«Ми йдемо сьогодні в порт!», — захоплено співалося в дитячій пісеньці зі старого доброго мультфільму.
І справді, душу дійсно охоплює якийсь захоплений трепет, коли зі звичних міських вулиць раптом потрапляєш у киплячий «котел» портових ситуацій і фрагментів.
Порт — це звуки, запахи, картинки.

Вітер, що знайшов свободу, ганяється по причалах за крижаними крупинками, які рясно падають із навислих хмар. Портові крани — мов гігантські жирафи — обступили судно, що виростає темною брилою над щербатою поверхнею моря.
Скриплять — від холоду і граничного навантаження — сталеві троси. Тихо шелестять по зледенілих рейках залізничні состави, що снують від причалу до причалу. Своїм неспокійним життям живе автомобільна естакада, що виводить вантажні автомобілі на територію порту. Метушиться портовий буксир, що оглашає акваторію пронизливими гудками…
І всім цим повеліває людина. Невипадково Одеський морський торговельний порт дає місту легендарних особистостей — і героїв праці, і представників духовної еліти. Досить назвати, приміром, Миколу Тимуня та Михайла Жванецького…
Порт — серце Одеси.
А портовики — люди активної життєвої позиції. Попри напружений графік робочих змін, у них залишається час і на те, щоб газети почитати, і телевізор подивитися, і події, що відбуваються в країні та світі, зі знанням справи обговорити.
Чи треба пояснювати, чому місцем для проведення виїзної «летючки» «Вечірньої Одеси» був обраний саме Одеський морський торговельний порт?