З історії Чорноморського морського пароплавства
Цей лайнер у німців мав назву «Гамбург». Коли судно купив Радянський Союз та передав ЧМП, його назвали «Максим Горький», і він став флагманом пасажирського флоту пароплавства. А в 1991 році, коли розвалився Радянський Союз, і Україна стала незалежною державою, високопосадовці розграбували і знищили ЧМП, продавши цей лайнер якійсь іноземній судноплавній компанії, де він отримав дивну назву «Maxim M».
Лайнер побудований в Німеччині у 1969 році. У довжину він мав майже 200 м, ширину — 26 м, осадку — 8 м. Елегантний, десятипалубний, з двома турбінами загальною потужністю 16000 кінських сил, він розвивав швидкість у 22 вузли, що дорівнювало швидкості торпедного катера. Лайнер був куплений у німців в січні 1974 року.
Після приходу в Одесу в Палаці моряків відбулися збори, на яких капітан нового пасажирського лайнера Сергій Ліванович Дондуа розповів присутнім про переваги судна і додав, що в розмові з німецьким капітаном, який передавав йому «Максима Горького», дізнався цікаву деталь: якби ще був приз під назвою «Блакитна стрічка Атлантики», який існував до 1952 року, німецькі суднобудівники могли б ще збільшити потужність турбін лайнера, і це дозволило б йому завоювати цей приз.
«Блакитна стрічка Атлантики»… У середині XIX століття, коли почали з’являтися судна з паровими двигунами, і епоха вітрильного флоту поступово пішла у минуле, з’явився цей приз. Основні перевезення пасажирів із Європи до Америки здійснювалися морем. Розвинені промислові країни Європи — Англія, Франція, Німеччина, Італія, — а також США у конкурентній боротьбі встановили цей приз. Судно, яке найшвидше перетинало Атлантичний океан, отримувало право нести на грот-щоглі блакитну стрічку, а екіпаж чекала велика грошова винагорода.
Першим володарем «Блакитної стрічки» став британський колісний пароплав Great Western у 1838 році. Після нього ще кілька суден здобували право на «Блакитну стрічку Атлантики». З початком ХХ століття лауреатами стали британський лайнер Mauretania у 1907—1909 роках, французький лайнер Normandie у 1935 році. Останнім у 1952 році «Блакитну стрічку Атлантики» отримав американський лайнер SS United States, який перетнув Атлантику з Європи до Америки за 5 діб, розвинувши швидкість 35 з половиною вузлів.
Пізніше, з розвитком авіації та збільшенням пасажирських перевезень повітрям, приз «Блакитна стрічка Атлантики» втратив своє значення.
«Максим Горький», який вступив в експлуатацію в Чорноморському пароплавстві, став круїзним судном. Його постійно орендували німецькі туристичні компанії. Крім екзотичних островів Карибського моря, де «Максим Горький» бував часто, він здійснював із туристами навколосвітні плавання. Двічі тонув, але завдяки героїчним зусиллям екіпажу залишався на плаву.
Перший випадок стався у порту Сан-Хуан у Карибському морі. 1 листопада 1975 року дві міни було закладено під корпус лайнера. Від вибуху ніхто не постраждав. Екіпаж вчасно завів на пробоїну пластир і відкачав з машинного відділення воду. Диверсію здійснили кубинці, противники того, що Радянський Союз підтримував революційну Кубу, де у владі був уряд Фіделя Кастро.
Після вибуху в Пуерто-Ріко багато туристів, злякавшись, почали залишати лайнер, намагаючись відлетіти додому літаками. Але капітан Дондуа умовив їх залишитися, і судно продовжило рейс.
Другий випадок стався у північних водах, коли «Максим Горький» здійснював рейси до острова Шпіцберген у Північній Атлантиці. Зіткнувшись з величезною крижиною, лайнер отримав пробоїну і почав тонути. На щастя, судно було поблизу норвезьких берегів, і на сигнал SOS відгукнулися місцеві рятувальники, які швидко зняли з судна туристів і частину екіпажу. Заклавши пробоїну, рятувальники привели лайнер в один із норвезьких портів та поставили на ремонт.
Але головною подією в житті «Максима Горького» була зустріч на ньому у 1989 році в Середземному морі біля берегів Мальти. Другого та третього грудня того року на судні зустрілися президент США Джордж Буш-старший та генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. Ця історична подія ознаменувала кінець «холодної війни» між США та СРСР. Було домовлено про скорочення стратегічних озброєнь, вступ Радянського Союзу до всесвітньої економічної зони та припинення впливу комуністичного СРСР на країни Східної Європи.
Найцікавіше з цієї зустрічі я дізнався від свого друга, який працював механіком на лайнері «Максим Горький». Судном пройшла чутка, що нібито президент США сказав: «Якби продовжував існувати приз «Блакитна стрічка Атлантики», він би належав мені, тому що переліт зі США до Європи займав у середньому 10 годин, а я прилетів на Мальту за 8 годин».
Ось такою була історична зустріч на борту «Максима Горького» — найяскравіша подія у біографії судна.
Все це було, і все це ми втратили…
Аркадій ХАСІН.
