовича це вже тридцята «сотка», яка збіглася з його днем народження.
Син воїна Великої Вітчизняної війни, який визволяв рідну Одесу, Віктор Василевський — учасник першого у 1974 році переходу Поясом Слави на призи «Вечірньої Одеси». «Напередодні 60-річчя Великої Перемоги вирішив знову вийти на «сотку», — сказав він, — ще раз пройти дорогою батька, який загинув при визволенні Румунії. Спасибі «Вечірці», яку я передплачую з першого номера, за те, що вона організовує цей унікальний перехід, пише його літопис».
Відомий у нашому місті хірург, 81-річний Семен Никифорович Піхота, разом із викладачем вузу Ольгою Черняковою, подолавши посильні своєму віку кілометри, допомагає тим, хто йде до фінішу: масаж, медична допомога, поради…
Машин на трасі багато, водії дуже уважні, вітають учасників переходу довгими сигналами.
Поруч із постійними учасниками «сотки», подружжям Раїсою та Миколою Спиридоновими, яким 60 і 70 років, обійнявшись, як і вони, йдуть молоді пари, які познайомилися на «сотці». Студентка політеху Саша Тесленко подолала дистанцію 100 км за 20 годин 12 хвилин завдяки справжньому другу, якого знайшла у скрутну хвилину: «Ми надихали себе піснями часів війни, маршами, народними піснями, яких, до речі, багато звучало нині на трасі випробування себе».
Така ж історія трапилася і у Свєти Колокольчикової з технікуму промавтоматики та Колі Сілкіна. Підтримували, підбадьорювали один одного учні ЗОШ № 16 Сергій Міскін і Костя Присяжнюк, а також Максим Романченко, Андрій Бендус, Наташа Прокопчук, Костя Ільєв, Юля Поплетухіна, сестри Медведєви, Сергій Міскін. З посохом у руках, у чорній мантії фінішував, подолавши себе, аспірант медіну Олексій Саламатін. Мужньо прагнули до фінішу Саша Гужва з подругою Оксаною Полтавцевою та племінником Віктором.
Важко в одній публікації розповісти про численні урочисті, веселі, зворушливі епізоди цієї фантастичної ночі з 9 на 10 квітня.
НА КОНТРОЛЬНИХ пунктах учасники переходу не тільки робили необхідні відмітки, а й відпочивали. Досвідчені туристи пригощали біля багаття смачними кашами, бутербродами, шоколадками, родзинками, сухофруктами.
Одеська «сотка» відрізняється від інших такого роду заходів ще й тим, що не має стартових внесків. Зробити перехід пам’ятним, святковим допомогли багато підприємств, одеситів. Це ВАТ «Одеський коровай», ТОВ «ВІТ», магазини мережі «Копійка», фірма «Голка». Смачні соки запропонував голова правління ВАТ «Одеський завод дитячого харчування» Віктор Станіславський. А нещодавно призначений голова Тарутинської райдержадміністрації Олександр Тасмасис надіслав екологічно чисті крупи, з яких варили каші, і сухі бессарабські вина для святкового багаття на фініші переходу. Ми вже писали, що для призів переможцям компанія з виробництва чоловічого одягу «Грегорі Арбер» надала сертифікати на придбання своєї продукції у фірмових магазинах. Подарунки учасники переходу отримали і від місії милосердя «Добрий самарянин». Спасибі всім величезне!
Слова подяки і на адресу міської служби реагування на надзвичайні ситуації, що забезпечила фініш світлом, радіо-, телефонним зв’язком; Південноукраїнському університету, на базі якого відпочивають після виснажливого шляху учасники «сотки»; службі швидкої допомоги; благодійному фонду «Дорога до дому».
У «вечіркінській сотці» переможці всі, хто фінішував. А найкращий час — у п’ятиразового переможця переходу «100 км за 24 години» Анатолія Потанейка (8 годин 53 хвилини), який також проїхав «сотку» на велосипеді за 5 годин 14 хвилин, заслуживши звання «Залізна людина». Другим фінішував Георгій Паладі (11 годин 41 хвилина), третім — Євген Кундис (11 годин 58 хвилин).
Першою серед жінок на фініш прийшла Ольга Охлопкова з турклубу «Романтик» (13 годин 22 хвилини). Другою була лікар військового госпіталю Любов Петрук (14 годин 37 хвилин). Третє місце розділили студентки Одеської державної академії холоду Ірина Солоненко та Ірина Текменжі (15 годин 02 хвилини).
У командному заліку найкращі — команди Одеського інституту сухопутних військ на чолі з капітанами Богданом Бабейком та Романом Ходаковським.
Валентина ЧЕРЕВИЧЕНКО.