Едуард Городецький — винороб і коньячист із 25- річним стажем у галузі. Два десятка років він пропрацював на найбільшому в Україні Одеському коньячному заводі, пройшовши шлях від мийника бочок до генерального директора.

Але його мрія — робити своє вино і побудувати власну сімейну виноробню — виявилася сильнішою. Ми зустрілися одразу після значної події в його фаховій біографії.

— Пане Едуарде, дозвольте привітати вас із захистом дисертації. Наявність докторів філософії з виноробства поки що є рідкісним явищем у цьому середовищі. Чому саме було присвячене ваше дисертаційне дослідження?

— Предметом дослідження було удосконалення технології виробництва червоних вин за допомогою екзогенних фенольних сполук деревини дубу. Тобто ми з’ясовували оптимальні схеми покращення якості червоних вин завдяки витримці у дубовій бочці та впливу дубових препаратів у різній формі залежно від сорту винограду та виду дубу. Дослідними зразками були молоді червоні вина з винограду сортів «каберне совіньйон», «мерло» та «одеський чорний», вироблені на півдні Одещини. Ця методологія успішно випробована на моїх червоних винах і допоможе українськім виноробам при товарному виробництві червоних вин. Я, як і всі здобувачі, маю роз­містити результати своєї роботи на державному сайті і, звісно ж, залюбки ділитимуся отриманим досвідом з колегами.

— Доктор філософії з виноробства — так звучить ваш науковий ступінь згідно міжнародної класифікації. Певно, у вас є свій філософський погляд на виноробство і покликання винороба?

— Вино виникло у процесі еволюції людства і поступово стало часткою багатьох національних культур і традицій. Я вірю в вино не просто як у продукт харчування, а як у культурне явище, як соціальний продукт, який у свідомому споживанні може і має служити людям.

— У назві вашого бренду My Wine, як на мене, головний меседж — готовність відповідати за те, що міститься у кожній пляшці під цією назвою. Ви саме такий зміст намагалися донести, коли створювали цей неймінг?

— Добре, що саме так він сприймається. Ця назва відпо­відає моєму баченню: як винороба, частково як мрійника, частково як маркетолога. Це доволі особиста історія: я багато років мріяв робити своє вино. В мене було декілька спроб. Перша відбулася ще у 2005 році, коли ми з Кристофом Лакареном створили спільний проєкт. Тоді нас дуже зацікавили піщані грунти Шабо і наявність давніх дофілоксерних сортів винограду. Взяли в оренду колхозні виноградники, ще й викупили декілька невеличких, по 2 гектари,  ділянок старих виноградників. Це був скоріше експеримент, під час якого і було створено моє перше вино. Воно, як кажуть, не дійшло до пляшки, а розійшлося по друзях.

Тоді я не зміг продовжувати цей проєкт, паралельно працюючи на коньячному заводі. Але мрія створювати вино мене не полишала. Думав про це по­стійно. Вже тоді подумки підшукував назву, яка б відповідала моєму баченню. Так поступово народилося це поєднання: моє вино плюс моє ім’я. У назві
My Wine є відверте послання: ти ідеш до людей зі своїм вином, на першому місті не моя особистість, а вино і звернення до людини.

— За п’ять років вам вдалося створити цілу колекцію вин вітчизняних і класичних міжнародних сортів, які отримали міжнародне визнання. І, мабуть, головне — ім’я, впізнаване в світі виноробства. Як відбувалося це сходження до своєї мрії?

— Перший етап був дуже цікавий і дуже складний. Починати треба було з повного нуля. Мені самому було цікаво спостерігати за двома дивними речами. З одного боку, як людина, яка має певний життєвий досвід, певні обов’язки і певні страхи. А з іншого боку насолоджуватись тим, як всесвіт, вищі сили у всьому мені допомагають. Все, що потребувало допомоги, у процесі руху до мети таку допомогу отримувало. Працював тяжко, але з величезним задоволенням. У 2021 році вийшов мій перший реліз: «Шардоне», «Мерло», «Піно Нуар». Починав з цих вин тому, що вони мені завжди подобались. Перші замовлення доводилось розвозити вночі після 20-годинної праці. Не знаю, звідки бралися віра, енергія і відвага. Було настільки цікаво і настільки складно, що іноді думаю:  вдруге я б це не пройшов.

