Тридцять першого серпня 2026 року виповнюється 40 років від дня трагічної загибелі пасажирського пароплава Чорноморського пароплавства «Адмірал Нахімов». Загибель цього лайнера від зіткнення з балкером «Пьотр Васьов» сталася на підході до Новоросійська в Цемеській бухті о 23.20 за місцевим часом.

Пасажирський пароплав «Адмірал Нахімов», якому вже було понад 60 років, здійснював круїзний рейс за маршрутом Одеса — Сочі — Одеса. За офі­ційними даними, на борту лайнера знаходилося півтори тисячі пасажирів. Але насправді людей було більше, оскільки багато членів екіпажу взяли до цього рейсу свої сім’ї.

Пароплав «Адмірал Нахі­мов» побудований у Німеччині в 1925 році і, отримавши назву «Берлін», став здійснювати трансатлантичні рейси між Європою та США. Під час Другої світової війни він був базою для німецьких підводних човнів. А після війни, коли Радянський Союз почав отримувати репарації від Німеччини, цей пасажирський лайнер разом з іншими німецькими торговими судами був переданий Радянському Союзу і увійшов до складу Чорноморського па­ро­плавства, отримавши назву «Адмірал Нахімов».

Всі наступні ро­ки лайнер здійс­нював рейси крим­сько-кавказькою лі­нією між Одесою і Батумі, зрідка виходячи в закордонні рейси, виконуючи спеціальні урядові завдання.

«Адмірал Нахімов» у радянських людей мав особливу популярність. І потрапити на нього, купити путівку на черговий рейс було непросто.

За віком лайнер уже підлягав списанню, і серпневий рейс 1986 року був для нього останнім. На жаль, останнім він став у прямому розумінні.

Увечері 31 серпня 1986 року «Адмірал Нахімов» знявся з Новоросійська, взявши курс на Туапсе. Командував лайнером ка­пітан Вадим Марков. За правилами міжнародного судноплавства капітан повинен був перебувати на містку. І лише після виходу судна з Цемеської бухти у відкрите море, переконавшись, що судну нічого не загрожує, міг піти у свою каюту. Але всупереч цим правилам, не чекаючи поки «Адмірал Нахімов» вийде з Цемеської бухти, Марков пішов з містка, залишивши замість себе вахтового штурмана, другого помічника капітана Олександра Чудновського.

У цей час з боку Босфору йшов повним ходом до Новоро­сійська балкер «Пьотр Васьов». завантаживши у канадському порту Монреаль  60 тисяч тонн канадської пшениці, подолавши Атлантичний океан, «Пьотр Васьов» поспішав до Новоросійська. План!

У радянські часи виконання плану вимагалося за всяку ціну. І командувач балкером капітан Віктор Іванович Ткаченко поспішав до нуля годин стати до причалу новоросійського порту, доповісти у пароплавство про виконання місячного плану.

Підійшовши на повній швидкості до Цемеської бухти, побачивши, що назустріч йде яскраво освітлений пасажирський лайнер, Ткаченко замість того, щоб зменшити хід і відвернути вбік, продовжував йти повним ходом, не поступаючись дорогою  лайнеру.

На містку «Адмірала Нахімова» вахтовий штурман Чудновський, побачивши балкер, що швидко наближався, став повертати вліво, підставляючи «Петру Васьову» свій правий борт. Ткаченко, як потім він пояснював на суді, був упевнений, що проскочить перед «Адміралом Нахімовим». Але зрозумів, що «пасажир» вже зовсім близько, і дав «найповніший хід назад».

Старший механік Володимир Русін, який знаходився в машинному відділенні балкера, отримавши команду з містка, миттєво її відпрацював. Але головний двигун балкера потужністю 12 000 кінських сил за законами фізики не міг відразу зупинитися і відпрацювати назад. Судно почало зменшувати хід, але за інерцією, маючи на борту 60 тисяч тонн вантажу, продовжувало йти вперед.

Удар!

І балкер, врізавшись своїм носом у борт «Адмірала Нахімова», почав роздирати обшивку судна. У пробоїну, що утворилася, хлинула вода, і судно затонуло за 7 хвилин.

Можна уявити трагедію людей на борту «Адмірала Нахімова»! Коли лайнер вийшов з Новоросійська, на кормі почав грати оркестр, люди танцювали, нічого не віщувало страшної трагедії того теплого і ясного серпневого вечора. І раптом — судно перекидається, люди летять у воду! Багато хто не вмів плавати і почав тонути. Рятувальні шлюпки з борту лайнера спустити не встигли. Єдине, що встиг зробити боцман «Адмірала Нахімова» Вільям Лобода, — скинути у море рятувальні плоти та жилети.

