Йдеться не лише про знамените ТОВ «Два слони» (книги, альбоми, канцтовари тощо), яке вже давно вважається однією з головних пам’яток Одеси. Доводиться говорити і про соліднішого одеського «слона» — про ООПІК (Одеське обласне товариство охорони пам’яток історії та культури).
Що ж трапилося? А ось що: ТОВ «Два слони» і Товариство охорони пам’яток у січні збираються викинути на вулицю. Одесити знають, що і «Два слони», і офіс ООПІК розташовані в будівлі за адресою: вул. Пастера, 84 (кут Преображенської), тобто в самому серці старої Одеси.
На всі запитання, пов’язані з цією сумною подією, відповідає голова ООПІК, кандидат історичних наук, доцент В.І. ГОЛОВАНЬ, який днями побував у редакції:
— Вікторе Івановичу, може, це просто новорічний розіграш? Хто ж може зазіхати на «святу» організацію, яка нічого, крім користі, місту-герою не приносила? До того ж своє приміщення вона займає вже років сорок, якщо не помиляюся?
— Правильно, у шістдесяті роки за рішенням Одеської міськради товариство охорони пам’яток вселилося в цей старовинний будинок. Відтоді тут живе і працює. А що стосується «розіграшу», то ось переді мною офіційний документ, написаний і підписаний 17 грудня 2004 р. Адресований він голові ради Одеської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури М.Є. Раковському. Одразу зауважу: доктор історичних наук, професор Михайло Юхимович Раковський помер ще влітку 2003 року. На будинку, де він жив, уже встановлено меморіальну дошку, а директор ЖУ фірми «Ренесанс» ЛТД-92 якийсь А.А. Азаров намагається виселити… небіжчика. У листі сказано: 3 січня 2005 року закінчується термін дії договору оренди на нежитлове приміщення загальною площею 81 кв. м по вул. Пастера, 84. Лист закінчується так: «У зв’язку з наявними з боку Орендаря порушеннями договору, зазначений вище договір оренди припиняється і продовжений не буде». В іншому листі, від 23 грудня 2004 р. (зверніть увагу: яка наполегливість і відвертий поспіх!), вимоги уточнюються і посилюються: «Вам необхідно звільнити зазначене приміщення в термін до 03.01.2005 р. Прошу також розірвати всі наявні договори, за якими у зазначеному приміщенні знаходяться інші організації, і забезпечити звільнення приміщення з їхнього боку». Підпис той самий: Азаров — директор «Ренесансу».
— Дивно, коли ми говоримо про «Ренесанс», зазвичай називаємо імена Данте, Джотто, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля. Ну і, звісно, Шекспіра, Рабле, Сервантеса. А тут…
— Ви маєте на увазі епоху Відродження в Європі, цей найвеличніший і неповторний сплеск розвитку мистецтва та літератури в середні віки. А ми маємо справу з жилуправлінням при малому підприємстві, яке не посоромилося назвати себе таким високим іменем.
— Треба думати, сусідній ЖЕК, за аналогією, має називатися «Кватроченто»?
— Та, Бог з ними, з назвами. Хоча смішно… Уявіть, що якесь БМУ назвало б себе «Велика китайська стіна», а ставок, скажімо, у Дюківському парку офіційно охрестили б «Тихим океаном». Однак, якщо чесно, то нам зараз не до сміху.
— Ви маєте на увазі те, що так званий «Ренесанс» уже мав би викинути наше Товариство на вулицю разом з архівами з оформлення безлічі пам’яток по всій Одеській області, з матеріалами з благоустрою кладовищ, з рукописами журналу «Історична пам’ять». Термін же — 3.01.05 р., названий паном Азаровим, уже минув.
— Так, саме це я маю на увазі. До речі, у нашому приміщенні знаходиться і робоча група з підготовки багатотомного «Зводу пам’яток історії та культури», створена відповідно до Указу Президента України від 11 грудня 2000 року. Це, до речі, загальнонаціональна акція, яка стосується не лише кожного українця, що живе сьогодні, а й тих, кого вже немає з нами, і тих, хто ще не народився.
— Але давайте «ближче до тіла», Вікторе Івановичу. Вас звинувачує «Ренесанс» у тому, що ООПІК порушив умови договору оренди…
— Усе це теж виглядає смішним, якщо не безглуздим. Повторюю, з 1966 року наше Товариство орендує у міста (повторюю ще раз — у міста) приміщення площею 81 кв. м. Свого часу, коли у нас з’явилася така можливість, до того ж і необхідність, ООПІК здав у суборенду частину своєї, образно кажучи, житлоплощі магазину «Два слони». Був укладений відповідний договір. Він настільки прозорий, що може бути зрозумілий, як висловлюється молодь, навіть їжаку. Судіть самі. З вашого дозволу для читачів «Вечірки» я частину договору процитую:
«Товариство ОП (охорони пам’яток) і ТОВ «Два слони» об’єднують свої можливості та зусилля для спільного вирішення завдань:
1. У галузі збереження історико-культурної спадщини українського народу;
— у здійсненні видавничої діяльності, видання науково-популярної, науково-методичної літератури, рекламної ілюстративної та іншої продукції;
— в організації виставкової, лекційної та іншої пропагандистської роботи, спрямованої на виховання у громадян України історичної свідомості, почуття патріотизму та глибокої поваги до історико-культурної спадщини українського народу та інших народів, що проживають на території України та за її межами.
