Завершується 2004 рік. Чим він був знаменний? Які приємні зміни приніс? З цими запитаннями ми звернулися до лауреатів редакційних конкурсів «Люди справи» минулих років.
Володимир Григорович Куриленко, адвокат, депутат обласної Ради:
— Вважаю, найважливіша, знаменна подія сталася не тільки в моєму житті, а й у долі всієї країни. Нарешті український народ згадав, що він є господарем своєї країни і носієм влади. Люди на мирних демонстраціях відстояли своє право на чесні демократичні вибори. Вони перемогли, і я впевнений, що тепер держава служитиме народу, а не окремим олігархічним кланам. Позитивні зміни в Україні неодмінно відбудуться. 2004 рік поклав їм початок.
Мені ж особисто цей рік приніс дуже багато приємних знайомств із діловими людьми, політиками, які дуже важливі для депутатської роботи.
Михайло Зіновійович КНОБЕЛЬ, підприємець, меценат, організатор виставок, колекціонер сучасного образотворчого мистецтва одеських авторів:
— Чим відзначений рік, що минає? Виборами Президента! «В особистому плані»? Та виборами!.. Стільки було негативного! Це ж усе — за наші гроші. Ми всі брали участь у цьому як фінансуюча сторона — усі прості громадяни України, без винятку.
А мистецтво як не було потрібним можновладцям, так і донині не потрібне. А я досі мрію про музей сучасного мистецтва для Одеси: є що показати. Не знаю, хто буде нині при владі, але люди повинні працювати й отримувати гідну зарплату. Держава просто зобов’язана встановити поріг, нижче якого платити за працю — не можна!
А мені б — приміщення для музею сучасного мистецтва. Вважаю, що це моя справа — корисна. Дивідендів вона мені не приносить, повірте. Крім моральних. І духовних.
Ігор Георгійович АВЕР’ЯНОВ, старший дільничний інспектор селища Дружний:
— За цей рік у моєму житті змін відбулося мало. Як і раніше, служу, хоча цього року збирався на пенсію за вислугою років. Півроку країна жила виборчою кампанією. На плечі міліціонерів лягло велике навантаження з охорони громадського порядку. Тож не міг я залишити колектив у цей важкий час. Мабуть, пенсіонером я стану вже наступного року. За багато років місце роботи так і не змінив: оперуповноважений у селищі Дружному, це район Меморіалу 411-ї батареї. Я тут знаю кожного, мене кожен житель знає в обличчя. За рік, що минув, слава Богу, ніяких надзвичайних ситуацій на моїй дільниці не було. Займався буденною, якщо можна так висловитися, рутинною роботою: боровся з наркоманами, розбирався з сімейними дебоширами, чварами сусідів. Але головне, звісно, у роботі дільничного міліціонера — це профілактична робота. Злочин адже набагато складніше відвернути, ніж розкрити. І тут мушу похвалитися тим, що виховав собі гідну заміну. Під моїм керівництвом працює лейтенант Денис Остапенко. З нього вийде чудовий оперативний працівник. Тож на пенсію йтиму зі спокійною душею.
Порадував старший син Іван. Цього року після закінчення школи він вступив до морської академії. Андрійко, якому пішов п’ятий рік, із нетерпінням чекає на свято з ялинкою і великий подарунок від тата.
Валентина Петрівна ГОНЧАРЕНКО-НУЖДЯК, вихователь дитячого будинку сімейного типу:
— У нас цього року з 15 дітей двоє пішли вчитися. Інна ще в школі, наприкінці навчального року вибрала собі курси перукарів, відучилася півроку, тепер працює в ательє. Їй подобається. А нам подобається, що в домі з’явився свій перукар. Артем займається в залізничному училищі, буде провідником, у нього ось-ось практика почнеться. Але він, як і раніше, головний кухар у сім’ї, у вихідні дні в нього перше запитання: «Що пекти будемо?». Тож у нас є кому накрити святковий стіл.
Старша донька Ірина цього року зробила серйозний крок: взяла п’ятьох дітей, тепер і вона вихователь дитячого будинку сімейного типу. Іра поки ще вчиться в Південноукраїнському педагогічному університеті (логопед-психолог), їй важкувато. Але подарований нам будинок просторий, живемо разом, завжди доньці допоможемо.
Рік, що минає, був більш-менш спокійним, дай Боже, щоб наступний виявився хоча б не гіршим. Побажання в мене одне: щоб усі були здорові, особливо діти. І ще: трохи більше б грошей у новому році всім нам. По своїй сім’ї бачу, що з підняттям цін не нагодувати вже дитину на ті дев’ять гривень, що виділяються міською владою на день на харчування.
