Розповідаємо про керівника ансамблю гітаристів «Алегро» Центру культури та дозвiлля м. Балти В’ячеслава АСАУЛЯКА.
За освітою він — педагог початкових класів. Музиці професійно ніколи не вчився, але, як сам зізнається, «музикою займався все свідоме життя». Строго кажучи, самоучка. Але!
— У мене були дуже добрі вчителі, — стверджує В’ячеслав. — Все почалося з, так би мовити, дворового виховання. Адже весілля в нас у Балті грали у дворах. Так я на кожному весіллі був присутнім — слухав, дивився, як грають лабухи. Потім на танцях почали грати солдатики строкової служби. То був справжній розрив мозку! Зовсім інший рівень! Протягом року ходив на усі їхні виступи. Там грав дуже добрий гітарист Федоренко (зараз не знаю, де він). Я в нього вчився. Згодом мені допоміг Ігор Зеленюк, класний клавішник. Мені подобалося, як він акорди розкладає, джазові композиції виконує, імпровізує. Після служби в армії Ігор залишився у Балті. Ми навіть якийсь період разом працювали. Помітною віхою у моєму житті стала співпраця з колективом авторської пісні «Квітень».
А потім настав час, коли довелося виїхати — треба було сім’ю годувати. Перебудова, лихі 90-ті роки минулого століття… Музика відійшла на другий план. Що ж змусило його повернутися до рідного міста, перетворити хобі на професію?
— На початку повномасштабної війни мене буквально переклинило, — продовжує В’ячеслав. —Захотілося в цей страшний час прищепити дітям смак до музики — гарної, розумної. Бо якщо слухати те, що пропонує нам телебачення та радіо… Зрозуміло, що інструментальна музика не така популярна, як вокальний жанр, але вона змушує думати, включати уяву. Це про неї висловився Фрідріх Ніцше: «Без музики життя було б помилкою».
Так народилося «Алегро». Сьогодні паралельно існують два склади. У старшій групі — шестеро людей, у молодшій — п’ятеро. Два рази на тиждень — ансамблеві репетиції, плюс індивідуальні заняття. Олег, Влад, Микита, Єгор… В’ячеслав зізнається, що не знає, як складеться доля його учнів. Зробити з них професійних музикантів — такої мети він перед собою не ставить. Але поштовх їхньому музичному вихованню дав.
— Комусь це зайде в душу настільки, що він захоче присвятити себе музиці, для когось наші заняття просто можливість розвиватися. Вважаю, що це теж добре, — упевнений викладач.
Кілька разів побувавши на виступах «Алегро», я помітив таку особливість: протягом концерту кожному обов’язково надається право солювати.
— Так, це принцип нашого ансамблю, — підтверджує
В. Асауляк. — Ніхто не повинен відчувати себе «гвинтиком», у кожного має бути можливість виразити себе максимально. Тим більше, що всі хлопці — талановиті, навіть намагаються свою музику складати.
Він скромно робить свою справу за підтримки директора Центру культури та дозвiлля Олександра Храпенка та художнього керівника Ольги Ладушевської. За два останні роки хлопці об’їхали весь район, жоден захід не обходиться без їхньої участі. В обласному центрі, щоправда, поки що не виступали.
— Страшнувато, — зізнається Асауляк. — У Балті нашого рівня вистачає, а як приймуть в Одесі?
Не варто сумніватися, В’ячеславе! Геть, сумніви! Як казав Генрі Форд, «люди частіше капітулюють, ніж зазнають краху».
Анатолій ІСТРЕНКО.
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.
