Про долю капітана далекого плавання, колись знаменитого судноводія з Чорноморського морського пароплавства Олексія Васильовича Морозова (у 26 років йому було довірено великотоннажне судно з 50 членами екіпажу на борту) оповідають сотні газетних і журнальних публікацій, йому присвячені нариси та книги.
Навіть не віриться, що людина може, не втрачаючи свого «я», не піддаючись на спокусу стати на коліна й отримати довгоочікувану передишку від пресингу з боку певних сил суспільства і держави, пройти подібну «м’ясорубку»: п’ять виключень із партії, три роки примусового «лікування» у психлікарні, інтриги та наклепи, тотальна обструкція високопоставлених неуків і відвертих заздрісників.
Морозов пройшов усе це і — вистояв.

Минуло понад чверть століття. Але доля прославленого капітана, якому цього року виповниться 78 років, як і раніше притягує, не залишає байдужим, бо вона, на жаль, повністю відповідає гіркому прислів’ю: немає пророка у своїй Вітчизні. Ми, як і раніше, готові схилятися перед будь-яким іноземним науковим відкриттям і з тією ж завзятістю не помічаємо геніальності своїх співвітчизників…
Ще в далекому 1952 році 2-й помічник капітана Олексій Морозов зрозумів, що деякі стандарти судноводіння, яким навчали молодих штурманів у морських навчальних закладах і якими керувалися у своїй роботі всі, без винятку, капітани Чорноморського морського пароплавства, не відповідали часу.
Так, тодішньою морською наукою передбачалося, що у складних навігаційних умовах — у густому тумані, наприклад, або під час тропічного дощу, рясного снігопаду тощо — рух судна, щоб не сталося зіткнення, має бути максимально обмежений або навіть припинений.
Судна ж під управлінням капітана Морозова йшли при нульовій видимості на повному ходу, не зменшуючи швидкості, спритно маневруючи між невидимими в густій пелені перешкодами, вміло розходячись із зустрічними суднами.
Орієнтуватися допомагала радіолокаційна станція (РЛС). Взагалі-то цей прилад використовується як далекомір. Капітан Морозов першим пристосував радіолокатор для водіння суден на підвищених швидкостях в умовах обмеженої видимості.
Через те, що судну тепер не було потреби стояти на якорі в очікуванні поліпшення погоди, з’явилася можливість різко підвищити продуктивність праці. Так, у 1952 році перше застосування РЛС дозволило теплоходу «Серго» під управлінням штурмана Морозова в коротку навігацію здійснити два — замість стандартного одного — рейси до північного порту Певек. Багато капітанів ЧМП прийняли нові принципи судноводіння, запропоновані їхнім колегою, і перейшли на управління суднами з активним використанням радіолокаційної техніки. На Заході ж на початку 50-х років про застосування РЛС для водіння морських суден в умовах обмеженої видимості навіть не замислювалися.
Примітно, що, попри такий «екстремальний» — з точки зору апологетів формули «як би чого не вийшло» — метод судноводіння, Олексій Морозов відстояв на капітанському містку майже тридцять років без жодної аварії.
— Переважна кількість аварій і трагедій у морі стається через так званий «людський фактор», — розповідає О. В. Морозов. — Якщо копнути глибше, то виявляється, що люди, відповідальні за віддання наказів, від яких залежить доля судна і життя членів екіпажу, просто не були готові до виникнення екстремальної ситуації, у їхньому теоретичному і практичному багажі були відсутні заздалегідь апробовані рішення, що дозволяють долати гіпнотичний вплив страху. Метод водіння суден у вкрай несприятливих погодних умовах за спалахами на екрані локатора давав можливість капітанам безпомилково знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій.
У 1965 році молодий капітан став ініціатором дискусії в академічних морських виданнях про шляхи розвитку вітчизняного флоту. Саме Морозов першим у нашій країні припустив і згодом науково обґрунтував, що майбутнє СРСР як морської держави буде за контейнеровозами, а не за універсальними суднами, якими тоді активно насичувалися радянські пароплавства.
Зрозуміло, що зухвалість капітана, який дозволяв собі «пливти» проти течії офіційної науки і прийнятих методів управління суднами, сильно дратувала можновладців. За що, власне, Морозов і поплатився. Остаточне відлучення від капітанського містка відбулося, коли Олексію Васильовичу ледь перевалило за 50 років.
Але мова сьогодні не про це.
Вже не перше десятиліття основою світового морського вантажообігу є контейнерні перевезення. Одним із головних принципів, що дозволяють підняти планку комерційної ефективності контейнерних перевезень на максимальну висоту, є пунктуальність прибуття судна в порт. Рух контейнеровоза розрахований буквально по хвилинах, що виключає будь-які — крім, зрозуміло, форс-мажорних — затримки під час переходу між портами. Зберігати задану швидкість руху, не «звертати» уваги на туман та інші погодні примхи капітанам контейнеровозів допомагає орієнтування за допомогою радіолокаційної техніки.
Революційний метод судноводіння, запропонований понад півстоліття тому, нині активно використовується у світовому торговельному флоті. Принцип, в основу якого покладено вміння орієнтуватися за приладами та застосування просторової уяви, дуже допомагає в роботі повітряним диспетчерам.
Але хто сьогодні пам’ятає про автора ідеї — капітана Морозова?
На щастя, кілька років тому друзями Олексія Васильовича, серед яких були його вірні соратники по капітанському містку, вчені, інженери морської справи, почесні працівники морської галузі, було створено благодійний фонд для надання правової, матеріальної та соціальної допомоги капітанам морських суден, морякам і членам їхніх сімей, реабілітації репресованих працівників морської галузі, а також для популяризації ідей капітана Морозова.
Саме вищезгаданий фонд протягом останніх двох років кілька разів звертався до вищих органів державної виконавчої та законодавчої влади країни з пропозицією про присвоєння капітану Морозову звання Героя України та Державної премії за розробку і впровадження в практику «…методу безаварійного судноводіння в екстремальних умовах і теорії «човникового» використання суден, що випередила впровадження системи контейнеризації у світовому судноплавстві».
Сам Олексій Васильович не заперечує проти такої ініціативи благодійного фонду. Причому, наскільки мені стало зрозуміло з наших тривалих бесід, державні регалії потрібні цій людині не для втішення власного самолюбства, а виключно для констатації очевидного пріоритету України в певних розділах морської науки і практики.
Наївно? Можливо, але капітан Морозов інакше не може. Саме тому Олексій Васильович прийняв черговий виклик долі і в 67 років, у середині 90-х років, повернувся на чотири роки на капітанський місток, щоправда, на судна спочатку під кіпрським, а потім під панамським прапором. Іноземні судновласники розсипалися перед капітаном Морозовим у компліментах, рішуче відмовляючись вірити, що в українського судноводія був більш ніж 15-річний перерва у практичній діяльності.
Сьогодні Олексій Васильович намагається якомога частіше заходити в морську академію. Подовгу розмовляє з хлопцями, кілька разів йому довірили прочитати лекції майбутнім судноводіям. Як завжди, гранично чесно і критично оцінює побачене і почуте в альма-матер майбутніх капітанів і штурманів. І вірить, що його теоретичні розвідки і найбагатший практичний досвід ще будуть затребувані морською галуззю України.
Олег СУСЛОВ.