Віктор Миколайович МАЛІЙ, директор школи-інтернату № 91 для глухих дітей:
— Рік був просто чудовим. Але насамперед, напевно, потрібно сказати, що завершилася міжнародна програма, за яку я і фахівці зі Швеції удостоїлися почесного звання лауреата конкурсу «Люди справи». Протягом п’яти років шведські фахівці постійно приїжджали до нашого інтернату, обстежували дітей, привозили для них слухові апарати. Ми їм безмірно вдячні за безоплатну допомогу, яку вони нам надали.
Зараз школа-інтернат розпочала нову програму, пов’язану з безперервністю навчання. Вона схвалена Академією наук України. Ми співпрацюємо з гімназією будівництва та архітектури, професійно-технічним училищем № 5, де наші учні здобувають знання швейної майстерності. 1 вересня ми набрали учнів в 11-й клас, тепер у нашому інтернаті можна здобувати повну середню освіту.
Цього року студенткою Вашингтонського університету стала наша Катя Городецька, яка до цього закінчила Український національний університет. До Московського педагогічного коледжу вступила Марина Іваненко, до циркового театрального училища в Києві — Альбіна Мартинюк. Ще двоє випускників стали студентами першого курсу Херсонського педагогічного університету. Після закінчення Одеського педуніверситету прийшла на роботу наша випускниця Юля Романенко. Цього року вона вступила до аспірантури. Скільки чудових подій було цього року!
19 грудня, у день Святого Миколая, у школі пройшло свято, на яке приїхало багато гостей, зокрема й голова благодійного фонду «Надія, добро і добробут» Герой України Володимир Філіпчук. Подарував він нашим вихованцям 100 ортопедичних ліжок і 160 стільців. Компанія «Трансойл» вручила нам чудовий принтер. Будемо ми мати і сучасний стоматологічний кабінет. Один із приватних підприємців днями оплатив вартість бормашини. Світ не без добрих людей, допомагають нам багато хто. Але все ж таки, якби в нашій школі-інтернаті не працював такий згуртований і самовідданий колектив, навряд чи нам багато чого вдалося б досягти. Усіх наших помічників і своїх колег вітаю з Новим роком і бажаю їм добра і щастя.
Наталія Миколаївна ШУМЕЙКО, керівник зразкового хореографічного ансамблю «Альянс» школи № 27:
— Я роком задоволена. Успіхам своїх вихованців радію. Ми змогли побувати на двох міжнародних фестивалях, у березні та листопаді, вперше привезли один диплом першого ступеня, два — другого і один — третього. Вдруге диплом першого ступеня дали колективу (таке важко дістається) і солістам — дипломи першого і другого ступеня. Щоправда, на останньому фестивалі я впала і зламала руку, але це пережити можна. Зате члени журі Сочинського фестивалю дали «Альянсу» характеристику-рекомендацію на фестиваль до Франції. На жаль, усі поїздки здійснюються за рахунок самих учасників, тож далеко не всі талановиті діти мають можливість себе показати. Спасибі «Вечірній Одесі», нас підтримував і перший редактор Б. Ф. Дерев’янко, і другий, нинішній, Л. Г. Бурчо. Наступного року в нас срібний ювілей — 25 років ансамблю «Альянс». 19 грудня 2004 року в ТЮГу відбувся телефестиваль «Золота амфора», ми представили десять танцювальних номерів. Одесити зможуть побачити нашу творчість уже в перші дні нового року.
Матушка СЕРАФИМА, настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, кавалер ордена Княгині Ольги III ступеня, «Людина справи-1999»:
— Рік був ознаменований відкриттям при монастирі унікального музею «Християнська Одеса» — єдиного в Україні повноцінного церковного музейного зібрання; ми готували цю подію протягом десяти років, і те, що музей відкрив предстоятель Української православної церкви блаженніший митрополит Володимир, підкреслило всеукраїнську значущість музейної експозиції.
Ще радісні новини: у 2004 році наш монастир почав возити безкоштовні обіди, по 450 порцій 3 рази на тиждень, до обласного психоневрологічного диспансеру на Слобідці. Обіди готують черниці. Активно допомагає нам у цьому починанні, серед інших благодійників, промринок «7-й кілометр».
Відкрилася при монастирі Борисоглібська водосвятна каплиця. Автор її архітектурного проекту — талановита одеситка Тамара Єніна, за чиїми проектами в Одеській єпархії побудовано безліч храмів.
Владика Агафангел довірив мені очолювати єпархіальний відділ із благодійності та соціального служіння. Це величезна відповідальність. Знадобиться чимало праці. Завдання — залучити городян до справи допомоги знедоленим.
Новий рік ченці не святкують, але в новорічну ніч я завжди читаю молитви. Прошу Божої допомоги для всіх добрих справ і людей.
Анатолій ШЕВЧЕНКО, гітарист, артист Одеської державної філармонії, лауреат міжнародних конкурсів, «Людина справи-2000».