2. Для виконання вищевказаних завдань Товариство ОП бере на себе зобов’язання надавати для реалізації частину приміщення краєзнавчої, науково-популярної, методичної, художньої та іншої літератури.
3. ТОВ «Два слони» зобов’язується оплачувати щоквартально вартість ВЕР ЖУ «Ренесанс» ЛТД-2, а також споживану орендарями електроенергію».
Поясніть мені, що тут протиправного чи протиприродного? Але саме за існування цього договору, грубо кажучи, і чіпляється «Ренесанс». Між іншим, навіть у відомому положенні про оренду є пункт: «Орендар має право передати частку орендованого приміщення в суборенду іншим особам»…
— І все-таки, Вікторе Івановичу, те, що відбувається, мені не зовсім зрозуміло. До чого тут «Ренесанс»? Адже це приміщення наше Товариство отримало за рішенням міської влади. До того ж воно має статус обласної організації, тобто на його захист мав стати сам губернатор?
— О, що стосується захисників, то їх у нас дуже багато. Я особисто ходив (з листом) до начальника обласного управління охорони пам’яток історії та культури Н. А. Штербуль. Наталія Анатоліївна зустріла мене привітно. Ми склали листа на ім’я Сергія Рафаїловича Гриневецького — голови обласної адміністрації. Відомо, що цей лист з резолюцією: «Розібратися і допомогти» — було переправлено до мерії Одеси. Там лежить і наше послання. Туди ж прийшла телеграма з Києва від голови Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури Петра Петровича Толочка — відомого в усьому світі вченого, академіка, народного депутата України. Коротше, нашим міським владам проблема відома.
— Невже так складно її вирішити? Адже для цього існують спеціальні структури. Наприклад, при Одеській міській Раді функціонує представництво з управління комунальною власністю.
— Ось лист саме з цього представництва, підписаний заступником начальника В. Гресь. У ньому сказано: «Представництву передані в управління нежитлові приміщення, які належать територіальній громаді м. Одеси». А нам, персонально, пропонується: «Для переукладення договорів оренди з представництвом, вам необхідно в строк до 15.10.04 направити представника до представництва (каб. № 303) з пакетом документів».
Я зібрав цей «пакет документів» і пішов у кабінет № 303. Залишив там папери, і ми стали чекати результату. Прийшов лист, підписаний уже першим заступником начальника Н. Свириденком: «Розглянути питання продовження договору оренди з Одеською обласною організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури на приміщення, розташоване за адресою: Пастера, 84, не видається можливим, оскільки до теперішнього часу об’єкт не переданий за відповідним актом приймання-передачі з МП ТОВ «Ренесанс-92» в управління представництва».
— Як усе це можна пояснити, якщо застосовувати закони логіки?
— Елементарно. Наше приміщення, розташоване в самому центрі міста, у старовинному будинку, комусь із, пардон, «жирних котів» дуже сподобалося. Завтра тут може з’явитися який-небудь ресторан або чийсь «козирний» офіс. Мені навіть називали прізвища тих, хто «поклав око» на наші 81 кв. м. І якщо врахувати наплювацьке ставлення окремих чиновників і олігархів до історичних та культурних цінностей народу, то нас справді можуть вигнати.
— Давайте змоделюємо ситуацію: приходять люди з грізним приписом, виносять ваше, вибачте за вислів, історичне барахло, відправляють його в якийсь жеківський підвал, у двері вставляють нові замки, виставляють охоронців-мордоворотів… Що тоді? Звернення до суду?
— Це само собою. Але, крім того, ми будемо змушені свою звітну конференцію провести на вулиці. Ви ж знаєте, що раніше колективними членами нашого Товариства були всі підприємства, організації, вузи, технікуми і навіть школи. Шкільні музеї — це наші філії… А якщо говорити про фізичних осіб, то членами ООПІК є все доросле населення області плюс школярі. Уявляєте, скільки народу збереться на позачергову екстрену конференцію? А раптом «хресною ходою» делегати конференції рушать на вул. Щепкіна (тут поруч), де розташована контора «Ренесансу»? І знаєте, хто крокуватиме попереду? Почесні громадяни Одеси — бойовий генерал Микола Федорович Стафєєв, учасник Григорівського десанту, Герой Соціалістичної праці Борис Олексійович Шевченко, інші чудові люди — наші активісти. Знову ж таки приплюсуємо сюди студентів і школярів. Думаю, видовище буде захопливим.
— І чим усе це може закінчитися?
— Важко сказати. Можливо, нам повернуть приміщення, в якому ми мешкали майже 40 років. Можливо, «Ренесанс» себе перейменує…
— У вас є пропозиції? Знову що-небудь із французької?
— Можна і з португальської. Наприклад, «Аутодафе». Це, звісно, жарт, проте хочу зауважити, що весь мій «чорний гумор» — міра вимушена: ми до нього не опускалися навіть тоді, коли займалися облаштуванням кладовищ і визначенням безіменних могил.
З гостем редакції розмовляв
Павло ШЕВЦОВ.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