Капітан Ткаченко, побачивши, що накоїв, прибіг у машинне відділення і почав кричати на старшого механіка, що той не дав вчасно задній хід, і тому балкер ударив пароплав «Адмірал Нахімов».

Збудований у 1981 році в Японії «Пьотр Васьов» мав високий клас автоматизації. Реверси, тобто зміни ходу, а також усі команди з містка фіксувалися автоматично на стрічці реверсографа. Ткаченко вимагав показати цю стрічку, але Русін, дізнавшись про те, що сталося, сховав її в кишеню і сказав, що покаже прокурору.

Володимира Георгійовича Русіна я знав давно. 1966 року я прийшов працювати старшим механіком на теплохід «Більшовик Суханов». Русін був там четвертим механіком. У перших рейсах я переконався, що це тямущий, грамотний механік і глибоко порядна людина. Незабаром я його перевів у треті механіки, і через рік спільної роботи Русін був уже другим механіком.

Після трагедії, що трапилася з «Адміралом Нахімовим», я зустрів Русіна на Приморському бульварі. Ми довго сиділи з ним недалеко від Дюка, і Володимир Георгійович розповідав, що йому довелося пережити того страшного вечора, коли «Пьотр Васьов» потопив «Адмірала Нахімова».

Разом із капітаном Ткаченко Русіна теж заарештували, і він просидів під слідством майже два місяці. Ткаченко, виправдовуючись, казав, що підвів його Русін — не давши своєчасно повний хід назад. Русіна врятувала від в’язниці та стрічка реверсографа, де було вказано до частки секунди, що команду з містка він виконав миттєво.

Суд над капітаном Ткаченком та капітаном Марковим відбувся в Одесі у Палаці залізничників на Троїцькій вулиці. На лаві підсудних вони сиділи за куленепробивним склом, оскільки в залі суду було багато родичів загиблих, які намагалися прорватися через конвой і розірвати підсудних.

Дивно, що на суді не було представників Одеської інспекції регістру СРСР. Ця інспекція здійснювала технічний нагляд за судами. За логікою, старий лайнер з пасажирами на борту вже не можна було випускати в море. Як показав останній поверховий огляд судна, рятувальні шлюпки не спускалися, рятувальні круги були прив’язані до штатних місць. А головне — клінкетні двері у разі затоплення одного з відсіків судна мали автоматично зачинятися. Але від старості вони вже не закривалися, і вода, що потрапила через пробоїну в лайнер, втопила його за сім хвилин.

Обидва капітани, винні в цій катастрофі, були засуджені до 15 років ув’язнення. Але після 5 років обидва по амністії вийшли з в’язниці.

Якось я зустрів капітана Ткаченка, коли він був уже на волі. Побачивши мене, він одразу сказав: «Ваш Русін посадив мене до в’язниці».

З подальшої розмови я зрозумів, що капітан Ткаченко так і не визнав своєї провини, запевняючи мене і, мабуть, інших, що винен у всьому старший механік «Петра Васьова» Володимир Георгійович Русін.

Що ж до самого Ткаченка, то за кілька років до катастрофи «Адмірала Нахімова» я працював із ним на теплоході «Аркадій Гайдар». Я був з ним у навколосвітньому рейсі протягом 8 місяців. Бачив, що це не завжди адекватна людина: нічиїх порад він ніколи не слухав, любив кричати на штурманів, завжди поспішав, не зменшуючи ходу, коли йшов десь у південно-східних морях, оточений рибальськими джонками або в туманну погоду, покладаючись лише на свідчення радара. Ще можу додати, що він був абсолютно непитущим.

Загибель пасажирського пароплава «Адмірал Нахімов» забрала життя понад 500 людей. Але подальша доля самого Ткаченка була не менш трагічною. Залишатися жити в Одесі він не міг. Родичі загиблих постійно погрожували йому, неодноразово намагаючись навіть вбити. Дружина Ткаченка була єврейкою. І, взявши її прізвище, він переїхав до Ізраїлю. Влаштувався капітаном на прогулянкову шхуну. Але одного разу, потрапивши у жорстокий шторм, перекинувся і разом із шхуною загинув.

Капітан «Адмірала Нахімова» Марков, вийшовши з в’язниці, невдовзі помер.

А Русін, продовжуючи плавати на різних судах, згодом пішов на пенсію.

Так склалися долі учасників тієї катастрофи.

Аркадій ХАСІН.