…Анатолію Антоновичу в році, що минає, випало серйозне випробування: травма руки. Ця обставина завадила йому брати участь у фестивалі, засновником і художнім керівником якого він є і на який так чекали любителі гітарної музики. І все ж:
— Звісно, насамперед — «ОГО», «Одеська гітарна осінь», друга! До цього фестивалю я написав Концерт для гітари з оркестром…
Рука?.. Загоюється, процес тривалий… Новий рік — звісно ж, найбільш сімейне свято! Зустрічаю в колі сім’ї. І дуже сподіваюся, що все ж таки незабаром виконаю свій концерт для гітари з камерним оркестром Ігоря Шаврука!..
Валентин Петрович ПРУСС, заступник головного лікаря санаторію «Хаджибей»:
— Рік для мене і колективу санаторію був спокійним, діловим. Працювали стабільно, і державне завдання з оздоровлення дітей виконали. За 2004 рік у «Хаджибеї» пройшли лікування понад 4 тисячі дітей, зокрема 200 чорнобильців.
Хорошим був рік і в матеріальному плані — ми зуміли зробити серйозний ремонт другого поверху головного корпусу. Замінили вікна, оновили меблі, придбали нові телевізори, комп’ютери, медичну апаратуру. А це означає, що ми твердо стоїмо на ногах, санаторій розвивається.
Є чим пишатися і співробітникам «Хаджибея». Наші лікарі брали участь у багатьох наукових конференціях, їхні доповіді про застосовувані в санаторії методики лікування дітей із ураженням центральної нервової системи отримали високу оцінку. Один із наших фахівців готується до захисту докторської дисертації.
Євген Павлович МАЛЬНЄВ, голова асоціації «Одеський житловий союз»:
— Для мене минулий рік знаменний тим, що необхідність реформування житлово-комунального господарства визнана на державному рівні. Сподіваюся на те, що комунальні проблеми, які так ускладнюють наше життя, вирішаться і в Одесі, і в усій Україні. Наша асоціація, яка об’єднала житлово-будівельні кооперативи та об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, уже змусила міську владу поважати себе, зважати на нашу думку. Так, ми відстояли право мешканців кооперативних будинків здійснювати прямі платежі за теплопостачання, домоглися включення будинків ЖБК та ОСББ у титульні списки на ремонт ліфтів, а також погашення заборгованості бюджету за пільгами та субсидіями. Розробили і погодили з міськвиконкомом тарифи на житлові послуги для кооперативних будинків.
При асоціації «Одеський житловий союз» організовані курси для навчання бухгалтерів і голів ЖБК та ОСББ, у 2004 році відбулися два випуски. Ще ми підготували методичні рекомендації зі створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, які, сподіваюся, допоможуть охочим організувати ОСББ.
Валентина Олексіївна УЛИБІНА, кандидат економічних наук, доцент Одеського економічного університету:
— Ми багато говоримо про розвиток міського господарства, але якось досі вважалося, що працювати в цій галузі можна без спеціальної освіти. Однак життя показало: якщо хочеш досягти успіху на будь-якому терені, потрібно вчитися. Настав час професіоналів, людей, які досконально розбираються у своїй справі. Тому дуже актуально, що в Одеському економічному університеті минулого року введена нова дисципліна — економіка міського господарства. Це дуже важливий предмет, оскільки міське господарство відчуває великий дефіцит висококваліфікованих кадрів, а без них реформувати житлово-комунальне господарство неможливо.
Людмила Феодосіївна ПЕРЕМІТІНА, заступник директора з виховної роботи школи-інтернату № 34:
— Цього року в нас новий директор — Зоя Василівна Зайцева, і новий завуч із навчальної роботи — Алла Геннадіївна Сергєєва-Третьяк. Із приходом нового керівництва завжди щось змінюється в колективі, і я рада, що зміни — на краще. Пожвавилася робота в інтернаті, а адже на нашому піклуванні близько 160 вихованців, 25 із них — сироти. Чоловік десять молодих вихователів і психологів прийшли (переважно з Південноукраїнського педагогічного університету). А діти молодих та красивих дуже люблять. Хлопці прийшли тямущі, грамотні. Вважаю, що і нам, педагогам зі стажем, є чому в них повчитися.
У році, що минає, додали нам зарплату, видають її вчасно, вислуга йде. Завдяки старанням нового директора, знайшли спонсорів, непоганий ремонт в інтернаті зробили.
Загалом, я оцінюю рік позитивно. Один раз тільки Мавпочка нам злу гримасу зробила: влітку пішли чутки, що частину території інтернату заберуть. Зараз начебто все заспокоїлося. Тож чекаємо від веселого Півника життя ще яскравішого.











