У залі галереї «Українська скарбниця» (вул. Ланжеронівська, філія краєзнавчого музею) відкрилася виставка живописних та скульптурних робіт родини Осташевих — «Барви душі». Зал галереї на певний час став їхнім домом.




Віра Осташева-Степанчук — голова родини, народилася в Миколаєві, закінчила Одеське художнє училище ім. Грекова, потім навчалася в Академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну в Санкт-Петербурзі. Як проєктувальник інтер’єрів вона пропрацювала в Одеському худфонді 20 років. А потім настала втома від жорстких архітектурних форм. Віра тяжко захворіла, але вихід із ситуації, що склалася, знайшла знову ж таки у творчості. Рятівними для неї виявилися природа і природні округлі форми, що змінили незграбно-геометричні. Вона стала писати квіти, знаходячи «героїв» своїх робіт прямо за вікнами власного будинку із садовою ділянкою.
Квіткові натюрморти Віри Осташевої-Степанчук не солодкі, не салонні і не крикливі. Вони прості, природні та щирі. У них є щось іще, що можна визначити як «пам’ять жанру». Художниця відроджує такий забутий натюрморт, як «мисливські трофеї», у цьому їй дуже допомагає чоловік, завзятий мисливець. Що ж нового привнесла в цей жанр Осташева-Степанчук?
В одеській школі живопису натюрморт — один із улюблених жанрів. У нашому місті живе справді народний художник, український класик цього жанру — Василь Панікаров. «Королем квітів та імператором соняшників» величають його за кордоном. Саме Панікарова Віра вважає своїм духовним наставником. Услід за ним вона присуває квіти впритул до рами картини, тим самим максимально наближаючи, насуваючи їх на глядача. Жовті соняшники, червоні маки, сині волошки — це все скромні польові квіти, невід’ємна частина сільської природи. Віра дивиться на натуру пейзажним поглядом, розчиняючи предмети в повітряному середовищі, дематеріалізуючи їх світлом. Це вже не стільки квіти, скільки сама квінтесенція цвітіння. Її квіти створюють настрій. У них звучить вдячність рідній землі. «Українська щедрість» — так називається одна з робіт, де на столі представлені всілякі дари півдня: кавун, диня, виноград, яблука та калина. «Без верби і калини нема України», — говорить українське прислів’я.
Головки червоних маків із колоссям пшениці звисають із кошика, ніби їх обтяжила роса. З її улюблених квітів можна сплести чудовий український вінок. Мак — символ краси і молодості. На весільних урочистостях українські хлопці, що супроводжують нареченого, обов’язково протягують у петлицю червоний мак, а подружки нареченої прикрашають себе маками та ромашками.
Її улюблена техніка — акварель. Фарба на водній основі — найдавніша і найпоширеніша в усьому світі. У самому принципі акварелі лежить прозорість фарб. Білий фон аркуша виступає як світловідбиваючий екран.
Чималий вплив на авторський стиль художниці справив китайський живопис. Контраст плями і лінії становить основу її живописних рішень, у яких яскраво виражена художня воля майстра. Її квіткові композиції декоративні і водночас мають життєвість, що б’є через край. Квіти наче ростуть на очах у глядача, випрямляються і ворушать листям, повертаються до сонця, немов одушевлені істоти.
Ольга Плотко-Осташева — невістка Віри. Народилася в Чернігові, навчалася в художній школі Житомира, потім закінчила архітектурне відділення Київської академії мистецтв. Її «професійний бренд» — архітектурний пейзаж. На виставці представлена велика серія акварельних робіт «Соборний Київ». У центрі її уваги опиняються Києво-Печерська Лавра, церква Миколи Притиска, Фролівський монастир. Білим лебедем підносяться собори Києво-Печерської Лаври, створюючи дивовижний ансамбль, «світле місце». Архітектура духовна і буденна однаковою мірою цікавить Ольгу.
Подорожуючи Україною, буваючи в Карпатах, Криму, вона замальовує провінційні вулиці і невигадливі будівлі, що чимось зацікавили її. Так з’являються «Південне містечко», «Бухта Чехова в Гурзуфі».
Юліан Осташев — син Віри і чоловік Ольги — скульптор, випускник Київської академії мистецтв. Його дипломною роботою був чудовий проєкт монументальної скульптури піаністу Святославу Ріхтеру, що отримав найвищу оцінку. Пам’ятник — річ дорога, тому чудовий проєкт Юліана поки залишився тільки проєктом. А ось його розкішна різьблена капітель уже прикрашає найвищу колону київського Майдану — монумент Незалежності (Ольга створила проєкт цього пам’ятника).
Пластичне осмислення християнства дано Юліаном в однойменній скульптурі, але найбільше у нього жіночих образів. Серія «Українська краса» включає в себе невеликого розміру бронзові фігури: «Сон», «Думка», «Мрія». За суттю своєю їм близькі «Материнство», «Та, що дарує життя». «Жіноче начало» закладено в українській ментальності.
Найхарактерніший архетип українського колективного несвідомого — образ лагідної, родючої землі — доброї матері, що спирається на віковий досвід існування хліборобського народу. У трактуванні плоті жіночих фігур Юліан вдається до узагальнення. Коріння його мистецтва йде з глибини народного життя. Але без перебільшень тема б не прозвучала. Цим продуманим відступом від реальної істини майстер створює художню істину. Форми його жіночих фігур пружні і міцні, немов наповнені соками землі, життєвою силою. Коли зображуваний предмет гармоніює з манерою його зображення, у роботі є стиль, і вона стає мистецтвом.
Юліан любить бронзу, яку він моделює і обробляє віртуозно. Контраст полірованої і тонованої поверхні створює декоративну поверхню його «Королівського блазня», «Клоунеси».
ВИСТАВКА, об’єднана родинним колом, проходить вперше в стінах «Української скарбниці», яка тим самим декларує головний скарб України — сім’ю, рід, та ще й такий, у якому міцність кровних уз посилена спільністю творчих прагнень. У цій родині цінують і шанують матір, майстриню-умілицю. Ольга і Юліан — молоді й перспективні майстри — перебувають на початку свого творчого шляху. Поки вони пізнають себе, проявляючи дар до навчання і культурну адекватність (точне співвідношення бажань і можливостей). Побувавши на цьому вернісажі, де яскраво світять «Барви душі» кожного учасника, ми немов побували в гостинному домі Осташевих. Там світло, духовно і весело. Художники — щасливі люди: вони можуть створити свій світ і в ньому жити.
Ірина ТИМОХОВА.
Мистецтвознавець.
Родина Осташевих — Віра, Юліан, Ольга.
Королівський блазень (скульптура), Ю. Осташев.
Аркуш із серії «Соборний Київ», О. Осташева.
«Пивне блаженство». Натюрморт В. Осташевої.