— Виноробня, про яку ви мріяли, через війну ще у процесі створення, власних виноградників обмаль…

— Всі виноградники у мене в оренді.

— І при цьому ваші вина щороку отримують нагороди багатьох провідних міжнародних дегустаційних конкурсів. Як це вдається?

— Все це дійсно дуже складно. Бо маєш пройти повний цикл виробництва, яке поки що не повністю в твоїх руках. Енергія створювати вино, яка генетично притаманна Україні, нарешті змогла реалізуватися через послаблення законодавчої бази: відміна ліцензії, акцизної марки для продукції малого виноробства, спрощення реєстрації виноробні. У цю шпарину ринули сотні людей, які мріяли легально робити своє вино. Але що ти можеш зробити, якщо не маєш власного виноградника? Мій шлях типовий для багатьох, хто має бажання і рішучість робити вино, своє бачення і певні можливості. І ми ідемо далі, з певним прицілом, що з часом будуть і свої виноградники, і своя виноробня. Свою виноробню я попри війну будую всі ці роки. Сподіваюсь, вона незабаром відкриється у мальовничому місці поблизу впадіння річки Дністер у Чорне море.

— Що ви собі зараховуєте, як те, чого вдалося досягти, що вже здійснилося за ці п’ять років?

— Я багато експериментую і поступово цей пошук дає результати. Якщо в 2021 році мої вина отримали 1 срібну і 1 бронзову медаль на дегустаційному конкурсі Ukraine Wine&Spirits Awards, то цього року я подав на конкурс 5 зразків і отримав 5 золотих медалей.

У медальному заліку нашої команди є нагороди провідних дегустаційних конкурсів світу: Decanter (Лондон), IWSC (International Wine & Spirit Competition, Йоханесбург), Vina­rium (Бухарест), Mondial des Vins Blancs (Брюсель). Наше ігристе вино Brut Rose втретє поспіль вибороло право представляти Україну у французькому культурному центрі вина La Citе du Vin, в Бордо. Нещодавно мій петнат «Сухолиманський» був визнаний кращим  петнатом конкурсу Wine&Spirits Awards, а «Шардоне резерв» — кращим білим вином і кращим вином конкурсу.

— Для вас, як для малого виробника, експорт вина навряд чи є достатньо прибутковим. Поставки йдуть малими партіями, а накладні витрати чималі.

— Дійсно, зараз це переважно іміджевий проєкт. Але якщо не намагатися, ти там ніколи і не будеш. Однак якщо вдасться потрапити «на радари» серйозного імпортера — отримаєш певний поштовх для розвитку, бо закупівля «по краплі» його вже не задовольнить. До того ж експорт винної продукції закордон допомагає «зачаровувати» українців. Бо якщо це вино закуповують в Японії чи у Великій Британії, о, я теж йо­го хочу!

— А де ваші вина можна придбати у рідному місті?

— В мережах «Розетка»,  «OK Wine», «Сільпо»…

—  Дивлюсь на полички бару My Wine на вулиці Гоголя, де разом з вашими винами стоять пляшки від добре знайомих мені крафтярів Одещини і різних регіонів Украіни, і бачу, можливо, початок нового проєкту від Городецького-винороба і маркетолога.  Прообраз довгоочікуваного центру, де будуть представлені кращі винороби та інші крафтові виробники Півдня. Чи думали ви про це?

— Дякую, що нагадали і розширили погляд на цей проєкт до мультібрендового центру крафтової продукції Півдня. Я багато про це думав. Думав не абстрактно, а дуже конкретно. Навіть маю на прикметі місце, де все це можна здійснити. Ми з вами добре знаємо скільки чудових крафтових виробників страждають через те, що мають проблеми з реалізацією продукції, яку б в такому центрі люди з радістю купували. До цієї ідеї я обов’язково повернуся.

Вів інтерв’ю Олександр ГРАБОВСЬКИЙ.